34. Лейкоцитозооз птахів.

Трансмісивні хвороби свійської птиці та диких птахів, що супроводжуються високою температурою тіла, виснаженням, лейкоцитозом, анемією, нервовими розладами. У курей хвороба спричинюється паразитами Leucocytozoo caulleryi, L. sabrazesi, L. schuffneri; у качок — L. anatis, L. simondi; у гусей — L. anserina; у індиків — L. smithi; у цесарок — L. neavei. Збудники належать до родини Leucocytozoidae ряду Haemosporidia класу Sporozoa. В організмі птахів паразити локалізуються в ендотелії кровоносних судин легень, селезінки, печінки, серця, кишок або проникають у клітини ретикулоендотеліальної системи.

Збудники. У клітинах печінки меронти одноклітинних організмів досягають розмірів 11 – 18 мкм. У макрофагах мегаломеронти мають розміри 60 – 100 мкм.

Цикл розвитку. Біологічними переносниками збудників лейкоцитозоозів є кровосисні мошки. Зараження птахів відбувається при нападі комах, які зі своєю слиною інокулюють у кров спорозоїти паразитів. Останні проникають у клітини ендотелію кровоносних судин, де впродовж 4 – 5 діб проходять стадію мерогонії. Формується кілька генерацій меронтів. Частина мерозоїтів проникає в еритробласти, де впродовж 9 діб формуються чоловічі й жіночі статеві клітини (макро- та мікрогаметоцити). Уражені еритробласти видовжуються, набувають веретеноподібної або кулястої форми, ядро деформується і відтискується до периферії клітини. Гаметоцитами можуть уражатись лімфоцити, моноцити, мієлоцити. Спостерігають позаклітинні форми розвитку збудників у тканинах серця, селезінки, печінки, кишок.

Під час нападу на хворих птахів чи паразитоносіїв мошки з кров’ю заковтують макро- та мікрогаметоцити. У травному каналі переносника відбувається запліднення, утворюється зигота, яка дозріває, збільшується в розмірі, а потім руйнується. Виходять спорозоїти, які проникають у слинні залози та хоботок комахи, а під час нападу на птахів інокулюються в їхню кров. В організмі мошок розвиток паразитів відбувається впродовж 5 діб.

Епізоотологічні дані. Захворювання птахів на лейкоцитозоози досить поширене в країнах Південної Африки, Південно-Східної Азії, на островах Індійського океану, на Філіппінах. В окремих районах Азії до 80 % птахів гине від лейкоцитозоозів. Більш сприйнятливий до захворювання молодняк, особливо в період масового нападу біологічних переносників — кровосисних мошок.

Патогенез та імунітет. Розвиток паразитів у ендотелії кровоносних судин, а також позаклітинні форми розвитку у внутрішніх органах спричинюють руйнування клітин і запальні процеси, що призводить до порушення функцій органів. Продукти метаболізму паразитів, залишки зруйнованих клітин діють як пірогени, що зумовлює значне підвищення температури тіла хворих птахів. Вони спричинюють сенсибілізацію організму, що проявляється проліферативними процесами в органах.

Імунітет при цих захворюваннях не виробляється. Птиця, яка видужала, може бути носієм збудників упродовж тривалого часу.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 6 – 10 діб. Досить тяжко хворіє молодняк з чітко вираженою клінічною картиною. Частіше хворіють курчата. Хвороба супроводжується високою температурою тіла, загальним пригніченням, втратою апетиту, схудненням, лейкоцитозом, анемією, нервовими розладами (порушення координації рухів, парези кінцівок). Часто відмічають пронос, фекалії набувають жовтуватого кольору. Хвороба триває 1 – 3 доби. Гине від 35 до 100 % курчат.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, слизові оболонки анемічні.

Селезінка різко збільшена внаслідок проліферації макрофагів. Печінка набубнявіла, жовтуватого кольору, з осередками некрозу. Серцеві й скелетні м’язи в’ялі. Можливий набряк легень. Виявляють геморагічний ентерит з виразками слизової оболонки кишок.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також мікроскопію мазків з периферичної крові, де виявляють гаметоцити. Під час розтину трупів виготовляють мазки-відбитки з

внутрішніх органів, де знаходять меронти.

Лікування. Ефективні комбінації сульфаніламідів з триметопримом (бровасептол, оріприм, тримеразин) у дозах, рекомендованих для птиці.

Профілактика та заходи боротьби. Хвору птицю ізолюють у приміщенні, не

допускаючи контакту її з біологічними переносниками, і лікують. У неблагополучних щодо лейкоцитозоозів місцевостях створюють умови, не сприятливі для розвитку мошок. Птицю вирощують у приміщеннях.