44. Саркоцистози м’ясоїдних.

Хвороба собак, котів, диких м’ясоїдних тварин, хутрових звірів, які є дефінітивними хазяями в циклі розвитку одноклітинних організмів, і характеризується ураженням тонких кишок.

Паразити належать до роду Sarcocystis підродини Isosporinae. Видові назви збудників поєднують назву проміжного та дефінітивного хазяїв. У собак паразитують такі види: S. bovicanis, S. suicanis, S. ovicanis, у котів — S. bovifelis, S. ovifelis, S. suifelis.

Збудники. В організмі проміжних хазяїв саркоцисти локалізуються в посмугованих м’язах та серці у вигляді цист, заповнених ендозоїтами.

У тонких кишках дефінітивних хазяїв утворюються тонкостінні ооцисти розміром (12...17) × (11...14) мкм. У кожній ооцисті міститься по дві спороцисти, а в них — по 4 спорозоїти і залишкове тіло.

Цикл розвитку. Зараження дефінітивних хазяїв відбувається при поїданні

сирого м’яса, інвазованого саркоцистами. В епітеліальних клітинах їх тонких

кишок проходять стадії гаметогонії та спорогонії, у результаті чого з фекаліями тварин виділяються ооцисти, а якщо їхня оболонка розривається, — спороцисти. Останні є інвазійними для проміжних хазяїв. Препатентний період становить 9 – 14 діб, патентний — до 1 міс.

Епізоотологічні дані. Саркоцистоз — досить поширена інвазія тварин на всій земній кулі. Екстенсивність інвазії як серед свійських, так і диких жуйних сягає 100 %, свиней — 60 %. Основним джерелом зараження сільськогосподарських тварин є собаки, коти, люди, що виділяють ооцисти й спороцисти з фекаліями. Джерело зараження дефінітивних хазяїв — сире м’ясо, відходи забою, трупи тварин. Ураженість собак у деяких регіонах сягає 90 %. Один собака, якщо йому щодня згодовувати по 500 – 900 г яловичини, ураженої саркоцистами, може виділяти за добу 20 – 30 млн спороцист. Вони досить стійкі у зовнішньому середовищі: місяцями зберігають життєздатність у ґрунті, перезимовують, витримують заморожування й розморожування. Можуть розноситись на значні відстані дощовими водами, з пилом. Механічними переносниками спороцист є комахи-копробіонти, птахи, таргани. У м’язах саркоцисти не втрачають інвазійності для дефінітивних хазяїв після 18-денного зберігання за температури +2 °С. Гинуть вони через 3 доби витримування при –20 °С, під час варіння, якщо внутрішня температура м’яса в товщі шматка досягає 65 – 70 °С.

Патогенез та імунітет. Ендогенні стадії розвитку (гаметогонія та спорогонія) саркоцист у тонких кишках собак і котів спричинюють інтенсивне руйнування клітин епітелію, кровоносних капілярів слизової оболонки. Це супроводжується десквамацією епітелію, руйнуванням ворсинок. Ці патологічні процеси призводять до гіперемії кровоносних судин, крововиливів, запалення слизової оболонки, порушення пристінкового травлення. У кров всмоктуються продукти метаболізму паразитів та запалення кишок, що спричинює інтоксикацію.

Імунітет не виражений. Дефінітивні хазяї можуть уражатись саркоцистами одного й того самого виду багаторазово.

Клінічні ознаки. У дорослих собак і котів перебіг ентерального саркоцистозу, як правило, субклінічний. У цуценят і кошенят у разі високої інтенсивності інвазії відмічають в’ялість, зниження апетиту, діарею. Фекалії часто зі слизом і прожилками крові. Може настати зневоднення організму, що супроводжується порушенням роботи серцево-судинної та дихальної систем. Нерідко хворі тварини гинуть.

Патологоанатомічні зміни. Слизова оболонка тонких кишок набрякла, вкрита слизом, гіперемійована, зі смугастими крововиливами. Під час патоморфологічного дослідження відмічають, що сполучнотканинна основа ворсинок розпушена, капіляри гіперемійовані, епітелій десквамований.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також обов’язково досліджують фекалії за методами Дарлінга чи Фюллеборна. Копроскопічні дослідження потрібно проводити кілька разів з інтервалом 2 – 3 доби, оскільки ооцисти й спороцисти виділяються не постійно.

Ентеральний саркоцистоз слід диференціювати від токсоплазмозу, цистоізоспорозу, еймеріозу.

Лікування. Ефективними виявились комбінації орального застосування препаратів на основі ампроліуму та парентерального введення пролонгованих сульфаніламідів. Курс лікування становить 3 – 4 тижні.