28. Ехінококоз ларвальний.

Хвороба жуйних тварин, свиней і людини, спричинювана личинковою стадією Echinocoсcus granulosus родини Таеnііdае, яка паразитує в печінці, легенях, селезінці, нирках, серці, рідко в інших органах. Статевозрілі цестоди локалізуються в тонких кишках м’ясоїдних тварин.

Збудник. Личинкова стадія має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новонародженої дитини, заповненого світло-жовтою рідиною, що слабо опалесціює. Вона є продуктом крові хазяїна і відіграє роль захисного й живильного середовища для сколексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню – кутикулярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і внутрішню – гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них – зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхури. Виводкові капсули, а також окремі сколекси відриваються від внутрішньої оболонки і вільно плавають у порожнині материнського міхура або скупчуються у великій кількості на його дні, утворюючи гідатидозний пісок.

Статевозрілі паразити дрібних розмірів (2–6 мм завдовжки), мають 3–4 членики. Сколекс озброєний двома рядами гачечків, яких налічується 36–40. У зрілому членику матка у вигляді поздовжнього стовбура з боковими відгалуженнями. У матці містяться яйця круглої або овальної форми з онкосферою всередині.

Цикл розвитку. Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вовки, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середовище і потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї (жуйні тварини, свині й людина) заражаються при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою або їжею. У кишках онкосфери звільняються від оболонки і розносяться кров’ю в паренхіматозні органи. Через 6–15 міс. виростають інвазійні міхурі.

Епізоотологічні дані.

Джерелом поширення ехінококозу є приотарні й безпритульні собаки, заражені статевозрілими ехінококами.

Чинники передавання збудника – трава, сіно, вода та концентровані корми.

Дефінітивні й проміжні хазяї заражаються навесні та восени, оскільки в цей період спостерігають загибель та масові забої тварин.

Поширенню інвазії сприяють:

• незадовільні ветеринарно-санітарні умови,

• відсутність боєнь для централізованого забою тварин і несвоєчасна утилізація уражених органів.

Молодняк заражається частіше й інтенсивніше, ніж дорослі тварини.

В організмі хворих тварин ехінококові міхури зберігають життєздатність роками. У трупах вони залишаються інвазійними упродовж 3–4 тижнів.

Яйця ехінококів досить стійкі до умов зовнішнього середовища. За оптимальних умов вони залишаються життєздатними на ґрунті впродовж двох років.

Патогенез та імунітет. Під час свого росту ехінококові міхури тиснуть на уражений орган і спричиняють атрофію його тканин. За наявності значної кількості міхурів уражений ними орган може повністю атрофуватися, що призводить до загибелі тварини. Залежно від локалізації, кількості й розміру міхурів виникають різноманітні порушення як місцевої, так і загальної дії. Продукти їх обміну зумовлюють токсичні й алергічні явища в організмі хворих тварин. Ураження печінки призводить до порушення процесів травлення, легень – дихання. При розриві міхурів можуть виникнути різні ускладнення залежно від місця їх локалізації. Іноді міхури гинуть і інкапсулюються.

У заражених тварин імунітет виражений по-різному. У овець він має значну напруженість. Виникнення алергічної реакції свідчить про його розвиток. Виявлення у дорослих тварин великої кількості міхурів підтверджує відносний характер нестерильного імунітету. Проте позитивні реакції гемаглютинації в заражених тварин свідчать про наявність у крові антитіл у значних кількостях.

Клінічні ознаки. Хворі тварини поступово худнуть, стають пригніченими, нерідко виснажуються, у них з’являються пронос, іноді запор, анемія, задишка, кашель. У випадку розриву міхура в легенях спостерігаються хрипи, сильний кашель, виділення з носа ексудату з кров’ю. При інтенсивному ураженні ехінококовими міхурами печінки можливий її розрив і внутрішня кровотеча, яка призводить до загибелі тварин.

У хворих м’ясоїдних тварин апетит знижений, часом спотворений. Спостерігаються проноси, запори, схуднення. У ділянці анального отвору нерідко виникає свербіж.

Патолого-анатомічні зміни. Ехінококові міхури виявляють у печінці, легенях, рідко в нирках, селезінці. При інтенсивній інвазії значно збільшуються розміри й маса уражених органів, тканина їх атрофується. Іноді міхури знаходяться всередині органа, і тоді їх можна виявити промацуванням. Трупи виснажені. Можливий перитоніт, хронічний катаральний гастроентерит.

У випадку розвитку механічної жовтяниці підшкірна клітковина, жирова тканина і м’язи забарвлені у жовтий колір. Іктеричність добре помітна на серозній оболонці сальника і брижі.

Діагностика.

• Епізоотологічні дані.

• Клінічні ознаки захворювання. У місцях локалізації міхурів перкусією виявляють притуплення.

• Лабораторні дослідження.

• Для зажиттєвої діагностики мають імунологічні методи: реакції латексаглютинації (РЛА), сколексокільцепреципітації (РСКП),

• У м'ясоїдних тварин зажиттєвий діагноз установлюють за результатами досліджень фекалій за методом Фюллеборна та виявлення в них яєць ехінококів.

Лікування жуйних тварин не розроблено. У деяких західно-європейських країнах хворим свиням дають фенбендазол у дозі 20 мг/кг упродовж п’яти діб.

Для дегельмінтизації собак використовують препарати, що містять празиквантел та його комбінації. Ефективним також є бунамідин. Можна застосовувати антигельмінтики нітроксанат і ніклозамід. Собак необхідно після дегельмінтизації витримувати в закритому приміщенні впродовж двох діб з метою полегшення збирання фекалій та паразитичних червів, що з ними виділяються.

Профілактика та заходи боротьби.

Забороняється забій тварин у не призначених для цього місцях і згодовування уражених органів собакам.

У господарстві потрібно мати обладнані забійний пункт і місця для захоронення трупів тварин, які мають відповідати санітарно-ветеринарним вимогам.

У період перегону жуйних тварин на відгінні пасовища трупи й органи, уражені личинками ехінококів, спалюють.

У неблагополучних господарствах наприкінці літа проводять діагностичні (алергічні) обстеження великої рогатої худоби, овець та свиней.

Позитивно реагуючих тварин вибраковують.