8. Балантидіоз свиней.

Хвороби тварин і людини, спричинювані одноклітинними організмами (інфузоріями), що належать до класу Ciliata типу Ciliophora. На сьогодні відомо понад 700 видів інфузорій. Багато з них є вільноіснуючими організмами, які заселяють солоні й прісні водойми, ґрунт. Частина циліат пристосувались до паразитичного способу існування в травному каналі тварин і людини, на поверхні тіла та зябер риб.

Інфузорії — найбільш складно влаштовані одноклітинні організми. Вони мають різноманітну форму тіла, яке вкрите війками, що є органоїдом руху. У

цитоплазмі містяться органели, властиві іншим організмам, однак, на відміну від них, у циліат є два якісно різних ядра (макро- і мікронуклеус). У більшості з них є ротовий отвір. Неперетравлені рештки викидаються назовні через спеціальний отвір.

Розмножуються інфузорії безстатевим шляхом (простим поділом). Періодично в їхньому життєвому циклі відбувається статевий процес — кон’югація.

Клас Ciliata включає 3 ряди: Holotricha — паразити безхребетних, ссавців і

риб; Spirotricha — паразити свиней і людини; Peritricha — паразити поверхні

тіла і зябер риб.

Балантидіоз свиней

Гостра, підгостра чи хронічна хвороба переважно поросят і підсвинків, що характеризується діареєю, підвищеною спрагою, анемією, виснаженням і нерідко загибеллю хворих тварин. Хворобу спричинює інфузорія Balantidium suis родини Burcharidae ряду Spirotricha.

Збудник. Балантидії можуть перебувати у двох формах: вегетативній (трофозоїт) та інцистованій. Трофозоїт розміром (30...150) × (25...120) мкм має яйцеподібну, округлу, овальну форму, вкритий коротенькими війками, за допомогою яких рухається. Цисти балантидій округлі, діаметром 58 – 88 мкм, з двоконтурною оболонкою, війки відсутні.

Цикл розвитку. Зараження свиней відбувається аліментарно при заковтуванні з кормом чи водою цист балантидій. Вони паразитують у просвіті товстих кишок, де живляться часточками його вмісту, бактеріями, а в товщі слизової оболонки — запальним ексудатом, лейкоцитами, еритроцитами. Розмножуються інфузорії статевим (кон’югацією) та безстатевим (прямим поділом або брунькуванням) способами. За несприятливих умов розмноження припиняється, паразити втрачають війки, вкриваються оболонкою і перетворюються на цисту.

Епізоотологічні дані. Хвороба дуже поширена в Україні. Хворіють переважно поросята 1 – 4-місячного віку, іноді підсвинки старших вікових груп у зимово-весняний період року.

Джерелом зараження є хворі та перехворілі тварини, що залишаються балантидіоносіями.

Чинники передавання збудника — корми, вода, предмети догляду за тваринами. До B. suis сприйнятливі також ягнята, телята, кроленята, гризуни

(щурі), а також людина, які можуть бути джерелом збудника для свиней. Поширенню інвазії сприяють неповноцінна та неякісна годівля, швидке від-

лучення поросят від свиноматок. Цисти балантидій можуть зберігатись у зовнішньому середовищі близько одного року.

Вони стійкі проти дезінфектантів, але швидко гинуть під дією високої температури (понад 70 °С) та прямого сонячного проміння.

Патогенез та імунітет. За задовільних ветеринарно-зоотехнічних умов утримання поросят балантидії живуть у просвіті товстих кишок як коменсали. У разі виникнення в кишках запальних процесів, пов’язаних з порушенням годівлі та утримання, а також появи інших інфекційних та інвазійних хвороб вони проникають у товщу слизової оболонки та підслизовий шар товстих кишок і ускладнюють перебіг запальних процесів. Балантидії живляться клітинами епітелію, запальним ексудатом, еритроцитами, лейкоцитами.

Продукти життєдіяльності паразитів подразнюють тканини стінки кишок, спричинюють дегенерацію й некроз епітелію, слизового та підслизового шарів. Секреторна функція кишок порушується, перистальтика посилюється.

Продукти запалення й метаболізму балантидій, що всмоктуються в кров, зумовлюють загальну інтоксикацію і порушення обміну речовин, що може призводити до летальних наслідків. Розвиток хвороби значно ускладнюється в разі асоціації балантидій з трепонемами, сальмонелами, пастерелами, еймеріями, збудниками інфекційного гастроентероколіту та гельмінтозів.

Імунітет вивчено недостатньо. Тварини, що перехворіли на балантидіоз,

стійкі до повторного зараження, однак тривалий час залишаються паразитоносіями.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Г о с т р и й перебіг спостерігається переважно у поросят при різкому відлученні їх

від свиноматок. Інкубаційний період становить 8 – 10 діб. За гострого перебігу в перші 2 доби температура тіла хворих поросят підвищується на 1 – 1,5 °С, а потім знижується до норми. З’являється кривавий пронос. Фекалії набувають темно-коричневого кольору, містять домішки слизу та крові. Тварини відмовляються від корму, стають пригніченими, переважно лежать, слизові оболонки їх бліднуть, підвищується спрага, іноді буває блювання. Інвазія триває від кількох діб до трьох тижнів. Поросята виснажуються й гинуть.

За п і д г о с т р о г о та х р о н і ч н о г о перебігу хвороба триває 1,5 – 2 міс. Тварини анемічні, кволі, відстають у рості та розвитку. Вони є носіями балантидій і виділяють у зовнішнє середовище велику кількість трофозоїтів і цист. Діарея менш виражена.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, слизові оболонки анемічні. Шкіра стегон забруднена рідкими фекаліями. Найінтенсивніші зміни спостерігають у кишках. Слизова оболонка на всьому їх протязі потовщена, набрякла, геморагічно запалена, вкрита слизом, з виразками та некротичними ділянками. Іноді виявляють гіперемію, набряк і потовщення слизової дна шлунка. Лімфатичні вузли брижі збільшені, соковиті, з крововиливами. Селезінка збільшена, темно-вишневого кольору, пульпа легко зіскрібається. Печінка кров’яниста. Легені в стані гіперемії та набряку.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни та результати мікроскопічного дослідження фекалій методом нативного мазка. Свіжовідібрану пробу фекалій завбільшки з горошину змішують з однаковою кількістю теплого (не вище 37 °С) фізіологічного розчину, накривають покривним скельцем і досліджують за малого збільшення мікроскопа. В препаратах виявляють трофозоїти та цисти балантидій.

Метод кількісного визначення балантидій в одному грамі (мілілітрі) фекалій дає змогу об’єктивно відобразити взаємозв’язок між паразитом і хазяїном.

За гострого перебігу інвазії в 1 мл фекалій налічується понад 50 тис. паразитів, за хронічного — від 30 до 50 тис., при балантидіоносійстві — до 30 тис.

Балантидіоз свиней слід диференціювати від інших протозоозів, гельмінтозів, вірусних та бактеріальних інфекцій.

Лікування. Для лікування свиней рекомендують такі препарати: тилан (фармазин) — з кормом у дозі 1,25 мг/кг двічі на добу або 10%-й розчин (1 мл/10 кг) внутрішньом’язово — 3 – 5 днів; ветдипасфен призначають груповим методом з кормом один раз на добу впродовж 3 днів у дозах залежно від віку тварин; ніфулін згодовують груповим методом двічі на добу в дозі 5 кг/т корму впродовж 7 днів; ятрен — 0,05 г/кг з кормом двічі на добу. У разі потреби курс лікування повторюють через 5 – 7 днів. Застосовують йодоване молоко, яке готують за рецептом: йоду кристалічного — 1 г, йодиду калію — 1,5 г, води — 150 мл. Отриманий розчин змішують з 3 л молока або свіжого перегону, підігрівають до 60 °С і випоюють замість води.

Разом із застосуванням будь-якого з препаратів треба поліпшити годівлю поросят, включити в раціон молоко, вітаміни (тривіт, тетравіт), глюконат кальцію.

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики балантидіозу слід дотримуватись ветеринарно-зоотехнічних правил утримання й годівлі

свиней у господарстві. Відлучати поросят від свиноматок потрібно поступово, не допускати різкої зміни раціонів. Свиней, що надходять у господарство, витримують на карантині впродовж 30 діб і проводять діагностичні та профілактичні заходи. У стаціонарно неблагополучних пунктах застосовують хіміопрофілактику балантидіозу одним з препаратів, які дають за 2 – 3 дні до відлучення курсами по 3 – 5 днів з інтервалом 10 – 12 днів до 4-місячного віку.

Для дезінвазії приміщень та предметів догляду використовують 2%-й розчин

їдкого натру, 4%-й розчин формаліну, негашене вапно.