3. Аскаридіоз та гетеракідоз птахів. Аскаридіоз

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами Ascaridia galli (збудник реєструється у курей, рідко — в індиків, гусей, цесарок, павичів, рябчиків, глухарів), А. dissimilis (у індиків), A. columbae (у голубів) родини Ascaridae. Паразити локалізуються в тонких кишках.

Збудники. А. galli — найбільша, жовто-білого кольору нематода курей. Самці завдовжки 2 – 7 см, самки — 6 – 12 см (див. рис. 2.84, б). Ротовий отвір оточений трьома губами. У самця є добре розвинений прианальний присосок, оточений хітиновим кільцем, дві тонкі однакові спікули, а також хвостові сосочки.

Яйця середнього розміру, (0,07...0,09) × (0,04...0,06) мм, світло-сірого кольору, овальні, з гладенькою оболонкою, незрілі.

Цикл розвитку. Аскаридії — геогельмінти. Яйця збудників виділяються з послідом у зовнішнє середовище. Розвиток їх до інвазійної стадії залежить від температури повітря і вологості. За оптимальних умов він завершується за три тижні, а при 29 – 40 °С — за 5 діб.

Зараження курей відбувається в разі заковтування інвазійних яєць з кормом або водою. В дванадцятипалій кишці з яєць виходять личинки, які локалізуються в кишкових ворсинках. Через 8 діб личинки проникають у товщу слизової оболонки, де впродовж 7 – 10 діб линяють і розвиваються. Після цього вони повертаються в порожнину кишок. Аскаридії досягають статевої зрілості через 35 – 58 діб від початку зараження. У молодняку цей термін триває 5 – 6 тижнів, у дорослих курей — 8 тижнів і більше. Тривалість життя збудників становить близько одного року.

Епізоотологічні дані. Особливо часто уражуються і тяжко хворіють на аскаридіоз курчата та молодняк віком до 5 – 6 міс. Дорослі кури є носіями інвазії. В ґрунті інвазійні яйця можуть зберігатися в теплу пору року впродовж 6 міс і більше (за даними деяких дослідників — до 2,5 – 3 років). Отже, яйця здатні перезимовувати. Висушування та прямі сонячні промені діють на них згубно.

На ступінь поширення інвазії істотно впливають скупчене утримання й неповноцінна годівля птиці. Значному поширенню аскаридіозу сприяє також

вирощування молодняку разом з дорослими курми на підлозі в антисанітарних умовах.

Резервуарними хазяями є дощові черви. Вони заковтують яйця і тривалий

час зберігають у своєму організмі личинок аскаридій. Кури можуть заражатися при заковтуванні дощових черв’яків, які містять яйця чи личинки збудників.

При утриманні птиці в клітках створюються несприятливі умови для поширення хвороби. Найстійкішими до інвазії виявилися кури породи родайленд.

Патогенез та імунітет. Великої шкоди завдають личинки аскаридій другої й третьої стадій розвитку. Вони руйнують ліберкюнові залози і ворсинки тонких кишок. Це призводить до порушення секреторно-моторної функції травного каналу і, отже, травлення. Внаслідок токсичної дії збудників спостерігаються нервові явища. У разі високої інтенсивності інвазії дорослі гельмінти здатні спричинити закупорювання, а іноді й розрив кишок.

При аскаридіозі курей створюється набутий імунітет, який зберігається впродовж 2 міс і більше. Так, імунізацією курей антигеном з аскаридій або їхніх яєць, опромінених гамма-випромінюванням, вдалося досягти стійкості

птиці до інвазії. В збереженні резистентності курей до повторного зараження

гельмінтами важливу роль відіграють умови їх утримання та годівлі. Відсутність вітаміну А та білків у раціоні знижує стійкість до зараження птиці аскаридіями.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є виснаження, зниження апетиту, пронос, анемічність слизових оболонок. Птиця малорухлива, сидить з опущеними крилами, пір’я настовбурчене. Спостерігаються відставання курчат у рості й розвитку, нервові явища. Нерідко вони гинуть.

Патологоанатомічні зміни. Їх виявляють через один тиждень після зараження. Слизова оболонка тонких кишок набрякла, гіперемійована, місцями на ній відмічаються крововиливи, у вмісті багато слизу. В печінці помітні застійні явища. У разі високої інтенсивності інвазії трапляються випадки закупорювання або прориву стінки кишок. Труп виснажений.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на основі результатів дослідження фекалій за методом Фюллеборна з метою виявлення в них яєць збудників. Нерідко при візуальному огляді фекалій знаходять статевозрілих гельмінтів. З цією метою можна проводити діагностичну дегельмінтизацію.

Посмертно діагноз установлюють при розтині трупів та виявленні збудників у

тонких кишках птиці. Личинки можна знайти методом компресорних досліджень зскрібків слизової оболонки уражених ділянок кишок.

Лікування, профілактика та заходи боротьби такі самі, як і при

гетеракозі птиці.