54. Трихінельози – зооантропонози (діагностика).

Трихінельоз (trichinellosis; від назв. р. зб. Trichinella та грец. – oses – хвороба) – гельмінтоз савців тварин і людини, що перебігає із вираженими алергічними явищами. Личинки зб. (T.spiralis) живуть у поперечно смугастих м’язах, а статево зрілі фори – у тонких кишках одного хазяїна.

Хворобу спричинюють нематоди Trichinella spiralis з родини Trichinellidae підряду Trichurata. Збудники в статевозрілій стадії паразитують у тонких кишках, а личинки – під сарколемою м’язових волокон посмугованих м’язів свиней, м’ясоїдних тварин, людини.

Збудник. Гельмінти дрібних розмірів. Самці завдовжки 1,2– 1,6 мм, спікул не мають.

Довжина незаплідненої самки становить 1,5–1,8 мм, заплідненої – до 4,8 мм. Статевий отвір розміщений у неї на черевній поверхні передньої частини тіла. Кутикула паразитичних червів тонка, поперечнопокреслена. Самки живородні. Личинки завдовжки 0,1 мм (дод. рис. 56).

На головному кінці статевозрілих збудників та їхніх личинок є хітиновий стилет, за допомогою якого вони проникають крізь кишкову стінку.

Цикл розвитку. Особливістю розвитку трихінел є те, що один і той самий організм виконує роль спочатку дефінітивного, а потім проміжного хазяїна. Зараження тварин і людини збудником трихінельозу відбувається в разі поїдання м’яса, інвазованого личинками паразита. Після перетравлювання м’язів вони звільняються від капсули і проникають у товщу стінки тонких кишок. Через 2–3 доби досягають статевої зрілості. Самці після запліднення самок гинуть. Уже на 4–8 добу з моменту зараження самки починають народжувати личинок. Самки паразитують 6–8 тижнів і народжують близько 2000 личинок. Останні активно проникають у лімфатичні та кровоносні судини і мігрують у серце, мозок, печінку, нирки. Подальший їх розвиток відбувається тільки під сарколемою посмугованих м’язових волокон. Тут вони інтенсивно ростуть, на 17 добу набувають S-подібної форми, а після 21 доби скручуються в спіраль. Через 30–36 діб з моменту зараження навколо личинок утворюються капсули. У цей період ріст м’язових трихінел припи-няється і вони залишаються інвазійними протягом 27 років. Через 5–6 місяців капсули личинок починають просочуватись солями кальцію, фосфору. Іноді процес звапнення призводить до загибелі паразитів.

Епізоотологічні дані.

Трихінельоз тварин – поширена осередкова інвазія.

Найчастіше хворіють свині, собаки, коти, вовки, лисиці, ведмеді, дикі кабани, гризуни.

Поширенню інвазії сприяють неконтрольований подвірний забій свиней, використання м’яса диких тварин без проведення досліджень на наявність личинок трихінел.

Масове зараження свиней можливе при згодовуванні їм тушок хутрових звірів у звірогосподарствах.

Кишкові трихінели нестійкі в умовах зовнішнього середовища. Вони швидко гинуть при охолодженні до –4 0С. Не витримують високих температур і висушування. М’язові інкапсульовані трихінели стійкі до несприятливих чинників. У гниючих трупах зберігається до 4 міс. Звичайне соління м’яса і наступне його холодне копчення не вбиває всіх личинок. Повне знезараження можливе в разі доведення температури в середині шматка м’яса до +70 0С і вище. Для знищення паразитів у свинячих тушах їх потрібно витримати в холодильних камерах за температури –15–17 0С впродовж 30 діб. Температура –37 0С вбиває збудників за 2 хв.

Патогенез та імунітет. Статевозрілі самки травмують слизову оболонку тонких кишок. Продукти їхньої життєдіяльності зумовлю-ють появу токсичних та алергічних реакцій. У процесі міграції личинки пошкоджують кровоносні судини й периваскулярні тканини. Вони є причиною виникнення крововиливів, набряків, розвитку тромбозів. У посмугованих м’язах збудники розвивають міофібрили і стають причиною генералізованого міозиту тварин.

Імунітет. Вивчений недостатньо.

Клінічні ознаки. Ознаки хвороби спостерігають тільки при інтенсивній інвазії, що трапляється порівняно рідко. Перші симптоми збігаються з масовим проникненням гельмінтів у стінку кишок і виявляють їх через 3–4 доби після зараження тварин. Вони стають пригніченими, відмовляються від корму, здебільшого лежать. З’являється діарея, фекалії рідкі, сморідні. Спостерігають судоми, блювання, свербіж, набряки голови й кінцівок. Хвороба триває 1–1,5 міс. і після того, як личинки інкапсулюються в м’язах, тварини поступово видужують. При значному ураженні збудниками вони гинуть через 12–15 діб з явищами кахексії.

Патолого-анатомічні зміни. Трупи виснажені. Кров згорта-ється погано. На поверхні ворсинок і особливо в стромі тонких кишок спостерігають стрічкові крововиливи, десквамацію епітелію, місцями повне його руйнування. У печінці та нирках – крововиливи й жирове їх переродження; набряк легенів.

Діагностика.

За життя тварин:

• проводять імунологічні реакції (преципітації, зв’язування комплементу, шкірну алергічну) дають змогу виявити антитіла з 3–4-го тижня після зараження. Найперспективнішою є імуно-ферментна реакція.

• Іноді застосовують метод біопсії шматочків м’язів.

Посмертна діагностика:

• метод трихінелоскопії;

• метод перетравлення м’язів у штучному шлунковому соку.

Метод трихінелоскопії. Для дослідження на трихінельоз беруть м’язи обох ніжок діафрагми (по 80 г) у місці їх переходу в сухожилки. Можна використовувати й інші посмуговані м’язи (жувальні, стравоходу, міжреброві). З кожної проби зігнутими ножицями роблять по 24 зрізи завбільшки з вівсяне зерно. Вміщують їх на компресорій і розчавлюють за допомогою гвинтів до такої міри, щоб крізь них можна було читати газетний штрифт. Виготовлений у такий спосіб препарат ретельно досліджують під трихінелоскопом або за малого збільшення мікроскопа.

Метод перетравлення м’язів у штучному шлунковому соку. Пробу м’язів масою 10 г перемелюють за допомогою м’ясорубки, вміщують у колбу і додають 250 мл штучного шлункового соку (пепсину – 3 г, соляної кислоти – 1 г, води – 100 мл), ретельно пере-мішують і ставлять у термостат за температури 42–470С. Через 4–5 год верхній шар рідини обережно зливають, а осад переносять на пред-метне скло і досліджують під мікроскопом. На м’ясокомбінатах для групового дослідження м’язів використовують апарати АВТ, АВТ–У.

Личинки трихінел потрібно диференціювати від саркоцист, молодих цистицерків, вапняних конкрементів. Збудники трихінельозу мають спіралеподібну форму і містяться всередині капсули. Останні мають яйцеподібну, лимоноподібну чи круглу форму. За значного звапнення капсул личинок виявити складно. У такому випадку зрізи м’язів прояснюють у 5–10% розчині соляної кислоти впродовж 1–2 год. Саркоцисти мають витягнуту, сигароподібну форму і заповнені всередині ендозоїтами. Цистицерки більші за розмірами і розміщені між м’язовими волокнами. Личинок трихінел не виявляють у серцевих м’язах, тоді як саркоцисти й цистицерки паразитують там досить часто.

Лікування розроблено недостатньо. Ефективними препаратами вважають альбендазол, тіабендазол, мебендазол, парбендазол. Вони згубно діють на збудників, що локалізуються в кишках, і на більшість личинок до моменту утворення капсули.

Профілактика та заходи боротьби.

• Усі туші свиней на м’ясокомбінатах, бойнях, при подвірному забої в населених пунктах слід обов’язково досліджувати на трихінельоз.

• Проводять трихінелоскопію м’яса ведмедів, диких кабанів, борсуків, нутрій.

• Не допускається згодовування свиням і хутровим звірам незнезаражених кухонних відходів, субпродуктів, тушок звірів.

• Забороняється вільний вигул свиней на території ферми чи населеного пункту, особливо в неблагополучних щодо хвороби місцевостях.

• Систематично проводять дератизацію.

• Про кожний випадок трихінельозу потрібно обов’язково повідомляти державного інспектора ветеринарної медицини району.

• Туші тварин, у яких виявили личинки паразита, переробляють на м’ясо-кісткове борошно або спалюють.

• За допомогою засобів масової інформації проводять ветеринарно-просвітницьку роботу серед населення.