Глава 50 .

ПЕСТИЦИДИ. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОТРУЄНУ ^{ї v}- ¹ " /^<

І ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКІВ ' \'' ^ . ' '' '

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕСТИЦИДІВ

Пестициди — хімічні препарати, призначені для боротьби зі шкідни­ками у сільському і лісовому господарствах, з хворобами рослин та бу­р'янами. Відомо не менше ніж 1000 пестицидів, в основному синтетич­них, рідше — природних або біологічного походження. З них широко використовують близько 300. Перевагу віддають речовинам, які мають вибіркову токсичність для шкідливих організмів і мінімальну небезпеку для людини.

Пестициди сільськогосподарського призначення дають змогу попе­редити втрати від бур'янів, шкідників і хвороб рослин і зберегти 1/3 по­тенційного врожаю у світі. Вони поділяються на 3 основні групи: 1) за­соби, що впливають на засмічуючі (небажані), а з певною метою — і на культурні рослини; 2) засоби для боротьби зі шкідниками рослин, пара­зитами і гризунами; 3) засоби для боротьби з хворобами рослин. До пер­шої групи належать препарати для знищення бур'янів (гербіциди), неба­жаної деревної або чагарникової рослинності (арборициди) і водоростей (альгіциди), для видалення листя (дефоліанти) і підсушування рослин (десиканти), а також регулятори росту рослин (ретарданти). Другу групу

складають хімічні засоби захисту від комах (інсектициди), у тому числі ті засоби, що проникають у організм комах через їх органи дихання (фу­міганти), від кліщів (акарициди), круглих черв'яків (нематоциди), молю­сків (лімациди), гризунів (зооциди, інакше — родентициди або ратици-ди), препарати для відлякування (репеленти), приваблювання (атрак-танти) і стерилізації (статеві стерилізатори) комах тощо. Третю групу складають препарати проти фітопатогенних грибів, які уражають веге-туючі рослини або насіння (фунгіциди, протруювачі насіння), антисепти­ки, бактерициди. Особливу групу пестицидів складають біопрепарати (мікробні; грибкові) та антибіотики, одержані шляхом біотехнології.

Хімічна структура пестицидів різна. Деякі з них належать до неорга­нічних сполук (сірка та її сполуки, сполуки міді, фториди тощо), але більша частина представлена органічними і особливо елементорганічни-ми сполуками (див. нижче). Належність препаратів до того або іншого класу хімічних сполук багато у чому визначає їх токсичність і небезпеку для людини, як і препаративна форма пестицидів і співвідношення у них діючої речовини і наповнювачів: рідкі форми небезпечніші за тверді, по­рошкові (дуети) — небезпечніші за гранульовані тощо.

Для оцінки небезпеки пестицидів запропонований ряд класифікацій. Класифікація ВООЗ ураховує оральну і шкірно-резорбтивну токсичність під час одноразового впливу твердих і рідких препаратів. Гігієнічна кла­сифікація пестицидів, яка прийнята у нашій країні (Л.І. Медвідь і спів-авт., 1968) і одержала схвалення ВООЗ, містить критерії леткості, стій­кості у грунті, токсичності і кумуляції під час ентерального введення і шкірно-резорбтивної токсичності, враховує здатність пестицидів спри­чиняти віддалені ефекти і алергічні реакції. На основі гігієнічної класи­фікації (табл. 50) вирішується питання про можливість і умови застосу­вання нових пестицидів і періодично переглядаються списки речовин, раніше дозволених до застосування.

Таблиця 50 Гігієнічна класифікація пестицидів

Критерії токсичності і не­безпеки	Класи небезпеки
	І	11	III	IV
ЛД50 У ра^31 введення у шлунок, мг/кг*	<50	50—200	200—1000	>1000
ЛД5о У разі нанесення на шкіру, мг/кг	<500	500—2000	>2000	Смертельний кінець не настає
Коефіцієнт кумуляції	<1	1—3	3—5	>5
КМІО"	>300	300—30	30—3	<3
Час розкладання у фунті на нетоксичні компоненти, міс	>12	6—12	1—6	<1

Якщо пестицид за одним із показників (будь-яким) належить до І класу небезпеки, він, як правило, не підлягає впровадженню у прак­тику. Виняток складають деякі протруювачі насіння і зооциди, які до­зволяють використовувати до одержання менш токсичних сполук, а також пестициди, рекомендовані до застосування у формі гранул або мікрокапсул, що зменшує можливість проникнення в організм пра­цюючих і поширення в навколишньому середовищі. Не упроваджую­ться нові і забороняється застосування раніше допущених препаратів, здатних спричиняти віддалені ефекти і алергози у людей або які ви­явили виражену специфічну токсичність (канцерогенність, мутаген­ність, тератогенність тощо) у дослідах на теплокровних тваринах. Не допускаються до впровадження препарати, що виділяються з моло­ком, малостабільні речовини, трансформація яких призводить до утворення більш токсичних і стійких продуктів перетворення; пести­циди, що призводять до погіршення органолептичних властивостей харчових продуктів, що неможливо усунути, тощо.

Характеристика пестицидів II класу небезпеки включає показники специфічних ефектів, що виявлені у дослідах на тваринах, але мають се­редній або слабкий ступінь вираженості і не підтверджені у спостере­женнях на людині. Такі пестициди дозволяється використовувати: а) у разі відсутності рівноцінної заміни за сільськогосподарською ефективні­стю; б) з чітко застережними обмеженнями за метою, об'ємом і умовами застосування і в) лише за умов жорсткого контролю.

До пестицидів III—IV класів небезпеки відносять речовини, які не здатні спричиняти віддалені ефекти. У разі додержання гігієнічних рег­ламентів і нормативів їх можна широко застосовувати у сільському гос­подарстві. ,

Таким чином, гігієнічна класифікація пестицидів дає змогу робити цілеспрямований відбір препаратів до їх упровадження у практику, щоб повністю виключити або максимально обмежити контакт людини з найнебезпечнішими з них: визначити перспективність конкретних пестицидів і прийняти рішення про організацію їх виробництва або імпорт. З гігієнічною класифікацією пов'язана тактика державного санітарного нагляду, в тому числі прийняття рішень про шляхи реалі­зації продуктів з підвищеним вмістом пестицидів. Разом з тим, будь-яка наукова класифікація завжди відбиває рівень знань, що об'єктивно склався, і тому періодично виникає питання про подальше удоскона­лення самої класифікації.

З позицій хімічної безпеки до перспективних пестицидів належать:

1) препарати з малою токсичністю, слабкою кумуляцією, які швидко ви­водяться з організму, але не виділяються з молоком; 2) такі, що не спри­чиняють віддалених ефектів, алергічних реакцій і які не мають вибірко-^ вої органотропності; 3) малостабільні у навколишньому середовищі і які під час розкладу не утворюють більш токсичних і небезпечних продуктів трансформації, у тому числі швидко метаболізуються і видаляються з

культурних рослин. З урахуванням цього у нашій країні не було допуще­но до застосування більше ніж 40 пестицидів, заборонено близько 50 і суворо обмежено застосування близько 40. Повністю заборонені усі ми-ш'якумісні пестициди, ряд ртуть- і хлорорганічних, отруєння якими розглянуті у главі 49, тощо.

Гострі і підгострі отруєння пестицидами реєструвалися переважно як професійні і виникали у разі порушення вимог гігієни праці і санітарних правил по зберіганню, транспортуванню і застосуванню пестицидів. Описані також гострі і підгострі отруєння хлор- і фосфорорганічними сполуками, похідними дипіридину тощо, що надходять в організм із хар­чових джерел. У 60-ті роки у Туреччині відбулося важке отруєння біль­ше ніж 5000 дітей гексахлорбензолом унаслідок споживання протруєно­го зерна. Отруєння перебігало як віддалена шкірна порфірія (пігментація і оволосіння обличчя, пухирі і рани на шкірі; збільшення і порушення функції печінки, виділення порфірину з сечею). Менш значні спалахи шкірної порфірії відзначені в інших країнах у разі вживання обробленого гексахлорбензолом насіння.

Спостерігалися після вживання фруктів і ягід отруєння ДДТ і параті-оном незабаром після обробки ними садів і городів. У низці випадків от­руєння були спричинені борошном, забрудненим ендрином, паратіоном (тіофосом), ДДТ, і м'ясом, забрудненим лінданом (порушення правил транспортування — контакт у разі спільного перевезення, розвантаження тощо). Описані випадки отруєння меркаптофосом у разі надходження його з водою тощо.

Таблиця 51. ДЛЛ (мг/кг маси тіла) і МДР (мг/кг продукту) деяких пестицидів

Пестицид	ДДЦ	Харчові продукти і МДР .
у-ГХЦТ (лін-дан) (застосу­вання заборо­нене з 1992р.)	0,01	Картопля, цукровий буряк, горошок зелений, м'ясо, яйця — 0,1; зерно хлібних злаків, бобових, кукурудза, капуста, гриби — 0,5; молоко, яблука, виноград — 0,05; масло вер­шкове, жир — 0,2; цукор — 0,005; ягоди лісові — не допу­скається (продукти дитячого і дієтичного харчування нор­муються окремо, виходячи з ДДЦ — 0,005 мг/кг)
йіййай'- (ійййдау^^,	0,02	Капуста, цукровий і столовий буряк, огірки, помідори, баштанні, груші, насіння соняшника, чай — 0,5; зерно хлі­бних злаків, горох, соя, кукурудза — 3; борошно — 2; кру­па (крім манної), хліб, гриби, хміль (сухий), табак, яблука, арахіс, айва — 1; олія соняшникова і соєва, гірчиця — 0,1; вишні, черешні, сливи, виноград, цитрусові (м'якоть) — 0,2; смородина, аґрус, малина, суниці; манна крупа, проду­кти тваринного походження — не допускається
Карбін (засто­сування забо­ронено)	0,02	Овочі, фрукти — 0,1; зерно хлібних злаків — 1
Мідний купо­рос	0,17 (за міддю)	Яблуїйа, груші, абрикоси, вишні, черешні, персики, сливи, смородина, аґрус — 5

Хронічний вплив пестицидів з харчових джерел небезпечний для на­селення, котре проживає у зонах інтенсивного землеробства. Він відбу­вається у разі порушення регламентів застосування пестицидів і коли їх залишки у харчових продуктах і раціонах перевищують визначені МДР і ДДД (деякі приклади діючих нормативів наведені у табл. 51). Унаслідок цього можливе зниження адаптаційно-пристосовних резервів організму і збільшення частоти донозологічних станів, ускладнень вагітності і поло­гів тощо, які призводять до підвищення ризику виникнення інфекційних і неінфекційних захворювань, у тому числі психічних розладів, особливо у дітей. Результати широкомасштабного епідеміологічного дослідження, проведеного у 1986—1987 pp. у країнах СНГ, це підтверджують: виявле­ні підвищення рівнів захворюваності і дитячої смертності і погіршення показників фізичного розвитку дітей у сільських районах Азербайджану, Вірменії, Молдови, Туркменії і Узбекистану, що корелюють з територі­альним навантаженням пестицидів. ; ,

ТОКСИКОЛОГО-ГІГІЄНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА' J НАЙПОШИРЕНІШИХ ПЕСТИЦИДІВ •

Як пестициди використовують сполуки різних хімічних класів. Їх ви­робниче призначення і способи застосування визначають умови потен­ційного впливу на людину, але власне токсичні властивості залежать значною мірою від хімічної структури.

Фосфорорганічні пестициди (ФОП) є сполуками фосфорної, алкіл-фосфорної, тіофосфорної і тіофосфонової кислот, в основному їх склад­них ефірів, амідів або тіолових похідних. Їх широко застосовують як ін­сектициди, акарициди і нематоцйди, а деякі з них — як дефоліанти і гербіциди. Позитивні властивості ФОП (з гігієнічних позицій): а) порів­няно мала персистентність (висока руйнівність) у грунті, воді, рослинах і тваринному організмі, а також під час термічної обробки контамінованих продуктів; б) звичайно слабкий ступінь кумуляції; в) відносно мала імо­вірність віддалених наслідків.

З іншого боку, багато ФОП мають вузьку зону гострої дії, а частина з них — надзвичайну або високу загальну токсичність, у тому числі шкір-но-резорбтивну. Це підвищує ризик гострих отруєнь. Крім того, деяким ФОП властива специфічна нейротоксичність, ембріотоксичність і терато-генність. За цими ознаками приблизно 1/3 заборонених або взагалі не дозволених до застосування пестицидів складають ФОП (афос, бутифос, лептофос, метафос, метилмеркаптофос, тетраетилпірофосфат, тіофос, октаметил тощо); віднесений до І класу небезпеки каунтер, дозволений для застосування тільки у вигляді гранул, а сфера застосування багатьох

ФОП обмежена.

До дозволених для застосування ФОП III і IV класів належать ак-телик, валексон, карбофос (малатіон) тощо. Однак необхідно врахову-

вати, що домішки можуть багаторазово посилювати дію основної ре­човини: наприклад, домішка до малатіону 1—2% ізомалатіону або триметилфосфородитіоату підвищує токсичність у 10 разів. Домішка­ми до трихлорметафосу-3, тролену і деяких інших ФОП — хлорфено­льних похідних з трьома атомами хлору у молекулі можуть опинитися діоксини, у зв'язку з чим їх застосування у сільському господарстві не допускається.

Токсикокінетика і механізм дії ФОП порівняно добре вивчені (глава 43). ФОП легко всмоктуються, швидко метаболізуються і швидко виді­ляються з організму, переважно з сечею. Гострі ефекти у ссавців, як і у комах, зумовлені блокадою (фосфорилюванням) ацетилхолінестерази (АХЕ) у нервовій тканині, що призводить до накопичення негідролізова-ного ацетилхоліну і розвитку холінергічних реакцій. Цьому супутнє інгі­бування інших холінестераз (печінки, крові). Ступінь пригнічення АХЕ залежить від дози, у разі важких отруєнь вона перевищує 50%. Незважа­ючи на те що багато ФОП попередньо окислюються у печінці до актив­них метаболітів (наприклад, паратіон —до параоксону), тривалість дії їх, як правило, невелика. Однак деякі ФОП дуже ліпофільні — вони можуть затримуватися у жирових депо і поступово виходити з них, підтримуючи інтоксикацію (наприклад, афос). Аналогічне явище спостерігають у разі дії окремих ФОП, що мають високу шкірно-резорбтивну токсичність і депонуються у товщі шкіри (наприклад, ціодрин).

Крім холінестераз, рецепторами ФОП є карбоксилестерази (аліесте-рази) тих же тканин. Зокрема нейротоксична естераза головного і спин­ного мозку — HEM. Інгібування HEM у разі гострих отруєнь деякими ФОП призводить до віддаленої (у людини через 2—4 тиж) нейропатії у результаті ураження довгих аксонів з наступною деміелінізацією нерво­вих волокон. Такі ефекти спричиняють лептофос, дихлофос (ДДВФ), хлорофос, афос, ЕПН та інші сполуки у дозах, близьких до смертельних,-Віддалена нейропатія (парези, паралічі) добре відтворюється на курча­тах, у тому числі під час повторної дії, але за умови, що гальмування HEM досягає 70%. Чутливість людини трохи вища. Згадане раніше поте­нціювання дії малатіону домішками інших ФОП пояснюється затримкою детоксикації його внаслідок інгібування, карбоксилестерази печінки. По­дібний ефект можливий і у разі інших комбінацій ФОП, тоді як за впли­вом на АХЕ звичайно очікується сумація ефектів.

У розвитку гострого отруєння у людини розрізняють 3 клінічні стадії: початкових симптомів, судом і паралічу. У І стадії спостерігає­ться нудота, слинотеча, блювання, біль у животі, пронос; під час інга­ляції— розлади зору, звуження зіниць, сльозотеча, утруднене дихан­ня. Потім приєднуються головний біль, парестезії, хитка хода, дрижання рук, голови, дезорієнтація у просторі, порушення мови, у важких випадках — напади клонічних і токсичних судом, кома і смерть від зупинки дихання. У разі сприятливого перебігу симптоми після важкої інтоксикації зберігаються 1—2 дні, але відновлення усіх

функцій відбувається повільно — іноді кілька тижнів. Хронічні отру­єння можуть виникати у робітників в умовах виробництва або засто­сування препаратів у разі недотримання заходів безпеки. У таких ви­падках діагностичним критерієм впливу ФОП служить зниження активності холінестерази крові на 25% і більше. Хронічне отруєння ФОП з харчових джерел менш ймовірне. Обережність необхідна від­носно молока (у тому числі жіночого) та інших продуктів дитячого харчування, у яких присутність пестицидів заборонена, але фактично вони можуть бути виявлені (хлорофос). Зокрема, за результатами мо­ніторингу у 1986—1990 pp. намітилася тенденція підвищення серед­нього рівня ФОП (хлорофосу, малатіону, фосфаміду тощо) у харчових продуктах, вироблених у країнах СНД, до 0,3 мг/кг. Для хлорофосу це перевищує МДР і теоретично може призвести до перевищення ДДД.

Ембріотоксичність і тератогенність ФОП проявляються, як правило, у разі впливу доз, токсичних для материнського організму.

Можливим винятком є вплив хлорофосу на свиней. Деякі ФОП спричиняють мутагенні ефекти у тест-системах in vitro (ДДВФ у тесті Еймса на сальмонелах). Однак для ссавців ДДВФ не є мутагеном. Вивчення канцерогенності малатіону, метилпаратіону і хлорофосу дало негативні результати; докази канцерогенності гардони для тва­рин обмежені, для людини відсутні, відносно ДДВФ дані, які є, не дають змоги провести оцінку. У цілому ФОП звичайно не проявляють генотоксичної активності in vitro і не спричиняють розвиток пухлин у лабораторних тварин.

Хлорорганічні пестициди (ХОП) — це велика група різноманітних за структурою сполук, які застосовують як інсектициди, акарициди, фун­гіциди і регулятори росту рослин. В основному вони є хлорпохідними вуглеводнів: аліфатичних^дихлоретан, гексахлорбутадієн, немагон), алі-циклічних (гексахлорциклогексан — ГХЦГ, поліхлоркамфен, поліхлор-пінен, хлордан, гептахлор, альдрин, дильдрин, мірекс) і ароматичних (дихлорбензол, гексахлорбензол, дихлордифенілтрихлоретан — ДДТ і його аналоги, метоксихлор).

Багато з перерахованих хлорорганічних пестицидів у сільському гос­подарстві України нині не застосовуються через стійкість та інші негати­вні властивості.

У 50—60-ті роки ХОП відіграли важливу роль у підвищенні ефекти­вності сільськогосподарського виробництва і у боротьбі з переносниками інфекцій (особливо у боротьбі з малярією). Однак на відміну від ФОП вони більш стійкі в об'єктах навколишнього середовища і довгий час зберігаються у грунті (роками), водоймах, продовольчій сировині і хар­чових продуктах, мають здатність до біоакумуляції у ланках харчового ланцюга. Більшість ХОП належать до середньотоксичних, але висококу-мулятивних речовин, а багато з них канцерогенні для лабораторних тва­рин і являють канцерогенну небезпеку для людини (гексахлорбензол ГХЦГ, мірекс, поліхлоркамфен тощо). Одержані певні докази канцеро-

генності для тварин ДДТ, альдрину, дильдрину, гексахлорбутадієну, гепр тахлору (у суміші з хлордаиом), каптану тощо. •'

Указані властивості ХОП стали причиною поступового скорочен³ ня їх виробництва і застосування у багатьох країнах. У нашій країні заборонене застосування альдрину і дильдрину (їх стереоізомери ізо-> дрин і ендрин не були допущені), гептахлору, гексахлорану, ДДТ, пентахлорнітробензолу, поліхлорпінену тощо. Разом з тим, за масиї-табами використання у сільському господарстві ХОП все ще займа­ють одне з перших місць, а циркуляція препаратів, що раніше широко застосовувались, у навколишньому середовищі продовжується через їх високу персистентність.

Токсичні властивості ХОП багато у чому визначаються їх високою ліпофільністю — вони легко усмоктуються, накопичуються у жировій тканині і багатих на ліпоїди клітинах нервової системи і печінки, частко­во метаболізуються в організмі і повільно виводяться у вигляді вихідних речовин або метаболітів в основному з фекаліями, частково з сечею, а також з молоком. Подібно до поліхлорованих біфенілів ХОП, як отрути політропної дії, в основному уражають центральну і периферичну нерво­ву систему (за типом токсичного енцефаломієлополіневриту) і печінку (гепатити). Ранніми ознаками інтоксикації є індукція мікросомальних ферментів печінки, проліферація гладкого ендоплазматичного ретикулу* му, порушення білковосинтезуючої, екскреторної, детоксикаційної та інших функцій печінки. Крім того, виникають порушення функцій сер­цево-судинної та ендокринної систем.

Останніми роками вміст ГХЦГ, ДДТ і його метаболітів у харчових яродуктах трохи знизився. Та все ж ці речовини найчастіше виявляють у харчових продуктах, причому нерідко у кількостях, вищих МДР. Є пові­домлення, що у яловичині, молоці та інших продуктах виявляють забо­ронений до застосування гептахлор і деякі інші ХОП. Через здатність ХОП до біоакумуляції їх концентрація у гідробіонтах вища, ніж у воді, а у продуктах тваринного походження вища, ніж у рослинних.

Похідні карбамінової, тіо- і дитіокарбамінової кислот знаходять різноманітне застосування. Карбамати (байгон, БМК, бенлат, кронетон, І піримор) застосовують в основному як інсектициди і фунгіциди; тіокар-бамати (триалат, ялан, роніт, ентам, сатурн) — як гербіциди; дитіокарба-мати (карбатіон, тетраметилтіурамдисульфід-ТМТД тощо) — як фунгі­циди і протруювачі насіння. Пестициди цієї групи також різної токсичності: фурадан, видат, темік — надзвичайно токсичні; БМК, бен­лат, тріапат — мало токсичні.

Токсична дія багатьох карбаматів пов'язана з пригніченням холінес-тераз у результаті карбамілювання, але активність холінестераз віднов­люється швидше і вплив карбаматів на ЦНС виражений меншою мірою, ніж у разі отруєння ФОП. Деякі похідні карбамінової кислоти, особливо севін, можуть спричиняти несприятливі віддалені ефекти — тератоген-ний, ембріо- і гонадотоксичний. Севін здатний нітрозуватися з утворен­

ням N-нітрозокарбарилу, який має мутагенну і канцерогенну активність. Похідні фенілкарбамінової кислоти (карбін/хлор-ІФК) спричиняють утворення метгемоглобіну, розвиток анемій, порушення лейкопоезу. Ін­токсикація фенілкарбаматами супроводжується задишкою, парезами кін­цівок, тремором. Застосування цих пестицидів у сільському господарстві України припинене.

Механізм дії тіокарбаматів не з'ясований. У разі отруєнь ними пору­шуються функції нервової системи, печінки, залоз внутрішньої секреції. До основних проявів дії похідних дитіокарбамінової кислоти відносяться гіперплазія щитовидної залози, ураження інших залоз внутрішньої сек­реції. Манеб, цинеб та інші похідні дитіокарбаматів метаболізуються у навколишньому середовищі і в організмі з утворенням етилентіосечови-ни або інших похідних тіосечовини, які більш токсичні і небезпечні і мають властивість спричиняти канцерогенний, мутагенний та інші не­сприятливі віддалені ефекти. Етилентіосечовина може бути домішкою у таких пестицидах, а залишкові кількості самих етиленбіодитіокарбаматів у овочах і фруктах можуть перетворюватися в етилентіосечовину у про­цесі кулінарної обробки. Це стало підставою для виключення цих пести­цидів із списку дозволених.

Нині із препаратів групи, що розглядається, застосування теміка і манеба заборонене; видат і фурадан дозволені до застосування тільки у гранульованій формі; сфера застосування БМК, бенлату, ТМТД обмеже­на — ТМТД і комбіновані препарати на його основі дозволені тільки для протруєння насіння, що виключає можливість їх проникнення у харчові продукти.

Похідні хлорфеноксикарбонових кислот застосовують в основному як гербіциди. До них належать препарати групи 2,4-Д і 2М-4Х (солі і ефіри хлорфеноксиоцтової кислоти), 2,4-ДМ і 2М-2ХМ (похідні хлорфе-ноксимасляної кислоти), 2М-4ХП, ілоксан, девринол (похідні хлорфено-ксипропіонової кислоти).

Більшість похідних феноксикарбонових кислот — відносно стійкі сполуки. У разі недодержання регламентів застосування вони можуть накопичуватися у рослинах, у тому числі кормових, переходити в молоко лактуючих корів. Особливо це стосується забороненої у нашій країні 2,4,5-трихлорфеноксиоцтової кислоти (2,4,5-Т) та її ефірів.

Похідні 2,4-Д, 2,4-ДМ, 2М-4ХМ, 2М-4ХП належать до речовин сере­дньої і низької токсичності. Однак описані смертельні отруєння людей у разі потрапляння всередину 2,4-Д (15 г), 2М-4Х (22 г). Отруєння супро­воджувалося симптомами ураження печінки і підшлункової залози і на­гадувало діабетичну кому. Хронічне отруєння цими препаратами можли­ве в умовах професійного впливу. Механізм токсичності гербіцидів групи 2,4-Д пов'язаний з порушенням гормональної регуляції (у тому числі функцій кори надниркових залоз і щитовидної залози) і енергетич­ного обміну на субклітинному рівні (відокремлення дихання і фосфори-лювання).

Деякі сполуки (бутиловий ефір 2,4-Д тощо) в експерименті на твари­нах справляють ембріотоксичну і тератогенну дію у разі уведення малих доз, а вплив 2,4-Д, 2,4,5-Т і метаксону призводять до виникнення сарко­ми м'яких тканин і лімфи. Є вказівки на підвищення ризику виникнення злоякісних пухлин у людини, але за висновком МАВР* (1987) канцеро-генність цих препаратів для людини не доведена. Передбачається, що небезпечні домішки діоксинів, від яких особливо важко звільнитися у виробництві 2,4,5-Т, а також низки хлорфенольних сполук (трихлорфе-нолу, пентехлорфенолу тощо). Під час війни у В'єтнамі (1961—1972 pp.) армія США обробляла лісові масиви гербіцидами на основі 2,4,5-Т (орандж І, орандж II тощо) з домішками діоксинів, унаслідок чого вини­кали численні отруєння, захворювання і ураження. Після цього застосу­вання 2,4,5-Т різко скоротилося, а у ряді країн (у тому числі у країнах СНД) повністю припинене. У харчових продуктах не допускається наяв­ність залишкових кількостей препаратів групи 2,4-Д і 2,4-ДМ (у межах чутливості рекомендованих методів визначення).

Синтетичні піретроіди (СП) застосовують в основному як інсекти­циди. Найбільше практичне значення мають похідні циклопропанкарбо-нової кислоти — амбуш, децис, суміцидин, цимбуш тощо. Вони є анало­гами природних піретринів із квіток далматської ромашки. За інсектицидною і акарицидною активністю деякі СП переважають ФОП і ХОП. З гігієнічних позицій цінними властивостями СП є низькі норми витрати (десятки або сотні грамів на гектар), мала стабільність у навко­лишньому середовищі, слабкі кумулятивні властивості. Наявність у структурі децису, суміцидину, цимбушу групи ціану зумовлюють їх ви­соку токсичність, особливо для гідробіонтів (зокрема, для риб) і бджіл. Застосування децису, суміцидину, ізатрину обмежене.

СП справляють токсичну дію на центральну і периферичну нервову систему, пригнічують активність холінестераз. У разі отруєння ними страждають паренхіматозні органи, у першу чергу печінка. Вони є індук­торами монооксигеназної системи печінки. Децис і суміцидин проявля­ють ембріотоксичність на рівні доз, токсичних для материнського оргаг нізму. Отруєння СП з харчових джерел відбуваються рідко. Описаний випадок отруєння цимбушем у разі вживання квасолі, приготовленої на маслі, забрудненому ним.

Світовий асортимент пестицидів уключає велику кількість сполук, які належать до інших хімічних класів: нітр- і хлорпохідні фенолу, хлор-замісні аніліди, похідні сечовини, сульфокислот, гетероциклічні, неорга­нічні, металоорганічні сполуки тощо. У зв'язку з цим описані, наприклад, випадки отруєння дітей ягодами, обробленими сполуками міді. Як пес­тициди використовують також різні біопрепарати, які малотоксичні і не-вірулентні для теплокровних, але можуть спричиняти алергічні реакції та дисбактеріози.

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ХАРЧОВИХ •^^.•.^•&',';-...!«;зд-:к,--.і* ^l„..--:\.^:^l.г^l•-i-^i.r•^„я' w. ПРОДУКТІВ 1 РАЦІОНІВ ; н - і. w;¹^-.¹;';¹-¹-¹ /.'.••-^•^й ї,

Загальні принципи гігієнічної оцінки пестицидів дають змогу повніс­тю заборонити або обмежити застосування найбільш небезпечних препа­ратів. Запорукою безпечного використання дозволених пестицидів є до­держання норм витрати, часу і кратності обробок, термінів очікування після останньої обробки, санітарних правил зберігання і транспортуван­ня. Тим самим забезпечується неперевищення їх МДР у продовольчій сировині і харчових продуктах і зводиться до мінімуму ризик трансалі-ментарних отруєнь і віддалених наслідків серед населення. Виходячи з цього, визначаються завдання санітарного нагляду, епідеміології захво­рювань, потенційно пов'язаних із застосуванням пестицидів, і розвитку нормативної бази профілактики.

Нині отруєння пестицидами зустрічаються рідко і пов'язані в основ­ному з грубими санітарними порушеннями. Існує, однак, низка проблем, що потребують наукового вирішення. До них належать, зокрема, забез­печення безпеки харчування дітей і профілактика багатофакторного хі­мічного впливу. Деякі висококумулятивні пестициди, вміст яких у їжі і воді не перевищує встановлених нормативів, накопичуються у тканинах людини, виділяються із грудним молоком і їх надходження в організм дитини перевищує ДДД у 6—8 разів. Одночасно виникає проблема ком­бінованої дії пестицидів, актуальна для усіх категорій населення, оскіль­ки з окремими продуктами і раціоном у цілому в організм надходить 6— 10, а іноді і більше пестицидів і продуктів їх трансформації. Це потребує подальшого розвитку методологічних підходів до токсикологогігієнічної оцінки пестицидів і регламентації умов їх застосування. Разом з тим, не­обхідне визначення в окремих продуктах і добових раціонах спектра пес­тицидів, що реально застосовуються у тому або іншому регіоні, а також нітратів і важких металів (наприклад, в експерименті на щурах показано, що комбінації дитіокарбаматів із свинцем призводять до підвищення концентрації свинцю у головному мозку в 4 рази).

Відомо, що інгаляційна токсичність пестицидів часто перевищує оральну на порядок і більше. Тому нині під час комплексного нормуван­ня пестицидів ураховують цю різницю у вигляді оральноінгаляційного коефіцієнта. Подібний облік необхідний відносно пестицидів з вираженою здатністю проникати через шкіру з води під час купання (особливо для дітей 1-го року життя). Наприклад, ГДК ціодрину (ФОП) у воді (0,05 мг/л) установлена саме за шкірнорезорбтивною токсичністю і відповідає поло­вині його ДДД (0,005 мг/кг) для дорослого і повній ДДД для дитини 3— 6 міс.

Серед можливих віддалених ефектів пестицидів та їх комбінацій особ­ливої уваги потребують генотоксичний і канцерогенний. Якщо канцеро-генність речовини виявлена або підтверджена в епідеміологічних дослі­дженнях, Міжнародне агентство з вивчення раку відносить препарат

до фупи 1 (ступінь канцерогенної активності у цьому разі не оцінюєть­ся). Відносно пестицидів дані епідеміологічних досліджень, як правило, відсутні, але є докази канцерогенності певних препаратів для лаборатор­них тварин. Такі пестициди розглядаються як можливо канцерогенні для людини (група 2), їх поділяють на 2 підгрупи: з більш високим (2А) і з більш низьким (2Б) ступенем доведення. Якщо докази канцерогенності для тварин обмежені, препарат відносять до групи 3 і не класифікують за канцерогенністю для людини. За гігієнічною класифікацією пестицидів речовини усіх 3 зазначених груп належать до І і II класів небезпеки, що відповідає меті первинної профілактики раку. ^

ЛІТЕРАТУРА.

Вредньїе химические вещества. Углеводородьі. Галогенпроизводньїе углеводородов /

Бандман А .Л., Войтенко Г.А., Волкова Н.В. й др. Под ред Филова В.А. — Л."

Химия, 1990 —732с Вредньїе химические вещества Азотсодержащие органические соединения. /

Арбузова Т.П., Базарова Л.А., Балабанова З.Л. й др. Под ред. Курляндского Б.А.,

Филова В.А. — Л.: Химия, 1992. — 432 с. Гигиенические критерии состояния окружающей средьі. 9. ДДТ й его производньїе.

— Женева, ВОЗ, 1982. — 216 с. Гигиенические критерии состояния окружающей средьі. 63. Фосфорорганические

инсектицидьі —Женева, ВОЗ, 1990. — 168 с. Гигиенические критерии состояния окружающей средьі. 64. Карбаматньїе пестицидьі.

— Женева, ВОЗ, 1991. — 127 с. Гигиенические критерии состояния окружающей средьі. 76. Тиокарбаматньїе

пестицидьі. — Женева, ВОЗ, 1991. — 45 с. Гигиенические критерии состояния окружающей средьі. 78. Дитиокарбаматньїе

пестицидьі, зтилентиомочевина й пропилентиомочевина. — Женева, ВОЗ, 1991.

— 143 с. Каган ЮС. Токсикология фосфорорганических пестицидов. — М.: Медицина, 1977.

—296с.

Каган Ю С. Общая токсикология пестицидов. — К.: Здоров'я, 1981. — 176 с. Калояноеа-Симеонова Ф Пестициди. Токсическое действие й профилактика / Пер, с

болг — М. Медицина, 1980. — 304 с "' Канцерогенньїе вещества. Справочник. МАИР / Пер. с англ.. — М.: Медицина, 1987.

— 336 с.

Справочник по пестицидам. Гигиена применения й токсикология / Под ред. Павлова А.В. — К.: Урожай, 1986. — 432 с.

Розділ IX

ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ НАГОДД У ГАЛУЗІ ХАРЧУВАННЯ