Глава 15 харчування працівників сільського господарства

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Організація харчування працівників сільського господарства вимагає' враховувати сукупність виробничих чинників, які діють на них. Розріз­няють несприятливі професійні чинники самого трудового процесу і навколишнього виробничого середовища. До перших належать надмірне напруження окремих м'язових груп, довге вимушене положення тіла,

несприятлива робоча поза, значне напруження зору та уваги. До другої групи належать шум та вібрація, несприятливі метеорологічні умови, пиловий чинник, вміст у повітрі робочої зони токсичних речовин і газів.

У сільському господарстві України загальне число професій і фахів перевищує 130. Збільшується питома вага професій широкого профілю. Біля 80% механізаторів володіють двома спеціальностями і більше. То­му, виконуючи різні роботи, трудівник зазнає впливу багатьох виробни­чих чинників.

Так, у рільництві передбачені такі виробничі операції, як оранка, бо­ронування, культивація, сіяння, збирання врожаю, молотьба та ін. На рільників під час їхньої праці несприятливо впливають метеорологічні умови (температура, вологість, рух повітря, теплове випромінювання), специфічний мікроклімат кабін машин, шум, вібрація сільськогосподар­ської техніки. Праця рільників пов'язана також із втратою з потом воло­ги, вітамінів, мінеральних солей, шкідливою дією пилу, що містить пес­тициди, мінеральні та органічні компоненти.

Овочівники працюють у вимушених та нераціональних позах, підні­мають та переносять вантажі (ящики, корзини), на них впливають шум, шкідливі домішки повітря, пестициди, дезінфікуючі речовини.

Вирощування зернових культур супроводжується значним фізичним навантаженням, високим вмістом пилу в повітрі у зоні дихання. До скла­ду зернового пилу входять мінеральні домішки, гриби, бактерії.

У кормовиробництві працівники контактують з кормами, які нерідко за­ражені патогенними бактеріями, вірусами, спорами грибів, містять залишки пестицидів, антибіотиків, консервантів, біологічних стимуляторів. Необхід­но враховувати і здатність фуражу до пилоутворення. Крім того, для кращо­го засвоєння грубих кормів їх обробляють лужними речовинами. Для кон­сервування силосу застосовують низку кислот, формальдегід, формалін, нітрит натрію, які негативно впливають на організм працюючих.

Несприятливо впливають на людину чинники виробничого середо­вища птахівничих комплексів: висока температура, вологість повітря, запиленість виробничих приміщень. Характерною особливістю пилу, що утворюється на птахофермах, переважно є його органічний склад (частки корму, пуху, пера, калу, різної мікрофлори) та алергенність, притаманна основним його компонентам.

До несприятливих чинників виробничого середовища тваринників (свинарських комплексів і ферм) належать підвищений вміст органічного пилу у повітрі, високе забруднення його бактеріями і грибами, підвищені концентрації аміаку, сірководню та інших хімічних сполук, що утворю­ються під час розкладання екскрементів.

Дія на організм пилу, шуму та інших шкідливих чинників виробни­чого середовища призводить до зниження захисних сил організму, внас­лідок чого на подальших етапах трудової діяльності виникають хвороби різних органів та систем. Встановлено, що найбільший відсоток захво­рювань діагностують після 5—7 років праці у цих умовах.

Ремонт сільськогосподарської техніки передбачає механічні, зварю­вальні, ковальсько-термічні, малярні, електромеханічні та інші операції. На робітників діє комплекс несприятливих професійних чинників, що може призвести до перегрівання і порушення водно-сольового балансу в організмі, до захворювань органів дихання, травного каналу та серцево-судинної системи. Шум, вібрація, задимленість повітря, м'язове перенап­руження здебільшого бувають причиною скарг на біль у м'язах, дратів­ливість, швидку стомлюваність.

ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ СЕЛА

Для правильної організації харчування працівників сільського госпо­дарства необхідний диференціальний підхід до визначення потреб в ене­ргії навіть у рамках однієї професії. Наприклад, потреби в енергії механі­затора-рільника і механізатора-тваринника різні. У сучасному промисло­вому тваринництві і птахівництві сезонність праці ліквідована, механіза­тор-тваринник протягом усього року виконує однаковий обсяг робіт. Ви­трати енергії у нього постійні і становлять у середньому 12 803 кДж (3060 ккал) за добу.

У таких галузях, як буряківництво, картоплярство, зернозбирання, посівні роботи, потреба механізатора в енергії неоднакова в період на­пружених польових робіт (під час сівби, оранки, культивації, обробки сільськогосподарських культур, збирання врожаю) і в період виконання другорядних робіт у господарстві.

У період напружених польових робіт характерні робота щоденно впро­довж 12—14 год, праця з підвищеною інтенсивністю, проживання в умовах польового стану. Якщо в період виконання другорядних робіт енерго-витрати механізаторів становлять трохи більше 12 552 кДж (3000 ккал), то в період напружених польових робіт вони досягають 15 062— 15 898 кДж (3600—3800 ккал) за добу і більше. Висловлюють обгрунто­вані рекомендації щодо перетворення польових станів у профілакторії для механізаторів, де б вони могли за короткий час відновити працездат­ність, одержати відповідне їхнім потребам харчування, а також кваліфі­ковану медичну допомогу.

Аналогічна ситуація в розподілі добових енерговитрат і у працівни­ків рільничих бригад. Енерговитрати жінок-буряководів у період догляду за посівами становлять 14 644 кДж (3500 ккал), а в період збирання вро­жаю 13 388 кДж (3200 ккал).

Як показали дослідження співробітників Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування, енерговитрати доярок в умовах низького рівня механізації становлять у середньому 13 388—13 807 кДж (3200—3300 ккал) за добу. На великих молочно-тваринницьких компле­ксах енерговитрати у операторів машинного доїння в середньому стано­влять 12 970 кДж (3100 ккал) за добу. Таке незначне зменшення енерго­

витрат за умови часткової механізації основних трудових операцій доїння пояснюється збільшенням кількості поголів'я корів, яке обслуговується, а також способом доїння, що збільшує інтенсивність руху операторів по про­ходах виробничих приміщень. Енерговитрати за зміну у разі ручного доїння 4380,6 кДж, або 1047 ккал (ЗО доїнь), у разі машинного способу доїння в доїльному залі — 4330,4 кДж, або 1035 ккал (160 доїнь на зміну).

Вивчали також енерговитрати, фактичне харчування і стан здоров'я працівників основних професій сучасних тваринницьких комплексів з відгодівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці в чотирьох різних клі­матичних регіонах України. Встановлено, що енерговитрати птахівниць із частково механізованою працею становлять 12 531 кДж (2955 ккал), а у птахівниць-операторів у разі механізованої праці — 11 291 кДж (2700 ккал). Енерговитрати операторів (1—6-ї дільниць) свинарських комплек­сів становлять 11 589,7—12 249 кДж (2770—2930 ккал) за зміну, опера­торів з відгодівлі великої рогатої худоби — 12510,1—12552 кДж (2990—3000 ккал) за зміну.

РЕЖИМ ХАРЧУВАННЯ ТА ПИТНИЙ РЕЖИМ

Під час організації режиму харчування працівників сільськогоспо­дарського виробництва треба ураховувати тривалість робочого часу і встановлений розпорядок дня. Наприклад, у тваринництві розпорядок дня залежить від часу доби, термінів відгодівлі тварин та інших видів робіт, пов'язаних з доглядом за ними. Робочий день поділяється на пері­оди тривалістю 2—3 год, залежно від робіт, що проводяться вранці, а також денних і вечірніх. Такий розпорядок дня утруднює дотримання режиму харчування. За таких умов найбільш важливим в організації хар­чування доярок є забезпечення їх гарячою їжею на перший сніданок. Це сприяє кращій працездатності, меншій втомі, нормальному самопочуттю працюючих.

У першій половині дня краще вживати продукти, багаті на білки і жири, оскільки вони підвищують обмін речовин і збуджують нервову систему, довше затримуються у шлунку і підтримують почуття ситості. На вечерю рекомендуються молочні та овочеві страви, які не викликають збудження нервової системи перед сном.

Спостереженнями доведено, що найкориснішим є режим, за якого на сніданок і обід людина одержує біля 2/3 енергетичної цінності добового раціону, а на вечерю — менше 1/3. Рекомендується такий розподіл енер­гетичної цінності добового раціону у разі чотириразового харчування: на 1-й сніданок — 25—30%, на 2-й сніданок — 15%, на обід — 35—40%, на вечерю — 15—20%; за умови триразового харчування: на сніданок — 30—35%, на обід — 40—45%, на вечерю — 20—25%.

Особливої уваги потребує організація харчування сільськогосподар­ських працівників, які працюють у нічні зміни. Для них раціональним є

чотириразовий режим харчування з таким розподілом енергетичної цін­ності. І варіант — на сніданок (після сну) — 25—30% добової енергети­чної цінності, на обід — 25—30%, на вечерю — 30%, на нічне харчуван­ня (на роботі) — 15—20%. II варіант — на сніданок (після роботи, перед сном) — 20—25% енергетичної цінності, на обід (після сну) — 20—25%, на вечерю (перед роботою) — 35%, на другу вечерю (в перерві нічної зміни) — 15—20%. За таких режимів харчування забезпечується висока працездатність і добре самопочуття. Харчування в нічну зміну треба ор­ганізувати так, щоб воно припадало на другу половину робочого часу. В меню нічного харчування включають половину порції першої страви, порцію другої і третьої (рідка частина їжі повинна складати не більше ніж 0,5 л). Другою стравою має бути м'ясо чи риба з гарніром (протягом робочого тижня бажано чергувати м'ясо з рибою). На третю страву реко­мендується чай, кава, які підвищують тонус нервової системи, знімають сонливість, надають почуття бадьорості. Встановлено, що вночі уповіль­нюється виділення шлункового соку. Тому в раціонах нічного харчуван­ня необхідно обмежувати харчові речовини, які гальмують його секрецію (наприклад, жирні продукти) і збільшувати кількість стимуляторів трав­лення (овочі). Овочі доцільно використовувати в комбінації з гарнірами, причому вони не повинні становити більше половини добової потреби в них (200 г).

Важливим є питний режим. Встановлено, що навіть за кімнатної тем­ператури повітря (20 °С) організм віддає тепло в навколишнє середовище різними шляхами: тепловипромінюванням — 55%, теплопроведенням — 15%, випаровуванням рідини — 27%. 1 мл поту виносить із організму 2,2 кДж (0,53 ккал) енергії. За добу в організмі людини утворюється бли­зько 500 мл поту. Крім того, із легень випаровується до 350 мл вологи.

З цією кількістю рідини організм втрачає близько 2510,4 кДж (600 ккал). У процесі роботи на комбайнерів, рільників, меншою мірою — праців­ників птахівничих і свинарських комплексів досить інтенсивно впливає нагрівний мікроклімат. Дослідженнями установлено, що з добового ене­ргетичного балансу людини, що дорівнює 12 552 кДж (3000 ккал), тільки 1/5, тобто 2510 кДж (600 ккал), витрачається на роботу, інші 4/5, або 10 042 кДж (2400 ккал), ідуть на тепловитрати.

У міру виснаження резервних можливостей організму людини під час перегрівання з'являються ознаки динамічного розладу функцій, зо­крема серцево-судинної системи: частота пульсу збільшується до 160 за 1 хв, знижується артеріальний тиск, зменшується хвилинний об'єм крові. Початкове розрідження крові змінюється її загустінням, виникає зневод­нення організму, пов'язане із втратою рідини. Одночасно з перегріванням відбувається зменшення соковиділення травних залоз і сечоутворення.

За звичайних умов температурний чинник під час виконання літніх видів робіт поєднується із зниженою вологістю і підвищеною швидкістю руху повітря. Це впливає на тепловий баланс організму і може негативно позначатися на стані людини. Так, зменшення вологи викликає неприєм­

не відчуття сухості у роті та носоглотці; збільшення швидкості руху по­вітря за високої температури спричинює опіки відкритих ділянок тіла. Для забезпечення фізичної працездатності в умовах підвищеної темпера­тури велике значення має запобігання зневодненню організму шляхом організації раціонального питного режиму. Рекомендується необмежене вживання води під час м'язової діяльності в умовах нагрівного мікроклі­мату: відповідно до потреби, але дрібними порціями (по 100 мл) через кожні 20—ЗО хв. Вважають, що людина більш працездатна у разі постій­ного поповнення водних витрат. У разі великих витрат вологи перерви між вживанням води можна скоротити або збільшити кожну порцію пит­ва до 150—200 мл.

З гігієнічних позицій доцільно забезпечувати поповнення втрачених з потом органічних і неорганічних речовин. Для тамування спраги п'ють молочнокислі напої (із знежиреного молока), фруктові відвари, молочну сироватку, чай, хлібний квас. Доставляти напої до місць роботи можна в харчових термосах або в інших ємностях, вміщених у ящики з льодом.

ХАРЧУВАННЯ У ПЕРІОД НАПРУЖЕНИХ ПОЛЬОВИХ РОБІТ

Сільськогосподарське виробництво, не зважаючи на його індустріа­лізацію, істотно відрізняється від промислового. Для працюючих у сіль­ському господарстві характерні нерівномірність фізичних навантажень протягом року, або, іншими словами, сезонність. Сільськогосподарські роботи умовно розподіляють на 2 періоди: 1) напружених польових робіт (весна, осінь) і 2) виконання другорядних робіт у господарствах (пізня осінь, зима). З гігієнічної точки зору для організації харчування праців­ників сільського господарства такий розподіл має певне значення, оскільки за енергетичними витратами організму ці періоди істотно відрі­зняються. Так, у період значно напружених польових робіт енерговитра-ти механізаторів, залежно від виробничої необхідності, обумовленої клі­матичними особливостями (посухою, заморозками, дощем тощо), можуть збільшуватися на 2510—5020 кДж (600—1200 ккал) за добу.

У працівників рільничих бригад з вирощування сільськогосподарсь­ких культур енерговитрати можуть збільшуватися на 1765 кДж (300 ккал). Таке чергування енерговитрат протягом календарного року при­зводить до формування в основної маси працівників сільського госпо­дарства негативного стереотипу харчування. Звичка до вживання значно­го обсягу харчових продуктів високої енергетичної цінності призводить до того, що за відсутності напруженої праці трудівники сільського гос­подарства не обмежують енергетичної цінності добових раціонів.

У громадському харчуванні на селі необхідно використовувати про­гресивні форми обслуговування, в тому числі слід запровадити систему комплексних сніданків, обідів, вечері. Встановлено, що комплексні раці­они — важливий етап переходу до раціонального харчування. Під час їх

складання необхідно враховувати особливості сільськогосподарських робіт, сезон року, клімат, стать, вік, національні та інші особливості тих, хто харчується, а також нові форми господарювання на селі, нові підходи до сільськогосподарського виробництва (колективні, фермерські госпо­дарства, сімейний, орендний підряд тощо), жіночу та дитячу (підлітки) працю, несприятливі екологічні умови.

ЛІТЕРАТУРА

Доморацький В.А.. Злато» Т.П. Екологія харчових продуктів. — К.: Урожай, 1993. —

192с. Крьімсановская М.В., Цапко В.Г, Каракашьян А.П. Медицинские аспектьі

сельскохозяйственного производства в зкологии села й нових условиях

хозяйствования // Врачеб. дсло. — 1992. — № 10. — С. 19—22. Нормьі физиологических потребностей в пищевьіх веществах й знергии для

различньїх групп населення. — М.: Б. й., 1991. — 24 с. Петровский К.С.. Ванханен В.Д. Гигиена питання. — М.: Медицина, 1982. — С.

388—393. Подходьі к прогнозированию состояния здоровья различньїх групп населення /

В.Р. Кучма, Т.А. Акинфиева, Н.Н. Панасюк й др. // Гигиена й санитария. — 1994.

— № 5. — С. 53—56.

Салш Н.С., Ткаченко О.М. Харчування трудівників села. — К : Здоров'я, 1990. — 55 с. Смоляр В. Й. Ионизирующая радиация й питание. — К.: Здоров'я, 1992. — 175 с. Состояние питання й содержание радионуклидов в рационах сельского населення

контролируемьіх районов Украйни после аварин на Чернобьільской АЗС /

В.И. Смоляр, И.Т. Матасар, Н.С. Салий й др. // Вопр. питання. — 1993. — № 2. —

С.28—31.