Глава 62

ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІКАРЯ З ГІГІЄНИ ХАРЧУВАННЯ

ЗАКОНИ УКРАЇНИ 1 ПІДЗАКОННІ АКТИ ' У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ САНЕПІДСЛУЖБИ

Відповідно до Конституції України вищим законодавчим органом влади є Верховна Рада Вона видає закони і постанови, які регулюють суспільні, економічні і політичні відносини у суспільстві. Президент України видає укази з різних питань економічної, господарської і соці­альної діяльності.

Кабінет Міністрів України — це вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади, який видає постанови, розпорядження, декрети на основі законів України. Місцеві Ради народних депутатів є виконав­чими органами територіального управління і у порядку виконання своїх функцій приймають постанови, розпорядження, які базуються на законах України.

Міністерства, відомства, організації, установи видають накази, інст­рукції, розпорядження, інструктивно-методичні вказівки, правила, які діють у рамках відповідної галузі народного господарства.

Вищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міні­стерствами, відомствами, підприємствами, організаціями, установами, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними і громадськими організаціями покладається на прокуратуру. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження не­залежно від будь-яких місцевих органів управління і підпорядковані тільки Генеральному прокуророві.

Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Верховенство закону над підзаконними актами є найголовнішою умовою забезпе­чення нормальної і правильної роботи у всіх сферах діяльності право­вої держави.

Лікарі з гігієни харчування у своїй діяльності керуються такими за­конодавчими актами:

1. «Основи Законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992р.

2. Закони України: «Про якість та безпеку харчових продуктів і про­довольчої сировини», 1997 p., «Про забезпечення санітарного та епідемі­ологічного благополуччя населення», 1994 p., «Про прокуратуру» (1991 p.);

«Про іноземні інвестиції» від 13.03.92 p.; «Про ветеринарну медицину» від 25.06.92 p.; «Про правовий режим території, що зазнала радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.91 p.;

зі змінами і доповненнями від 01.07.92 p.; «Про статус і соціальний за­хист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91 p., зі змінами і доповненнями від 01.07.92 p.; «Про надзви­чайний стан» (1992 p.); «Про державну статистику» від 17.09.92 p.; «Про інформацію» від 2.10.92 p.; «Про карантин рослин» від 30.06.93 p.; «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 p.; «Про державну службу» від 16.12.93 p.; «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24.12.93 p.; «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.95 p.; «Про держав­не регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», 1997 p.; «Про метрологію та метрологічну діяльність», 1998 p.

3. «Кодекс України про адміністративні правопорушення» від 07.12.81 p.

4. «Митний кодекс України» від 12.12.91 p.

5. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про відповідальність за по­рушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивне забруднених продуктів харчування» (1991 p.).

6. Декрети Кабінету Міністрів України: «Про стандартизацію і сертифі­кацію» від 10.05.93 p., «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 28.04.93 p.

7. Постанови Кабінету Міністрів України:

«Про затвердження Положення про надзвичайні протиепізоотичні комісії при Кабінеті Міністрів України» (1993 p.).

«Про здійснення радіологічного, хіміко-токсикологічного та фізико-хімічного контролю за продуктами харчування у сфері торгівлі та гро­мадського харчування» від 23.09.93 p.

«Про додаткові заходи щодо впорядкування торговельного обслуго­вування населення» від 13.10.94 p.

«Про затвердження порядку заняття торговельною діяльністю і пра­вил торговельного обслуговування населення» від 08.02.95 p.

«Про затвердження порядку відбору у господарюючих суб'єктів сфе­ри торгівлі, громадського харчування і послуг, зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості» від 02.04.94 p.

«Про створення Державної інспекції України щодо захисту прав споживачів» від 19.11.91 p.

«Положення про санітарний нагляд в*У країні» (проект). , ..

8. Постанови Верховної Ради України:

«Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підпри­ємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів» від 25.01.95 p.

«Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів» від 25.01.95р.

9. Директивні та інструктивні матеріали Міністерства охорони здо­ров'я України:

Наказ № 64 від 14.04.95 p. «Про затвердження Інструкції про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства».

Наказ № 65 від 14.04.95 p. «Порядок зупинення або припинення інве­стиційної діяльності при порушенні санітарного законодавства» .

Наказ № 66 від 14.04.95 p. «Про затвердження Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності».

Наказ № 67 від 14.04.95 p. «Про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припи­нення, зупинення)».

Наказ № 135 від 20.07.95 p. «Про затвердження порядку застосування? фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства».

Наказ № 190 від 20.10.95 p. «Про проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо розробки, виробництва і застосування про^, дукції, яка може негативно впливати на здоров'я людини». ,

«Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Мініс­терства охорони здоров'я України» (проект).

Основи Законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні і соціальні основи охорони здоров'я.і регулюють суспільні відносини в галузі охорони здоров'я з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил людини, висо­кої працездатності і довголіття, усунення шкідливих для здоров'я чинни­ків, попередження і зниження захворювань, інвалідності та смертності.

Закон про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення регламентує діяльність органів та установ санітарно-протиепідемічної служби щодо забезпечення санітарного та епідемічного;

благополуччя населення. Закон визначає такі основні напрямки діяльнос-< ті санітарно-епідеміологічної служби:

здійснення санітарно-епідемічного нагляду;

визначення заходів з профілактики захворювань від шкідливога впливу навколишнього середовища;

вивчення показників здоров'я населення, визначення чинників сере­довища, що шкідливо впливають на здоров'я населення, запобігання за­несенню особливо небезпечних захворювань;

державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь.

Законом передбачено, що санепідслужба співпрацює з державними і громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на профілакти­ку захворювань, охорону здоров'я та навколишнього середовища.

Відповідно до Закону, органи державної виконавчої влади, місцевого' самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобо­в'язані надавати органам, установам і закладам державної санепідслужби безкоштовно необхідну для їх діяльності допомогу.

Утручання в дії посадових осіб, які здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд, що перешкоджає виконанню ними службових обов'язків, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Закон України «Про захист прав споживачів» та Постанова Кабінету Міністрів «Про створення державної інспекції України щодо захисту прав споживачів» визначають структуру та завдання державної інспекції щодо захисту прав споживачів. Державні інспекції на місцях підпорядко­вуються Державній інспекції України та Раді Міністрів Кримської авто­номної республіки, облвиконкомам і міськвиконкомам. Основними за* вданнями Державної інспекції щодо захисту прав споживачів та ЇЇ органів є:

контроль за дотриманням підприємствами, організаціями та устано­вами, незалежно від форм власності і господарювання, а також громадя­нами Закону про захист прав споживачів, інших нормативних актів з пи­тань торгівлі та надання послуг населенню; f

забезпечення перевірки якості товарів народного споживання та по­слуг безпосередньо на підприємствах промисловості, сфери послуг, тор­гівлі та підприємствах громадського харчування, на базах, складах і в експедиціях незалежно від форм власності і господарювання;

координація роботи міністерств і відомств України, громадських об'єднань щодо захисту прав споживачів, дотримання правил торгівлі та надання послуг населенню; ^[

систематичне висвітлення через засоби масової інформації результат тів перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів, правил торгівлі та надання послуг населенню.

Кодекс України про адміністративні правопорушення має завдан­ням охорону суспільного ладу, власності, соціально-економічних, по­літичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і закон­них інтересів підприємств, установ і організацій, визначеного порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законнос­ті, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції України і законів, поваги до прав, честі і гідності громадян, до правил співжиття, сумлінного ви­конання своїх обов'язків.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається про­типравна умисна (або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи грома­

дян, на установлений порядок управління і за яку законодавством пере­дбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент учинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічно­го віку.

Службові особи підлягають адміністративній відповідальності за ад­міністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони громадського порядку, державного управління, охорони природи, здоров'я населення, та інших правил, забезпечення виконання яких передбачено їхніми службовими обов'язками.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовував тись такі адміністративні стягнення, як попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт, конфіскація, неоплатне вилучення про­дуктів (предметів).

Попередження виноситься письмово.

Штраф, що накладається на службових осіб і громадян, оформлює­ться спеціальним протоколом і постановою уповноваженими на те служ­бовими особами. Розмір штрафу визначається законодавством.

Виправні роботи призначаються на термін до 2 міс з відбуванням їх за місцем постійної роботи і з відрахуванням до 20% заробітку у прибу­ток держави. Виправні роботи присуджуються районним (міським) су­дом (народним суддею).

Адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випад^ ках за окремі види адміністративних правопорушень на термін до 15 діб і призначається районним (міським) народним судом. Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, матерів, що мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І і II

гру"- . .

У разі вчинення однією особою двох (або більше) адміністративних

правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне право­порушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних право­порушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (службовою особою), стягнення накладається в межах санкції, установленої за більш серйозне правопорушення з числа учинених.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через 2 міс з дня учинення правопорушення, а у разі триваючого правопору­шення — 2 міс від дня його виявлення.

Розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, і накладати адміністративні стягнення мають право головний дер-^ жавний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі областей та їхні заступники, головні державні санітарні лікарі міст, районів, басейнів, портів та лінійних дільниць на водному транспорті. Розмір штрафу, який мають право накладати вищезазначені службові особи, визначається чинним законодавством.

- По справі про адміністративне правопорушення орган чи службо­ва особа виносить постанову про накладання адміністративного стяг­нення або про закриття справи. Копію постанови протягом 3 днів над­силають особі, щодо якої її винесено, або вручають під розписку. У разі, якщо надсилають копію постанови, про це роблять відповідну відмітку у справі.

Постанова про адміністративне правопорушення може бутйРГоскар-жена особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. •

Наприклад: а) постанова адміністративної комісії — у виконавчий комітет відповідної Ради народних депутатів або в районний (міський) народний суд, рішення якого є остаточним;

б) рішення виконавчого комітету селищної, районної Ради народних депутатів — у виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районний (міський) народний суд;

в) постанова іншого органу (службової особи) про накладання адмі­ністративного штрафу — у вищестоящий орган (вищестоящій службовій особі) або в районний (міський) народний суд;

г) постанова про накладання іншого адміністративного стягнення — у вищестоящий орган, після чого скарга може бути подана до районного (міського) народного суду.

Скарга подається в орган (службовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не визначено законодавством України. Скарга, що надійшла протягом 3 діб, надсилає-іться разом із справою органу (службовій особі), правомочному відповід­но до ст.288 КоАП України її розглядати.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестованою прокурором.

Подання скарги у визначений термін зупиняє виконання постанови про накладання адміністративного стягнення до розгляду скарги. Скарга і протест прокурора на постанову розглядаються повноважним органом (службовою особою) в 10-денний термін з дня її надходження.

Копія рішення по скарзі або протесту прокурора на постанову щодо справи про адміністративне правопорушення протягом 3 днів надсилає­ться особі, щодо якої її винесено. Про результати розгляду протесту обо­в'язково повідомляється прокурору.

Постанова відповідного органу управління (службової особи) про на­кладання адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, ор­ганізаціями, службовими особами і громадянами.

Не підлягає виконанню постанова про накладання адміністративного стягнення, якщо її не було реалізовано протягом 3 міс з дня винесення. Контроль за виконанням постанови здійснює орган (службова особа), який виніс постанову.

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ» ,;

ЗАКОНОДАВСТВА ,' ;у;; ,: .„„.„ .

Прокурорський нагляд за додержанням законів здійснюється від іме­ні держави, незалежно від будь-яких місцевих органів управління і по­ширюється на усі міністерства, відомства і підпорядковані їм підприємс­тва, організації, установи, виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад, народних депутатів, кооперативні та інші громадські організації, служ­бові особи, громадян. (

Нагляд є основним змістом діяльності прокуратури. Під час вико-» нання своїх обов'язків прокурор безпосередньо не застосовує покарання, ' до правопорушників. Він вимагає, щоб компетентні державні органи^ громадські та інші організації усунули порушення законів і покарали;

винних.

Генеральний прокурор, а також підлеглі йому прокурори мають пра­во вимагати пред'явлення їм наказів, інструкцій, рішень, розпоряджень» постанов та інших актів, що виносяться міністерствами, відомствами, установами, організаціями, підприємствами, виконавчими і розпорядчи­ми органами місцевих Рад народних депутатів, кооперативними та ін­шими організаціями, службовими особами, для перевірки відповідності цих актів закону. Вони уповноважені вимагати пред'явлення необхідних відомостей, проводити на місці перевірку виконання законів у зв'язку із заявами, скаргами та іншими відомостями про порушення законів, вима­гати проведення перевірок та ревізій діяльності підприємств, організацій, установ і службових осіб, вимагати від службових осіб і громадян пояс­нень з приводу порушень законодавства.

Прокурор опротестовує невідповідні закону накази, інструкції, рі­шення, розпорядження, постанови тощо в орган, який видав ці акти, або у вищестоящий орган. Прокурор приймає і розглядає заяви і скарги гро­мадян про порушення закону та приймає заходи з відновлення поруше­них прав і на захист законних інтересів громадян.

Відносно службових осіб і громадян, які порушили закон, прокурор порушує кримінальне переслідування або уживає заходи для притягнен­ня їх до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Повноваження прокурорів реалізуються за допомогою актів проку­рорського нагляду: протест, подання, постанова.

Протест прокурора виноситься на незаконні письмові правові акти органів управління, адміністрації, господарських організацій, посадових осіб. Внесення протесту можливе також на нездійснення службовою особою передбаченої законом дії. Протест прокурора має бути розгляну­тий у 10-денний термін, про що його необхідно повідомити. Протест надсилається в орган, який видав відповідний акт, або у вищестоящу ор­ганізацію. Винесення протесту на акт про притягнення особи до адмініс­тративної відповідальності призупиняє виконання адміністративного

стягнення.

Подання — це звернення прокурора до державного органу, коопера­тивної, громадської організації, службової особи. У ньому вказується на порушення законності, ставиться вимога до усунення цих порушень і причин, що їх зумовили, вказується на необхідність притягнення винних до відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, матеріальної). Державний орган чи громадська організація зобов'язані протягом 1 міс розглянути подання прокурора і вжити відповідних заходів до їх усунення.

Постанова виноситься прокурором в основному для притягнення вин­них у порушенні законності до кримінальної, дисциплінарної, адміністратив­ної, матеріальної відповідальності. Кримінальна відповідальність передба­чена в тих випадках, коли були порушення законності про охорону держав­ної чи іншої власності, випуск недоброякісної продукції, приписки, безгос­подарність, розтрати. Постанова виноситься тому органу, якому надано право накладання відповідного стягнення. Найчастіше це стосується служ­бових осіб і громадян або бездіяльності тих органів, на яких покладений контроль за виконанням передбачених законом заходів.

Якщо орган, уповноважений на застосування дисциплінарної або ад­міністративної відповідальності, не згодиться із пропозицією прокурора про накладання стягнення, прокурор може направити його у вищестоя­щий орган.

У тих випадках, коли при розгляді справи про адміністративне пору­шення орган (службова особа) прийде до висновку, що в порушенні є Ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу попереднього слідства або дізнання.

ОРГАНИ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ї; * ; yKs У? ^н В ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ ж - ;; ; ^^ '} ⁽

Згідно з Законом про охорону здоров'я населення, загальне керівний* тво санепідслужбою здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

Держсанепідслужба МОЗ України входить до системи державної са­нітарно-епідеміологічної служби України та системи МОЗ України. 0?'-гани, установи та заклади держсанепідслужби МОЗ України у своїй діяль­ності керуються Конституцією України, законами України, рішеннями Верховної Ради України, наказами і розпорядженнями Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Положенням про МОЗ України, Положенням про державну санепідслужбу Міністерства охорони здоров'я України, наказами головного державного санітарного лікаря України, а також рішеннями органів державної влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міст і районів, які приймаються у межах їх повноважень, щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Завдання державного санітарного нагляду з гігієни харчування, форми та методи роботи фахівців у цій га­лузі наведені у главі 55.

До системи держсанепідслужби МОЗ України входять Головне сані­тарно-епідеміологічне управління МОЗ України, Комітет з питань гігіє­нічного регламентування, Український центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду МОЗ України, а також СЕС та інші установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України. '

Головне санепідуправління МОЗ України є центральним органом управління держсанепідслужбою МОЗ України. Воно забезпечує коор­динацію порядку і умов взаємодії органів, установ та закладів держсане­підслужби МОЗ України з питань забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення з іншими міністерствами та відомствами.

Установи та заклади держсанепідслужби МОЗ України є юридични- ' ми особами, мають самостійний баланс, власні основні фонди і оборотні кошти, розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатки з зо­браженням Державного герба України. Цією печаткою засвідчуються підписи головних державних санітарних лікарів, їх заступників та інших посадових осіб на документах, які прийняті ними як посадовими особа­ми, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, а та­кож на інших документах, які виходять з установ та закладів держсанепі­дслужби МОЗ України.

Обов'язки керівників санепідстанцій покладаються на відповідний головних державних санітарних лікарів. На посади головних державних санітарних лікарів та їх заступників призначаються особи, що закінчили вищі медичні учбові заклади і одержали звання лікаря, мають практич­ний досвід роботи в державній санепідслужбі. ; ' : • »у ; gil

ПОСАДОВІ ОСОБИ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ САНЕПЩСЛУЖБЙ, Й ^л IX ПРАВА 1 ОБОВ'ЯЗКИ ;

Законом України про охорону здоров'я. Законом про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення на санепідслужбу покладено проведення запобіжного та поточного санітарного нагляду. Відповідальність за якість і селективність цього нагляду несуть посадові особи органів та установ санепідслужби. ;

До посадових осіб держсанепідслужби МОЗ України належать голо­вні державні санітарні лікарі, їхні заступники та інші особи держсанепід­служби МОЗ України. Перелік осіб, які здійснюють державний санітар­но-епідеміологічний нагляд, визначається головними державними санітарними лікарями відповідних адміністративних та підпорядкованих

територій.

В юридичній літературі посадовими (службовими) особами називаю­ться ті, котрі постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади або займають в організаціях, підприємствах посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарчих обов'язків. . . /,';''¹¹^, • • ' ,'^'.^ї;"^^l:.^l,^l;^:,^:•,',„,.^l.

Посадові особи держсанепідслужби МОЗ України здійснюють свої повноваження відповідно до закону України «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення».

Порядок здійснення основних функцій посадових осіб держсанепід­служби МОЗ України визначається інструкціями та іншими актами, що видаються в установленому порядку головним державним санітарним лікарем України.

Посадові особи та інші працівники держсанепідслужби МОЗ України за неналежне виконання службових обов'язків несуть відповідальність у порядку, визначеному законодавством України.

Таким чином, службовими особами є керівники санітарних органів та установ, завідувачі відділами СЕС, санітарні лікарі усіх спеціальностей і епідеміологи та інші спеціалісти, наділені вищезгаданими повноважен­нями. Д

Службові особи санітарних органів та установ розділяються на <2і групи:

1. Службові особи з повноваженнями представників влади. Вони ма­ють право давати обов'язкові до виконання вказівки не тільки підлеглим по службі особам, але й персоналу підконтрольних об'єктів і громадянам з питань додержання санітарно-протиепідемічних правил і застосовувати заходи адміністративного впливу. До цієї категорії службових осіб нале­жать головний державний санітарний лікар України, його заступники, головний державний санітарний лікар Республіки Крим і його заступни­ки, головні державні санітарні лікарі областей, міст, районів, залізничних шляхів, авіації, портів і їх заступники, керівники і начальники управлінь санітарно-епідемічної служби.

2. Службові особи, які не мають права давати обов'язкові для вико­нання вказівки з питань виконання санітарно-епідеміологічних правил або застосовувати заходи адміністративного впливу. Їх службові повно­важення на підконтрольних об'єктах обмежені такими правами: а) з ме­тою санітарного нагляду відвідувати державні, кооперативні, громадські підприємства та установи, а також об'єкти інших форм власності і госпо­дарювання; б) проводити проби і відбір матеріалів для лабораторного аналізу та експертизи; в) вимагати від посадових осіб і окремих громадян відомості і пред'явлення матеріалів та документів для виявлення санітар­ного стану відповідного об'єкта.

Санітарний орган за власною ініціативою має право змінити або від­мінити видане ним розпорядження за наявності необхідного обгрунту­вання. Розпорядження службових осіб санітарно-епідеміологічної служ­би мають право змінити або відмінити тільки вищестоящі службові особи. Санітарний орган зобов'язаний перевіряти діяльність нижчестоя-щих санітарних органів з метою виявлення і усунення недоліків і пору­шень у виконанні функцій з охорони здоров'я населення. Зміна або від­міна розпоряджень службових осіб здійснюється тільки відносно нижчестоящих по лінії службової підпорядкованості санітарних органів і

посадових осіб. З цієї точки зору вищестйящий галузевий спеціаліст, на­приклад з гігієни харчування обласної СЕС, не має права відмінити роз-. порядження районного спеціаліста з гігієни харчування, оскільки він не е керівною особою відносно нижчестоячих спеціалістів. Право відміни розпорядження мають керівники відповідного санітарного органу. Щодо помічників лікарів з гігієни харчування, то прийняття рішення за їхніми діями належить санітарному лікарю, в безпосередній підлеглості якого

вони перебувають.

Усі службові особи органів і установ санітарно-епідеміологічної

служби повинні мати спеціальні посвідчення.

Згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемі- ' ологічного благополуччя населення» (24.02.94 p.), санітарно-епідеміологічну службу очолює головний державний санітарний лікар України — перший заступник міністра охорони здоров'я, який признача­ється на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів. Він підзвітний безпосередньо Кабінету Міністрів України. У Криму головний держав­ний санітарний лікар призначається і звільняється головним державним санітарним лікарем України за погодженням з Радою Міністрів Респуб­ліки Крим.

Головний державний санітарний лікар в областях, містах Києві і Се­вастополі призначається і звільняється головним державним санітарним лікарем України за погодженням з відповідною обласною, Київською і Севастопольською міською державною адміністрацією.

Керівництво санепідслужбою в районі, місті, районі міста виконує головний державний санітарний лікар, який призначається і звільняється відповідно головним державним санітарним лікарем Республіки Крим, області, міста Києва і Севастополя чи міста з районним поділом. Держа­вна санепідслужба на водному, залізничному та повітряному транспорті забезпечується за лінійним принципом (підрозділами). Керівництво здій­снюють головні державні санітарні лікарі, що призначаються і звільняю­ться головним державним санітарним лікарем України.

Головні державні санітарні лікарі очолюють державну санепідслужбу об'єктів, що мають особливий режим роботи, вони призначаються голов­ним державним санітарним лікарем України.

Державну санепідслужбу Міністерства оборони. Міністерства внут­рішніх справ, Комітету охорони державного кордону. Національної гвар­дії, Служби безпеки України очолює головний державний санітарний лікар цього міністерства (відомства), який призначається і звільняється керівником відповідного міністерства (відомства) за погодженням з го­ловним державним санітарним лікарем України. За загальними питання­ми вказані лікарі підпорядковуються безпосередньо керівникові відпові­дного міністерства (відомства), а з питань державного санепіднагляду — головному державному санітарному лікарю України. У свою чергу ці лікарі призначають і звільняють головних державних санітарних лікарів відповідних територій, з'єднань, частин та підрозділів.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ОРГАНІВ r/w; ^ ; У У Й,

САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОЇ СЛУЖБИ й ; ї. ? '; їі s? ^

Під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду санітарні органи і установи зобов'язані оформляти свої дії розпорядчого характеру у вигляді письмових документів, які належать до категорії ад­міністративно-правових актів. У процесі адміністративно-правової дія­льності санітарні органи зобов'язані давати висновки і пропозиції, що грунтуються на діючих санітарних нормах і правилах, окремі з цих норм викладені безпосередньо в законах, інші — в підзаконних правових ак­тах, інструкціях.

Адміністративно-правові акти залежно від того, ким вони видані, по­діляються на акти органів загальної компетенції (Кабінет Міністрів, ви­конкоми місцевих Рад народних депутатів) та акти галузевих органів управління (міністерства, відомства, відділи виконкомів тощо).

Будь-який підзаконний правовий акт може бути відмінений або змі­нений тим органом, який його видав, а також вищестоящими органами. Закони і укази публікуються у спеціальних збірниках або в газетах. Ві­домчі нормативні правові акти розсилаються органами, що їх видали, за призначенням або публікуються у відомчих періодичних виданнях і в систематизованих збірниках.

За терміном дії розрізняють правові акти строкові і безстрокові. До першої категорії відносять ті акти, у тексті яких зазначено термін дії. До цієї категорії незалежно від зазначення терміну дії належать усі норма­тивно-правові акти місцевих Рад народних депутатів, їх виконавчих ко­мітетів.

Адміністративно-правова (виконавча і розпорядча) діяльність са­нітарних органів полягає у контролі за виконанням діючих санітарних норм і правил, у розробці проектів санітарно-правових актів, у безпо­середньому виданні на основі діючого санітарного законодавства під­законних нормативно-правових актів, які визначають санітарні норми і правила, а також у виданні розпоряджень, що адресуються відповід­ним підприємствам, установам, посадовим особам, а також окремим громадянам. Такі розпорядження називають індивідуальними адмі­ністративно-правовими актами, або індивідуальними актами управління.

Індивідуальні акти управління, які застосовують санітарні органи, поділяють на такі групи: акти констатаційного характеру; акти, що міс­тять розпорядження без елементів примусового характеру; акти двосто­роннього погодження; акти адміністративного примусу; акти юрисдик-ційні (з вирішення спірних питань); акти узгодження.

До констатаційнш акті? належать санітарні описи, акти обстеження об'єктів без пропозицій обстежуваного, протоколи відбору проб продук­тів харчування для експертизи, а також протоколи про порушення сані­тарних правил і норм.

Розпорядчі акти — містять розпорядження санітарного органу юри­дичним або фізичним особам у вигляді приписів про здійснення відпові­дних дій або заходів чи недопустимості і припиненні відповідних дій як антисанітарних. До таких актів належать приписи, акти обстеження, в яких подаються висновки та пропозиції,! плани-завдання.

Взаємопогоджені акти — за їх допомогою організуються і проводяться спільні з підприємствами, організаціями, установами санітарні заходи (кон­сультації, заняття, бесіди, курси, відбір проб для аналізу тощо). За результа­тами їх проведення оформляється документ під назвою «узгодження», «до­говір» тощо, який підписують повноважні представники обох сторін.

Акти адміністративного примусу санепідслужба • застосовує щодо службових осіб підприємств, організацій, установ, а також окремих гро­мадян, які не виконують законних вимог санітарних органів. Детальніше

ці акти будуть розглянуті далі.

Юрисдикційні акти змінюють чи скасовують неправильно винесений адміністративно-правовий акт нижчестоящого органу (службової особи). Слово «юрисдикція» означає сукупність повноважень відповідних дер­жавних органів вирішувати правові суперечки і справи про правопору­шення. Підставами для юрисдикційної діяльності санітарних органів є результати перевірок діяльності нижчестоящих органів санепідслужби, а також скарги зацікавлених осіб (фізичних, юридичних) або сигнали сто­ронніх осіб. Рішення за цими фактами вищестоящий санітарний орган (службова особа) виносить після детальної перевірки і вивчення матеріа­лів і обставин оправи.

Узгоджувальні акти — видача санітарними органами (відповідно до їх повноважень) документів, які містять дозвіл на виконання конкретних дій (узгодження проекту будівництва або реконструкції, дозвіл на випуск і реалізацію продуктів харчування, на використання харчових добавок, на застосування пестицидів, на здачу в експлуатацію підприємств, агре­гатів, окремих цехів тощо). Такі документи повинні підписувати керів­ники санітарних органів або службові особи цього органу, уповноважені на те керівником, іл,' , л:і

ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ ОРГАНІВ \ '^ 3^!";:"'% ^Jf^'g І УСТАНОВ САНЕПІДСЛУЖБИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ : Ї ? ' ' ^ і- ^

ВИКОНАННЯ ЇХ ВИМОГ , ^•Ї^'І^¹¹ Й' :';^l"\^l.^ll•^lf^:'^l::^;•.;^;• '

У практичній діяльності санепідслужби юридичні чи фізичні особи не завжди виконують її законні вимоги чи розпорядження. У цьому ви­падку органи санепідслужби самостійно, без звернення до правоохорон­них органів, здійснюють різні примусові заходи, але тільки врамках по­вноважень даного санітарного органу. ^v'"., , ,;.

Різновидом адміністративного прикусу є адміністративні стягнення. До них належать попередження, штр$|», виправці доботи, конфіскація

тощо. Адміністративне стягнення відрізняється від інших примусових заходів (застереження, доставлення, затримання) тим, що перші можуть застосовуватись і тоді, коли порушення норм уже виправлене. У цьому разі захід адміністративного стягнення застосовується як адміністратив­не покарання і має мету попередження в майбутньому подібних пору­шень з боку як винної особи, так і інших осіб.

До заходів адміністративного впливу, що їх мають право застосувати органи і установи санепідслужби, належать:

1. Заборона пуску в експлуатацію окремих агрегатів, апаратури, по­суду, тари, котрі не відповідають санітарним вимогам.

2. Заборона використання для виробництва продуктів харчування і реа­лізації населенню з харчовою метою шкідливих для здоров'я продуктів.

3. Розпорядження про знищення продуктів, шкідливих для здоров'я.

4. Відсторонення від роботи за санітарними показаннями осіб, хво­рих на заразні захворювання, носіїв інфекцій.

5. Призупинення будівництва харчових об'єктів у випадках порушен­ня санітарно-гігієнічних норм і правил їх будівництва.

6. Заборона пуску в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих підприємств харчової промисловості та інших об'єктів, які виконані з порушенням санітарно-гігієнічних норм і правил.

7. Заборона до проведення необхідних санітарних заходів експлуата­ції промислових підприємств, підприємств громадського харчування, гідротехнічних і комунальних споруд, складських, торгових та інших приміщень у разі їх антисанітарного стану або шкідливої дії на здоров'я.

8. Накладання штрафу на осіб, винних у порушенні санітарно-) гігієнічних норм і правил та у невиконанні вимог санітарних органів.

9. Застосування фінансових санкцій за порушення санітарного зако­нодавства.

10. Відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності. При застосуванні заходів адміністративного впливу органи і устано­ви санепідслужби (службові особи) складають адміністративні протоко­ли і виносять відповідні постанови. У такому індивідуально-правовому акті, як постанова, треба, наприклад, обгрунтувати необхідність застосу­вання примусових заходів і вказати, яку конкретну мету з охорони здо­ров'я передбачає даний захід.

Застосування заходів адміністративного впливу в кожному конкрет­ному випадку має свої особливості. Так, у разі тимчасової заборони ви­користання продуктів, які швидко псуються, необхідно обов'язково за­значити, за яких умов вони мають зберігатись до остаточного вирішення питання про їх подальше використання. Згода на використання таких продуктів після одержання результатів лабораторного аналізу може бути одержана тільки після повторної перевірки їх стану, оскільки за період зберігання може відбутися псування продуктів. Якщо в розпорядженні санітарного лікаря під час розгляду справи не буде вказано, за яких умов має зберігатися продукт до вирішення питання, і продукт виявиться зіп­

сованим, то лікар несе відповідальність за невиконання своїх прямих' службових обов'язків, і j.

Можливий і такий варіант, коли використання продуктів забороняє"» ться іншою уповноваженою на те особою, наприклад представником державної інспекції щодо захисту прав споживачів, ветеринарною служ­бою. У цьому випадку, якщо санітарний орган визнає, що санітарного протипоказання до реалізації продукту немає, він, не змінюючи розпоря­дження вищезазначеної службової особи, дає письмовий висновок про відповідність продукту санітарним вимогам. Власник продуктів може клопотати про зняття заборони на його реалізацію перед вищестоящим відповідним державним органом, представником якого заборонено реалі­зацію продукту.

Постанова про знищення непридатних до вживання продуктів вино­ситься, якщо немає можливості використати такий продукт з іншою ме­тою. У такому випадку санітарний орган має дати рекомендацію про мо­жливість використати непридатний до вживання продукт (технічна утилізація, передача на корм тваринам тощо). Подальша реалізація реко­мендацій санітарної служби покладається на власника неякісних продук­тів, після чого він зобов'язаний подати в санітарний орган довідку про те^ що ці продукти використані за іншим призначенням, -д

В окремих випадках зволікання у знищенні неякісних продуктів мо­же бути небезпечне для здоров'я населення, наприклад, у разі зараження збудниками інфекції. У цих випадках санітарний орган зобов'язаний за­безпечити негайне знищення таких продуктів. У постанові про знищення продуктів санітарний орган має вказати, в який спосіб це буде проведе­но. Присутність представника санітарної служби під час знищення зазна­чених продуктів обов'язково. Адміністрація об'єкта, який є власником продукту, обов'язково надсилає до санітарного органу акт про знищення забракованих продуктів. Акт підписується усіма присутніми при цьому членами комісії.

Законодавчими актами з охорони здоров'я населення передбачені по­вноваження для відповідних санітарних органів усувати від роботи на харчових об'єктах працівників, які не пройшли медичних оглядів і необ­хідних обстежень, а також тих, у кого виявлені захворювання, у разі яких протипоказана ця робота. Невиконання розпорядження санітарного орга­ну про заборону допущення до роботи осіб, у яких виявлені санітарно-епідемічні протипоказання, є підставою для притягнення керівника об'єкта до адміністративної чи іншої відповідальності.

Чинним законодавством санітарним органам надане право своєю постановою призупинити виконання окремих робіт по будівництву об'єктів у випадках порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, забороняти вводити в експлуатацію побудовані або реконструйовані об'єкти, роботи на яких виконані з по­рушенням цих правил і норм. Санітарні органи уповноважені також за­бороняти або призупиняти експлуатацію діючих об'єктів харчової про-

мисловості, підприємств громадського харчування, торгівлі та інших об'єктів у випадках незадовільного санітарного стану або у разі наявності підстав для шкідливого впливу на здоров'я людей.

У випадку невиконання згаданих вище постанов санітарний орган має право поставити перед прокурором питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Призупинення будівництва об'єктів допускається тільки за наявності суттєвих санітарних показань (загроза здоров'ю населення або працівни­ків на будівництві). /

Постанова санітарного органу про заборону будівництва або експлу­атації об'єкта вручається його керівникові. В окремих випадках (небезпе­ка поширення інфекції, передбачення, що постанова не буде виконана) санітарний орган може здійснити фактичне закриття окремих дільниць об'єкта (водопостачання, електропостачання, окремі приміщення) шля­хом накладання замка, пломби, печатки. Безпосередній контроль за ви­конанням постанови здійснює санітарний лікар або його помічник за вказівкою головного державного санітарного лікаря СЕС.

За підтримкою до міліції санітарний орган звертається, якщо голов­ний державний санітарний лікар або службова особа СЕС під час прове­дення постанови до виконання зустрічають активний або пасивний опір.

Особливо обережний підхід потрібен у разі заборони експлуатації об'єктів, які мають важливе значення для населення — економічне, побу­тове, культурне, медичне. У цих випадках питання обговорюється із за­відуючими управліннями охорони здоров'я, керівниками державних ад­міністрацій для вирішення питання про обслуговування населення іншими підприємствами.

Зривання замка, пломби чи печатки, а також невиконання постанови про заборону експлуатації об'єкта розглядається як зловживання відпові­дною особою своїм службовим становищем, за що передбачається пока­рання відповідно до Кримінального кодексу України. У цьому випадку головний державний санітарний лікар територіальної СЕС повідомляє прокурора про необхідність притягнення винних до відповідальності. В інших випадках санітарний орган може обмежитись накладанням штра­фу або звернутися до вищестоящого керівника, якому підпорядкований об'єкт, для накладання на винного дисциплінарного стягнення.

НАКЛАДАННЯ ШТРАФІВ ОРГАНАМИ САНЕПІДСЛУЖБИ

ЗА ПОРУШЕННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ

І САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ПРАВИЛ 1 НОРМ

Законодавствами про адміністративні правопорушення і про охорону здоров'я населення санепідслужбі надано право накладати штрафи на винних у порушенні санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, а також за невиконання вимог санітарних органів.

Штраф — це грошове стягнення, щ<» накладається уповноваженими органами або службовими особами за вчинення адміністративного про­ступку. Передбачено, що штраф накладається тоді, коли заходи дисцип­лінарного впливу і громадського осуду виявляються недостатніми.

Порядок накладання і стягнення штрафів та їх розмір регламентую­ться Кодексом України про адміністративні правопорушення. Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими нормативними актами. В деталях цей порядок ре­гламентується також інструкцією Міністерства охорони здоров'я України про порядок накладання і стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства (Наказ міністра України № 64 від 14.04.95 p.).

Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та згаданою вище інструкцією передбачено накладання штрафу за порушення санітарно-протиепідемічних норм і правил у розмірі від 1 до 12 мінімальних заробітних плат на окремих громадян, і від 6 до 25 мінімальних заробітних плат на посадових осіб. Розмір штрафу визначається залежно від характеру правопорушення, особи порушника і майнового стану винного.

Постанова службової особи санітарного органу про накладання штрафу виноситься на основі протоколу про порушення санітарних норм, а в окремих випадках ще й акту санітарного обстеження об'єкта.

Протокол про порушення санітарних норм і правил мають право складати головні державні санітарні лікарі всіх управлінь санітарно-епідеміологічної служби і їх заступники, начальники відділів управління санітарно-епідеміологічної служби, галузеві санітарні лікарі санітарних органів і установ і їхні помічники, епідеміологи і їхні помічники та інші особи, що працюють у системі органів та установ санітарно-епідеміологічної служби.

Зміст протоколу про адміністративне правопорушення регламентує­ться ст. 206 КоАП України. У протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала прото­кол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адмініст­ративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відпові­дальність за дане право порушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхід­ні для вирішення справи.

Протокол підписується особою, котра його склала, і особою, котра вчинила адміністративне правопорушення. За наявності свідків протокол може бути підписаний і ними. У разі відмови особи, яка вчинила право­порушення, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, що додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу.

Під час складання протоколу порушникові обов'язково роз'яснюю­ться його права і обов'язки, передбачені ст. 268 Кодексу УкрЙйи про

адміністративні правопорушення, про що також робиться відмітка у протоколі.

Протокол про порушення санітарних правил і норм складається у трьох примірниках, один з яких вручається особі, винній у вчиненні ад­міністративного проступку, другий залишається у справах санітарного органу, третій передається посадовій особі, котра уповноважена розгля­дати справу, у 3-денний термін.

Постанова про накладання штрафу не може бути винесена пізніше ніж через 2 міс з дня вчинення правопорушення і через 2 міс від дня ви­явлення триваючого правопорушення. Вона може бути винесена також не пізніше ніж через 1 міс з дня прийняття рішення прокурором про від­мову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. В цьому ви­падку за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопо­рушення відповідна постанова направляється прокурором санітарному органу для прийняття рішення.

Накладання штрафу санепідслужбою здійснюється без звернення до будь-яких інших органів державного управління. Скасувати поста­нову про накладання штрафу має право той орган (службова особа), який виніс таку постанову, або стоячий вище орган (службова особа) чи народний суд.

Постанову про накладання штрафу та застосування фінансових санк­цій за порушення санітарного законодавства мають право виносити:

1. Головний державний санітарний лікар України, його заступники, головні державні санітарні лікарі Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць. Міністерства обо­рони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного ко­мітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України та їхні заступники — за всі порушення, передбачені ст. 46 «Закону про санітарне та епідемічне бла­гополуччя населення».

2. Інші головні державні санітарні лікарі та їхні заступники — за порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб, органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби; за реалізацією продукції, забороненої до випуску і реалізації, посадовими особами органів, установ і закладів санепідслужби (штраф у розмірі вартості реалізованої продукції); за випуск, реалізацію продукції, яка внаслі­док порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров'я людей (штраф у розмірі 100% вартості випущеної або реалізованої продукції); за реалізацію на території України імпортної продукції, котра не відповідає вимогам стандартів щодо безпеки для життя і здоров'я людей, санітарних норм, що діють в Україні (штраф у розмірі 100% вартості реалізованої продукції); за ухилення від пред'явлення посадовим особам державної санепідслужби продукції,

яка підлягає контролю (штраф у розмірі 25% вартості продукції, що випущена з моменту ухилення).

Постанова про накладання штрафу складається у трьох примірниках, один вручається правопорушнику безпосередньо або шляхом надсилання через відділення зв'язку рекомендованим листком, про що робиться за­пис на постанові із зазначенням дати і номера поштової квитанції. Дру­гий примірник постанови про накладання штрафу зберігається в установі санепідслужби, третій примірник у разі несвоєчасної оплати штрафу ви­сипається за місцем роботи притягнутого до адміністративної відпові­дальності для примусового виконання через бухгалтерію.

Термін добровільного внесення штрафу через установи Ощадбанку або Держбанку — 15 днів від дня вручення постанови.

Постанова про накладання штрафу може бути оскаржена у 10-денний термін у вищестоящий орган (службовій особі) санепідслужби або в народ­ний суд. Подання у зазначений термін скарги зупиняє виконання Постанови про накладання адміністративного стягнення до розгляду скарги.

У разі невиконання правопорушником постанови протягом 15 днів від дня її вручення сума санкції стягується безспірно судовим виконав­цем за місцем проживання правопорушника. У цьому випадку до суду направляється третій примірник постанови.

У разі застосування фінансових санкцій щодо підприємств, під­приємців, установ, організацій, які порушили санітарне законодавст­во, один примірник постанови надсилається державній податковій інспекції за місцем їх знаходження для контролю за її виконанням. У разі невиконання порушником постанови протягом 15 днів від дня її видання сума санкцій стягується безспірно державною податковою інспекцією (Закони України «Про забезпечення санітарного і епідемі­ологічного благополуччя населення» та «Про державну податкову службу в Україні»).

Від суми штрафів чи фінансових санкцій 60% зараховується до міс­цевого бюджету, 30% — до позабюджетних фондів для забезпечення са­нітарного та епідеміологічного благополуччя населення, 10% — відпові­дним установам і закладам державної санепідслужби.

Якщо штраф не було стягнуто протягом 3 міс від дня винесення постанови про його накладання, то подальше його стягнення не допуска­ється і справа припиняється.

СЕС ведуть реєстрацію постанов про накладання штрафу у про­нумерованих і прошнурованих журналах за встановленою формою. Вони зобов'язані відкривати в місцевих відділах Держбанку окремі рахунки і слідкувати за своєчасним одержанням від установ Держбан­ку надходжень на ці рахунки штрафів. На 1-ше число кожного місяця санепідслужби дають у відділення Держбанку письмове підтверджен­ня про правильність цих надходжень і перерахунків у прибуток дер­жави чи СЕС.

^

НЕДОЛІКИ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ В НАКЛАДАННІ {'Ук. ч I'^r '• V ^ •^. % ^'-й^. ШТРАФІВ ЗА ПОРУШЕННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ' ; ;, П ' ' ій І ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ПРАВИЛ 1 НОРМ ; . ^а. і, „Я

Останнім часом органами прокуратури ц санітарно-епідеміологічної служби України виявлено рад порушень у застосуванні штрафів за адмі­ністративні правопорушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, зокрема: . , ,»'

а) неповне дослідження обставин правопорушення і іййзначення івіда-ноїособи; <;

б) накладання штрафу на особу, що не може за своєю посадою забез­печити усунення порушення санітарно-протиепідемічних норм і правил;

в) у протоколі і постанові про накладання штрафу відсутні посилання на законодавчі акти з конкретного питання порушення санітарно-протиепідемічних норм і правил (закон, санітарні правила, інструкції);

г) з порушенням закону скорочується термін обов'язкового внесення штрафу за адміністративне правопорушення (15 днів від дня вручення постанови) і термін на подачу оскарження постанови (менше ніж 10 днів);

д) накладання штрафів у зв'язку з недоліками, усунення яких немож­ливе без призупинення експлуатації об'єкта;

е) до постанови про накладання штрафу не додається протокол про порушення санітарних правил і норм;

є) протокол про санітарне правопорушення і постанова про накла­дання штрафу складаються не за визначеною формою або в недостатній кількості примірників.

ж) замість притягнення винних до кримінальної відповідальності на них накладається штраф, що свідчить про недостатнє дослідження і ана­ліз правопорушення;

з) замість накладання на винних дисциплінарного стягнення на них накладається штраф.

До дій, які містять ознаки кримінального злочину, належать:

невиконання або порушення під час проведення будівельних робіт визначених законом санітарних або протипожежних правил, якщо вони призвели до важких наслідків;

зловживання владою або службовим положенням з корисливою метою;

„^ невиконання службовою особою дій, які вона за обов'язком своєї по­сади повинна виконати, недбале ставлення до службових обов'язків, які вдризвели до затримання у підготовці справ і звітів;

[ порушення правил з охорони праці, техніки безпеки, промислової са­нітарії і гігієни;

зміна вигляду або властивостей продукту з корисливою метою, якщо це могло заподіяти чи заподіяло шкоду здоров'ю;

порушення правил з охорони здоров'я, спеціально виданих з метою боротьби з епідеміями. , ,

Кримінальний кодекс України містить статті, за якими кваліфікують­ся порушення санітарно-гігієнічних норм і правил і за якими винні мо­жуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. До цих статей^ належать: випуск недоброякісної, нестандартної або некомплектної про­дукції; обман покупців і замовників; випуск у продаж недоброякісних, нестандартних і некомплектних товарів; порушення ветеринарних пра-' вил; порушення правил, що установлені для боротьби з хворобами і шкі« дниками рослин; зловживання владою або службовим положенням; пе-' ревишення влади або службових повноважень; недбалість; порушенням правил, установлених з метою боротьби з епідеміями; забруднення во­дойм і повітря; порушення правил з охорони праці.

Для притягнення до кримінальної відповідальності матеріали надси­лаються прокурору, якщо в діях осіб є ознаки складу кримінального зло­чину, тобто дії, які підпадають під перелік злочинів, що містяться у кри«і мінальному кодексі. До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи, винні у здійсненні дій або в бездіяльності, які потягли або могли потягнути за собою наслідки, небезпечні для здоров'я насе­лення. і

Прокурору необхідно подати матеріали, які обґрунтовують думку санітарного органу про притягнення винних осіб до кримінальної відпй-;

відальності, а саме: переписку з даного питання, акти обстежень, прото-1 коли про порушення санітарних норм і правил, відомості про вжиті захо-? ди адміністративного впливу. ;

Для притягнення до кримінальної відповідальності не є обов'язковим? щоб унаслідок порушення правил і норм настали шкідливі наслідки; до­статнім є факт порушення правил і винність особи в цьому — присут­ність у її діях (або бездіяльності) елементів злочинного наміру чи зло­чинної необачності.

Санітарний орган має право входити з пропозицією у вигляді пись­мового звернення до керівників підприємств про накладання на поруш­ників санітарних правил дисциплінарних стягнень: попередження, дога­на, сувора догана, переведення на роботу з меншою оплатою праці тощо. Дисциплінарне покарання оголошується наказом по підприємству, уста­нові.

На відміну від цього адміністративне стягнення накладається упов­новаженими на те органами державного управління або їх службовими особами і не оголошується наказом.

Ігнорування пропозиції санітарного органу про накладання дисцип­лінарного стягнення може бути оскаржене у вищестоящий орган, якому^ підприємство підпорядковане.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників підпри­ємств, установ та організацій, дії яких призвели до порушення санітарного законодавства, невиконання постанов, розпоряджень, приписів і висновків службових осіб санепідслужби передбачається ст. 45 Закону України про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення.

До дисциплінарних правопорушень (санітарних проступків) нале­жать: порушення трудової дисципліни; порушення правил виробничої санітарії; непроходження медичних оглядів у визначений термін; не­виконання обов'язків у сфері епідемічного благополуччя, невиконання керівниками підприємств розпоряджень і постанов службових осіб санепідслужби; незабезпечення захисними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням; непроведення інструктажу з виробни­чої санітарії для осіб, що влаштовуються на роботу і повторного для працюючих; непередача інформації до санітарних органів про надзви­чайні ситуації і явища, що являють загрозу для здоров'я населення і санітарного благополуччя.

У кожному випадку потрібно визначити, що зробив працівник: дисцип­лінарний проступок, злочин або помилку. Залежно від цього він може бути притягнутий до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

Ст. 147 КЗП України передбачає, що за порушення трудової дисцип­ліни можуть бути вжиті: догана або звільнення з роботи, попередження, затримка до одного року присвоєння чергового звання або призначення на вищу посаду. Дисциплінарне стягнення діє протягом одного року.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ОРГАНІВ 1 УСТАНОВ САНІТАРНО- ^ ,;? Г,⁷^ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ 3 ІНШИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДЕРЖАВНОГО САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ

Під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду органи і установи санепідслужби вступають у взаємовідносини з органа­ми державного управління і громадськими організаціями.

Місцеві органи санепідслужби по горизонталі підвідомчі місцевим державним адміністраціям. По вертикалі вони підпорядковані вищому санітарному органу управління.

Санітарний орган видає індивідуальні акти управління в межах своєї компетенції безпосередньо без звернення за згодою до місцевої держав­ної адміністрації. Проте держадміністрація як орган державного управ­ління має право зобов'язати підвідомчий їй санітарний орган звітувати перед нею за свою діяльність, давати обов'язкові завдання. Однак вони не повинні протирічити вказівкам вищого санітарного органу. За наявно­сті таких протиріч територіальний санітарний орган зобов'язаний вико­нати розпорядження вищого санітарного органу, повідомивши держад­міністрацію про наявність протиріччя.

Місцева державна адміністрація не має права скасовувати або зміню­вати акти управління підвідомчого їй санітарного органу: 1) коли ці акти грунтуються на спеціальному розпорядженні вищого санітарного органу;

2) коли діючим нормативним актом визначено відповідний порядок роз­гляду питань, які знаходяться в компетенції санепідслужби (наприклад,

підготовка висновків і вказівок з питань запобіжного і поточного саніта­рного нагляду, заходів адміністративного впливу).

Скарги на такі дії санітарних органів мають право розглядати, узго­джувати або змінювати вищі санітарні органи.

Вищий нагляд за точним виконанням законів усіма установами, окремими службовими особами і громадянами покладено на прокурора. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалежно від міс­цевих органів управління і підлеглі тільки генеральному прокуророві. Але прокурори не наділені відносно окремих органів державного управ­ління, до яких належить санепідслужба, адміністративною владою і не можуть самостійно скасовувати усі їх розпорядження. У разі виявлення протиріччя закону в діях санітарного органу прокурор опротестовує йо­го, але не відміняє і не змінює. Мотивований протест прокурор направ­ляє санітарному органу (службовій особі), який видав акт управління, або вищому санітарному органу для розгляду і винесення відповідного

рішення.

Санітарні органи вступають у взаємовідносини із прокурором, як

правило, у процесі видання індивідуальних актів управління за необхід­ності притягнення винних до кримінальної відповідальності, а в деяких випадках до винесених прокурором протесту або постанови у зв'язку з порушенням санепідслужбою законодавства.

У процесі забезпечення виконання індивідуальних актів управління санітарні органи можуть уступати у взаємовідносини і з міліцією.

Згідно з чинним законодавством Управління внутрішніх справ по­кликані забезпечити громадський порядок, охорону державної власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій, установ від злочинних посягань та інших антисуспільних дій. Безпосередньо зако­ном «Про міліцію» передбачено сприяння різним державним органам і їх посадовим особам, зокрема санепідслужбі, органам охорони здоров'я у здійсненні ними нагляду за дотриманням санітарних правил на вулицях, у дворах, на ринках та інших територіях населених пунктів. Органи вну­трішніх справ надають допомогу органам охорони здоров'я і ветеринар­ного нагляду у проведенні ними карантинних заходів під час епідемій та епізоотій, а також допомогу у здійсненні заходів з охорони і захисту від забруднення навколишнього природного середовища.

Для надання допомоги службовим особам різних відомств під час виконання ними службових функцій працівники міліції використовують примус або прямий адміністративний вплив. Наприклад, службова особа санітарного органу опечатує приміщення, експлуатацію якого забороне­но через антисанітарний стан, а присутні там працівники відмовляються звільнити приміщення або перешкоджають закриттю і опечатуванню його. У такій ситуації допомога працівників міліції просто необхідна.

У низці випадків санітарно-епідемічна служба вступає у взаємовід­носини з Державною інспекцією щодо захисту прав споживачів, з держа­вним комітетом із стандартизації і метрології, з Державною ветеринарно-

санітарною службою тощо. Ці служби та інспекції є також органами Державного управління, котрі мають право в рамках своєї компетенції видавати розпорядження про заборону випуску та реалізації харчових продуктів, заборону будівництва тощо.

Слід мати на увазі, що розпорядження такого органу державного управління є обов'язковим для виконання усіма посадовими особами і не втрачає сили у випадках винесення на тих самих підставах органом іншої галузі управління розпорядження про відміну.

Заборона, винесена відповідним органом управління (службовою особою), може бути анульована тільки розпорядженням вищого органу (службовою особою) даної галузі управління.

Діяльність санітарних органів має відбуватися узгоджено з діяльніс­тю органів суміжних галузей управління. З цією метою можуть бути ор­ганізовані спеціальні комісії, наради, запрошення представників для спі­льного обговорення назрілих питань.

ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА................................................................................................................	3
ГІГІЄНА ХАРЧУВАННЯ ЯК НАУКА 1 ГАЛУЗЬ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (проф. В.Д. Ванханен) ........................................................................	4
Історія гігієни харчування (проф. В.Д. Ванханен) ....................................................	8
Розділ І. НАУКОВО-ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ХАРЧУВАННЯ .:.........................	19
Глава 1. Харчування і хвороби (проф. Б.Л. Смолянський) .......................................	19
Глава 2. Функції їжі та чинники, що їх забезпечують (проф. В.В. Ванханен) ........	34
Глава 3. Теорії та концепції харчування (проф. В.В. Ванханен, проф. B.I. Ципріян)........	37
Глава 4. Види біологічної дії їжі та різновиди харчування (проф. В.В.Ванханен).........	42
Глава 5. Основні гігієнічні вимоги до побудови харчового раціону людини (проф. В.В. Ванханен, канд. мед. науки/. Пономаренко).......................................	43
Розділ II. ЕНЕРГЕТИЧНА ЦІННІСТЬ ТА НУТРІЄНТНИЙ СКЛАД РАЦІОНІВ ХАРЧУВАННЯ......................................................................................	51
Глава 6. Енергетичні витрати і енергетична цінність їжі (проф. В.Д. Ванханен) .....	51
Глава 7. Білки та їх значення у харчуванні (проф. B.I. Ципріян)..............................	57
Глава 8. Жири так значення у харчуванні (проф. ВД. Ванханен, проф. B.I. Ципріян).......'	63
Глава 9. Вуглеводи та їх значення у харчуванні (проф. В.Д. Ванханен, проф. B.I. Ципріян)...................................................................................................................	72
Глава 10. Вітаміни та їх значення у харчуванні (проф. В.Д. Ванханен)................	80
Глава 11. Мінеральні елементи та їх значення у харчуванні (проф. і В.Д. Ванханен, ас. О.В. Кузьмінська)...........................................................................,	88
Розділ III. ГІГІЄНІЧНІ ПРИНЦИПИ ХАРЧУВАННЯ ОКРЕМИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ ..........................................................................................................	,97
Глава 12. Харчування дітей і підлітків (проф. В.Д. Ванханен).................................	97
Глава 13. Харчування осіб розумової праці (проф. B.I. Ципріян).............................	102
Глава 14. Харчування робітників промислових підприємств (проф. ' В.В. Ванханен, доц. В.А. Шаптала)..........................................................................	104
Глава 15. Харчування працівників сільського господарства (cm. наук. спів. ЯССадгй)....................................................................................................................	112
Глава 16. Харчування спортсменів (проф. БЛ. Смапянськш, проф. B.I. Ципріян)...........	118 '
Глава 17. Харчування вагітних і матерів, які годують груддю (проф. ; . Б.Л. Смолянський).....,................................................................................................:	127
Глава 18. Особливості харчування людей літнього та старечого віку (проф. Ю.Г.Григоров).........................................................................................................	132
Глава 19. Нетрадиційні види харчування (проф. Б.Л. Смолянський).......................	143
Розділ IV. ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ АЛІМЕНТАРНО ОБУМОВ­ЛЕНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ.........................................................................................	157

Глава 20. Лікувальне харчування як метод комплексної терапії та вторинної профілактики захворювань (проф. Б.Л. Смалянський, канд. мед. наук 1.1. Кононова)........................................................................................................	157
Глава 21. Лікувально-профілактичне харчування (cm. викл. Н.В. Велика).............	164
Глава 22. Дієтичне харчування у системі громадського харчування (доц. Н.В. Ванханен, доц. Є.Т. Дорохоеа).............................................................................	188
Глава 23. Основи харчування у разі екологічно несприятливого становища (проф. B.I. Ципріян, доц. В.Г. Яковенко).....................................................................	194
Розділ V. ГІГІЄНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ І ТЕХНОЛОГІЙ ЇХ ВИРОБНИЦВА .......................................................................	199
Глава 24. Критерії гігієнічної оцінки харчових продуктів (проф. B.I. Ципріян) ..........	199
Глава 25. Молоко та молочні продукти (доц. B.I. Слободкін)..................................	202
Глава 26. М'ясо та м'ясні продукти (проф. B.I. Ципріян, канд. мед. наук Т.М. Білко).........	226
Глава 27. Риба і нерибні продукти моря (проф. B.I. Ципріян, д-р біол. наук Ж.Б. Левінтон)..............................................................................................................	239
Глава 28. Яйця та яєчні продукти (проф. Б.Л. Смолянський) ..................................	252
Глава 29. Зернові продукти (проф. Б.Л. Смолянський) ............................................	257
Глава ЗО. Овочі, фрукти та ягоди (проф. B.I. Ципріян, cm. викл. Н.В. Велика).......	264
Глава 31. Харчові жири (проф. Б.Л. Смодянсьтай)...................................................	289
Глава 32. Кондитерські вироби (проф. B.I. Ципріян)............	297
Глава 33. Напої (проф. B.I. Ципріян. доц. Ю.В. Руль)...............................................	302
Глава 34. Смакові речовини (проф. І.П. Козярін).....................................................	309
Глава 35. Консервування харчових продуктів (проф. B.I. Ципріян, проф. , Г.О. Степаненко)...........................................................................................................	313
Глава 36. Харчові концентрати та консерви (проф. І.П. Козярін) ...........................	329
Глава 37. Гігієнічні основи використання харчових добавок (проф. Л.С. Припутіна проф. B.I. Ципріян, канд. біол. наук Т.В. Воробйова, Т.В. Адамчук)..........................	332
Розділ VI. ГІГІЄНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ................	346
Глава 38. Організація проведення державної санітарно-гігієнічної експерти­зи харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів (проф. „ B.I. Ципріян, М.М. Максимчук)...................................................................................,,	346
Глава 39. Сертифікація продовольчої сировини і харчових продуктів (проф. B.I. Ципріян, М.М. Максимчук, B.C. Сингаєвська)......................................................	362
Розділ VII. АЛІМЕНТАРНА ТОКСИКОЛОГІЯ...................................................	'366
Глава 40. Теорія та методологія нормування контамінантів у харчових продуктах (проф. Б.М. Штабський, проф. B.I. Ципріян, д-рмед. наукВ.І. Федоренко).—.S,	366
Глава 41. Критерії безпеки харчових продуктів (проф. Б.М. Штабський, д-р • '^імед. наук B.I. Федоренко)..............................................................................................	,379
Розділ VIII. САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНЕ ТА САНІТАРНО-ТОКСИКО-ЛОПЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЇЖІ.......................................................................................	385
Глава 42. Хвороби, що передаються через їжу (проф. В.Д. Ванханен, доц. К.А. Денісов)...............................................................................................................	385
Глава 43. Сучасний стан учення про харчові отруєння (проф. В.Д. Ванханен, ' А.А. Григоренко).............................................................................................................	398

Глава 44. Харчові токсикоінфекції (проф. В.Д. Ванханен, А.А. Григоренко, канд. мед. наук С.Я. Яремко) ........................................................................................	402
Глава 45. Харчові бактеріальні токсикози (проф. ВД. Ванханен, ас. АА. Артьомов, А.А. Григоренко, канд. мед. наук С.Я. Яремко) ...........................................................	415
Глава 46. Харчові мікотоксикози (проф. B.I. Ципріян)..............................................	425
Глава 47. Отруєння продуктами, токсичними за своєю природою (проф. В.Д. Ванханен)................................................................................................................	431
Глава 48. Харчові отруєння продуктами, токсичними за певних умов (проф. В.Д. Ванханен)..................................................,......................................................	437
Глава 49. Харчові отруєння, спричинені домішками хімічних речовин (проф. Б.М. Штабський, д-р. мед. наук B.I. Федоренко).............................................	440 .
Глава 50. Пестициди. Попередження отруєнь і віддалених наслідків член. кор.\ \НАНтаАМНЮ.С. Каган, проф. Б.М. Штабський, д-р. мед. наук ВІФедореню)........	455
Розділ IX. ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ НАГЛЯД У ГАЛУЗІ ХАРЧУ­ВАННЯ...........................................................................................................................	467
Глава 51. Організаційні та правові засади державного санітарного нагляду (проф. В.Д. Ванханен, проф. B.I. Ципріян)...................................................................	467
Глава 52. Санітарно-гігієнічний нагляд за станом харчування населення (проф. В.Д. Ванханен, канд. мед. наук Б.Л. Влазнева).................................................	472,
Глава 53. Санітарно-епідеміологічне розслідування харчових отруєнь (проф. В.Д. Ванханен, А.А. Григоренко).......................................................................	476
Глава 54. Моніторинг ксенобіотиків у харчових продуктах і раціонах харчування (проф. Б.М. Штабський, д-р. мед. наук B.I. Федоренко)......................	479
Глава 55. Радіологічний контроль за безпекою харчових продуктів та харчових раціонів (проф. В.І.Ципріян, M.I. Марценюк, А.А. Мишкоеська, Г.М. Шамоніна) .........	483
Глава 56. Аліментарна профілактика дії на організм людини іонізуючого випромінювання (проф. B.I. Ципріян, ас. T.I. Аністратенко) .——————„—..—	494
Глава 57. Запобіжний санітарний нагляд за харчовими підприємствами (проф. В.Д. Ванханен, проф. B.I. Ципріян)..................................................................	505
Глава 58. Санітарний нагляд за випуском і застосуванням нових видів посуду, тари, обладнання і пакувальних матеріалів (канд. мед. наукА.Е. Подрушняк).......	517
Глава 59. Поточний санітарний нагляд за харчовими підприємствами (проф. В.Д.Ванханен).....................................................................................................	522
Глава 60. Лабораторний контроль у роботі санітарного лікаря з гігієни харчування (проф. В.Д. Ванханен, канд. мед. наук Б.Л. Влазнєва)	.534
Глава 61. Гігієнічне навчання працівників харчових підприємств і пропаганда знань з гігієни харчування серед населення (доц. Н.В. Ванханен, доц. Є.Т. Дорахова).......	537
Глава 62. Правові основи діяльності лікаря з гігієни харчування (проф. І.П. Козярін, проф. Г.С. Яцула, А.А. Кушніренко)...............................	541