127. Правове регулювання оренди водних об'єктів

Позаяк водні об'єкти є природними комплексами, які включають у себе не тільки власне води, але й земельну ділянку водного фонду (дно водойми), об'єкти тваринного (риби) і рослинного (водорості) світу, надра, атмосферне повітря і пбвітряний простір, оренда водних об'єктів потребує укладення комплексного договору оренди, який повинен від­повідати вимогам Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, ст. 51 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року, Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, Закону України «Про оренду землі» у редакції від 2 жовтня 2003 року.

Відповідно до ст. 51 ВКУ право оренди водного об'єкта оформлю­ється договором оренди, який погоджується з органами Мінприроди та Держводгоспу. Термін договору оренди, згідно зі ст. 93 ЗКУ і ст. 19 Закону «Про оренду землі», не може перевищувати 50 років. Водні об'єкти загальнодержавного значення надаються в оренду Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями, а водні об'єкти місцевого значення надаються в оренду обласними радами. При цьому водні об'єкти загальнодержавного значення можуть нада­ватися в оренду для будь-яких потреб, а водні об'єкти місцевого зна­чення і ставки у басейнах річок загальнодержавного значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, а також для лікуваль­них і оздоровчих потреб.

Суборенда водних об'єктів не припускається, однак це не перешко­джає орендарям надавати іншим особам дозвіл на спеціальне викорис­тання водних ресурсів щодо орендованих водних об'єктів.

128. Правове регулювання питного водопостачання

Відповідно до ст. 45,48 і 61 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року використання вод для задоволення питних потреб визнається пріо­ритетним видом використання вод. Використання вод для задоволення питних потреб регулюється Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року. Згідно зі ст. 1 зазначеного ЗУ питна вода визначається як вода, яка за органолептичними властивос­тями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам і санітарному законодавству. Вимоги до якості питної води визначаються Державними санітарними правилами і нормами «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», затвердженими наказом МОЗ від 23 грудня 1996 року № 383. У разі невідповідності якісних характе­ристик вод встановленим вимогам їх використання припиняється за рішенням органів Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

Ст. 6 і 9 Закону гарантує вільний доступ до інформації про якість питної води, стан джерел та систем питного водопостачання. Держава гарантує забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості у межах науково обґрунтованих нормативів на одну особу, які затверджуються місцевими радами згідно з Порядком розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання, затвердженим постановою Кабіне­ту Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1107. Шкода, заподіяна громадянам внаслідок постачання питної води неналежної якості, підля­гає відшкодуванню у повному обсязі. На водні об'єкти, що є джерелами питного водопостачання повинні бути складені паспорти.

Споживачі зобов'язані раціонально використовувати питну воду, не забруднювати її, своєчасно повідомляти підприємства питного водо­постачання про пошкодження на об'єктах централізованого питного водопостачання, якими вони користуються.

Розділ 11 ВКУ розрізняє централізоване і нецентралізоване водо­постачання населення. Централізоване питне водопостачання являє собою господарську діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водогінних мереж, пов'язаних єдиним технологічним перебігом виробництва та транспор­тування питної води. Відповідно до п. 21 ст. 9 Закону України «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає обов'язковому ліцензуванню Міністерством з питань житлово-комуналь­ного господарства або місцевими державними адміністраціями.

Підприємства, що здійснюють централізоване водопостачання, зо­бов'язані постійно здійснювати спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати у належному стані зону санітарної охорони водозабору. На централізованих водозаборах підземних вод у межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну мережу спостережних свердловин.

Нецентралізоване питне водопостачання визначається як за­безпечення індивідуальних споживачів питною водою з джерел питного водопостачання за допомогою пунктів розливу води (у тому числі пере­сувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та постачання фасованої питної води. Забір води для нецентралізованого питного водопостачання може здійснюватися як на праві загального, так і спеціального використання водних ресурсів (ст. 60 ВКУ).