145. Фактичні критерії розмежування загального і у спеціального використання радіочастотного ресурсу

Ст. 1 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» у редакції від 24 червня 2004 року визначає поняття користування радіочастотним ресурсом як діяльність, пов'язану із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електро­магнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Для раціонального використання радіочастотний ресурс розбивається на смуги радіочастот - частини радіочастотного спектру, визначені певним інтервалом радіочастот.

Загальне використання радіочастотного ресурсу відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року передбачає можливість використання радіоелек­тронних засобів та випромінювальних пристроїв без отримання будь-яких дозволів і безкоштовно.

Перелік радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних при­строїв, для придбання та використання яких не потрібні дозволи, за­твердженій наказом Держкомзв'язку України від 21 вересня 2000 року № 134. Перелік включає: побутові мікрохвильові печі, супутникові антени і радіопейджери, дитячі іграшки, радіотелефони, радіомікрофони, за­соби охоронної сигналізації, переговорні пристрої, засоби синхронного перекладу, стільникові телефони з випромінюванням до 10 мВт. Подібним до зазначеного є Перелік радіоелектронних засобів та радіовипроміню­вальних пристроїв для ввезення з-за кордону яких не потрібні дозволи, затверджений наказом Держкомзв'язку України від 21 вересня 2000 року № 133.

Використання радіочастотного ресурсу за допомогою зазначених пристроїв визнається загальним використанням радіочастотного ресур­су. Використання інших радіоелектронних пристроїв - здійснюється на праві спеціального використання радіочастотного ресурсу, тобто перед­бачає обов'язкове отримання дозволу і сплату збору.

Тема 29: правова охорона тваринного світу

146. Поняття об'єктів тваринного світу

Об'єктами тваринного світу згідно зі ст. З Закону України «Про тва­ринний світ» від 13 грудня 2001 року є дикі тварини (хордові і безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях роз­витку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). До тварин належать також найпростіші одноклітинні організми, але не належать бактерії і віруси. Не є об'єктами тваринного світу, але підлягають охороні за екологічним законодавством: житла та інші споруди тварин, місця, що є середовищем їх існування та шляхами міграції.

Слід мати на увазі, що до диких тварин належать види тварин, які виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною шляхом селекції, а також тварини, які стали настільки свійськими, що втратили здатність проживати в екосистемі самостійно. Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин, а також викопних тварин згідно ст. 1 Закону «Про тваринний світ» визначається відповідно аграрним чи цивільним законодавством або законодавством про охорону культурної спадщини, але не екологічним, тобто на них не поширюється дія Закону «Про тваринний світ». Разом із тим можливий перехід тварини від одно­го правового режиму до іншого. Наприклад, собаки і коти, які є наразі свійськими тваринами, у давнину були дикими тваринами, але були од­омашнені людиною настільки, що втратили здатність самостійно жити в умовах довкілля. Юридичним фактом, який зумовлює перехід будь-якої дикої тварини до свійської є втрата нею здатності самостійно жити в екосистемі - у цьому разі вона стає свійською чи сільськогосподарською твариною і на неї поширюються норми аграрного права. Цей юридичний факт може бути підтверджений експертним висновком у разі виникнення суперечки з приводу правового режиму тварини. Можливий і обернений перебіг: свійські тварини, які опинилися в силу тих чи інших обставин у диких умовах і набули здатності самостійно жити в екосистемі, можуть бути визнані дикими тваринами - на них буде поширюватися екологічне право, але не аграрне. Щоправда, це правило поширюється тільки на тварин, породи яких не були виведені людиною, або яких за зовнішніми ознаками неможливо відрізнити від диких тварин. Наприклад, риба, яка внаслідок повені потрапила з сільськогосподарського ставку до річки одразу перестає бути об'єктом аграрного права і стає об'єктом еколо­гічного права: Але якщо йдеться про корову, вівцю чи інших сільсько­господарських тварин, яких легко можна відрізнити від диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут діє ст. 340 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, згідно з якою особа, що затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власнику і повернути її. Тобто на такі тварини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного законодавства. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 року породисті собаки, виявлені у мисливських угіддях, розглядаються як об'єкти цивільного права, і полювання на них заборонене - вони підлягають поверненню власнику. Але безпородні собаки, які є первнями екосистеми, є об'єктами тваринного світу і на них може здійснюватися полювання.