113. Право приватної власності на надра

Ст. 4 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року не припускає права приватної власності на надра. Це положення КУН суперечить ст. 13 і 14 Конституції України, з яких випливає, що право власності українського народу на природні ресурси реалізується через власність держави, юри­дичних осіб і фізичних осіб. Згідно з положеннями Конституції ч. З ст. 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року передбачає, що право власності на земельну ділянку поширюється і на підземний простір під цією земельною ділянкою. Це право конкретизується ст. 373 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Ч. 5 ст. 373 ЦКУ передбачає, що власник зе­мельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлене законом. Таким чином, надра можуть перебувати і у приватній власності. Документом, що підтверджує право приватної власності на надра, є державний акт про право приватної власності на відповідну земельну ділянку.

Право приватної власності на надра поширюється і на корисні копали­ни, що в них залягають, згідно з загальною засадою екологічного права, яка передбачає, що простір виступає індивідуалізуючою ознакою для права власності на рухомі природні ресурси, що в ньому перебувають. Це, однак, не означає, що приватні власники надр мають право видобувати корисні копалини загальнодержавного значення без отримання гірничого відводу, подібно як і право власності на автомобіль не означає, що власник може його водити, не отримавши права. Разом із тим, приватні власники надр можуть укладати угоди щодо видобування корисних копалин, які перебувають у їх власності, з відповідними гірничими підприємствами, які відповідають вимогам Гірничого закону.

114. Правове регулювання надрокористування

Відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року надра надаються у користування для геологічного вивчення, видо­бування корисних копалин, будівництва та експлуатації підземних споруд, створення геологічних територій природно-заповідного фонду України, здійснення іншої підземної діяльності.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування поділя­ється на постійне (без заздалегідь встановленого терміну) і тимчасове. Тимчасове надрокористування поділяється на короткотермінове (до 5 років) і довготермінове (від 5 до 20 років) з можливістю подовження.

Відповідно до ст. 19 КУН право надрокористування засвідчується актом про надання гірничого відводу. Гірничим відводом, згідно зі ст. 17 КУН, є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Оформлення права надрокористування передбачає таку послідов­ність дій:

1) попереднє погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для потреб використання надр;

2) отримання спеціального дозволу на користування надрами від Мінприроди згідно зі ст. 16 КУН;

3) оформлення гірничого відводу згідно зі ст. 17 КУН: для видобування корисних копалин загальнодержавного значення і використання надр в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, гірничі відводи надаються Держгірпромнаглядом України, а для видобуван­ня корисних копалин місцевого значення - обласними радами;

4) надання земельної ділянки для потреб використання надр згідно зі ст. 18 КУН.

Надання надр у користування для геологічного вивчення, видобування прісних підземних вод чи розробки родовищ торфу здійснюється на під­ставі спеціальних дозволів без оформлення гірничого відводу.