133. Право приватної власності на атмосферне повітря і j повітряний простір

Закон «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 року і Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року не визна­чають права власності на атмосферне повітря і повітряний простір. Але на виконання ст. 13 і 14 Конституції України, з яких випливає, що власність українського народу реалізується як власність державна і приватна, було прийнято ч. Зет. 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, яка передбачає, що право власності на земельну ділянку поширюється і на атмосферний простір над цією земельною ділянкою. Це право кон­кретизується ст. 373 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Ч, 5 ст. 373 ЦКУ передбачає, що власник земельної ділянки може вико­ристовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, атмосферне повітря і повітряний простір можуть перебувати і у приватній власності.

Видається, що позаяк приватна власність на атмосферне повітря є формою його спеціального використання, власник атмосферного повітря не повинен отримувати жодних дозволів на викид забруднюючих речовин у приватне атмосферне повітря, але зобов'язаний відшкодовувати збит­ки, заподіяні іншим власникам атмосферного повітря, якщо забруднене атмосферне повітря перейшло до сусідніх власників (правовим фактом виникнення права власності на будь-який рухомий природний ресурс є потрапляння його у простір, що є власністю відповідної особи).

Горішньою межею приватної власності на атмосферне повітря і повітряний простір, однак, є висота, до якої власник може створювати будівлі і споруди. До цієї висоти приватний власник повітряного простору може забороняти польоти та інші види використання приватного повітряного простору.

134. Правова охорона атмосферного повітря

Ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 року визначає поняття охорони атмосферного повітря як систему заходів, пов'язаних зі збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників.

Охорона атмосферного повітря здійснюється переважно шляхом екологічного нормування і регулювання забруднень та негативних впливів фізичних і біологічних чинників на стан атмосферного повітря. Регулювання негативних впливів на стан атмосферного повітря здійснюється шляхом видачі дозволів на такі впливи.

Ст. 23 зазначеного Закону встановлює вимоги до будівництва під­приємств, які можуть негативно впливати на стан атмосферного повітря. Відповідно до ст. 24 Закону визначається правовий режим санітарно-захисних зон - просторових розривів (зазвичай озеленених) навколо об'єктів, що справляють негативний вплив на атмосферне повітря, для їх відокремлення від житлової забудови. Санітарно-захисні зони встановлюються у розмірах, щоб забезпечити відповідність стану атмосферного повітря на зовнішній межі цих зон встановленим нормативам ГДК.