4.4. Державний борг
У результаті позикової діяльності утворюється державний борг, який являє собою обсяг боргових зобов’язань держави перед фізичними та юридичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб’єктами міжнародного права.
Розрізняють державний і загальнодержавний борги. Загальнодержавний борг складається із заборгованості уряду й органів управління нижчими ланками. Його складовими, як правило, виступають:
кредитні угоди, укладені від імені держави;
державні цінні папери, які випустили від імені держави;
угоди про надання державних гарантій;
угоди підприємств та уряду щодо забезпечення виконання зобов’язань третіми особами;
боргові зобов’язання третіх осіб, переоформлені в державний борг на основі прийнятих законів;
угоди, укладені від імені уряду, про пролонгацію та реструктуризацію боргових зобов’язань минулих років.
Державний борг утворюється із заборгованості минулих років і боргу поточного року. Обсяг державного боргу (ДБ) на початок будь-якого бюджетного року визначається за формулою:
,
де
- обсяг бюджетного дефіциту і-го року;
- обсяг профіциту бюджету і-го року;
- обсяг державного боргу, погашений в
і-му році;
- сальдо відсотків за державні борги
на початок року
.
Максимальний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний період, але величина основної суми державного боргу (ДБ) не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП України. У разі ж перевищення Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів щодо приведення цієї величини відповідно до положення п. 2. статті 18 Бюджетного кодексу України.
Внутрішній борг держави поділяється на монетизований і немонетизований. Борги опосередковані кредитними стосунками держави з банківськими установами відносять до монетизованого боргу. Невиконані державою фінансові зобов’язання (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітньої плати тощо та заборгованість щодо господарських стосунків з реальним сектором економіки, заборгованість за державними замовленнями, надання послуг державними установами та інші) пов’язуються з немонетизованим боргом.
Державний борг обслуговується Міністерством фінансів України через банківську систему. У Державному бюджеті створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу, до якого зараховуються кошти в розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.
Джерелами погашення зовнішнього боргу виступає бюджет, золотовалютні резерви, приватизаційні кошти й нові запозичення.
Світовий досвід свідчить про доцільність застосування в управлінні державним боргом таких методів, як конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій та анулювання позики.
Зміна доходності позик кваліфікується як конверсія. Пролонгація строків випущеної позики визначається як консолідація. Об’єднання кількох позик в одну в практиці фінансових відносин тлумачиться як уніфікація позик, а прирівнювання кількох раніше випущених облігацій до однієї нової – обмін облігацій. Якщо випуск нових позик спрямовується на обслуговування позик випущених раніше, то такі дії визначаються відстроченням погашення або рефінансуванням.
Але виникають ситуації, коли держава у зв’язку з її фінансовою неспроможністю повністю відмовляється від зобов’язань щодо боргів. Такі дії називаються анулюванням боргів або дефолтом.
Верховна Рада України з метою врегулювання засад боргової політики прийняла у 2002 р. Закон «Про державний борг» у першому читанні, яким визначаються основні поняття, порядок утворення, обслуговування та погашення державного боргу, принципи управління борговими зобов'язаннями та контролю над ними.
Кабінет Міністрів України з метою впорядкування боргових зобов'язань і запобігання їх подальшому зростанню ухвалив «Концепцію державної боргової політики на 2001 – 2004 рр.».