5.2. Форми державного кредиту

Державний кредит виступає в різних формах, які детермінуються за такими ознаками: місце на ринку, обіг на ринку, термін залучення коштів, міра забезпечення зобов’язань, правове оформлення, форми організації, спосіб розміщення на ринку (рис. 5.2).

Залежно від форми розміщення або джерела фінансування розрізняють внутрішні та зовнішні запозичення. Джерелом внутрішнього державного кредиту є частини заощаджень населення й тимчасово вільні кошти підприємств трансформовані в державну позику шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань і інших видів державних цінних паперів. Міжнародні державні кредити надають теж на умовах повернення, терміновості і платності. Кредиторами є уряди, фінансово-кредитні установи, інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансові організації.

Сума отриманих внутрішніх та зовнішніх запозичень з нарахованими відсотками становить державний борг країни. Державні зовнішні позики надають грошима або товарами. Грошові позики надають у валюті країни-кредитора, країни-позичальника або третьої країни. Позики за згодою сторін погашаються товарами чи валютою. За терміном залучення коштів позики бувають короткотермінові (з терміном погашення до одного року), середньо термінові (від одного до п’яти років) і тривалі (від п’яти років і більше). З метою залучення короткотермінових позик випускають казначейські векселя. Позики тривалого користування здійснюються за допомогою облігацій.

Щодо забезпечення боргові зобов’язання поділяються на заставні та без заставні. Центральні органи управління випускають без заставні облігації, а їх забезпеченням є все майно держави. Надійність державних позик настільки висока, що вони не потребують додаткових гарантій.

внутрішні

зовнішні

короткострокові (до 1 року)

середньострокові (1 - 5 років)

довгострокові (5 років і більше)

зставні

без заставні

відсоткові

виграшні

з нульовим купоном

із фіксованим доходом

із змінним доходом

з правом дострокового погашення

без права дострокового погашення

забезпечені випуском цінних паперів

на підставі угод

державні позики

ощадна справа

добровільні

за припискою

примусові

поза ринкові

ринкові

реалізовані серед населення

реалізовані серед юридичних осіб

універсальні

Рис. 5.2. Класифікація державних позик

За характеристикою доходу, який сплачують за борговими зобов’язаннями, останні поділяють на виграшні, відсоткові та з так званим нульовим купоном. Виплати доходів за виграшними позиками здійснюють на основі лотереї. За відсотковими позиками доход сплачують від одного до чотирьох разів на рік на основі купонів. Короткотермінові інструменти позик розповсюджують зі знижкою з номіналу, а викуповують за номіналом (облігації з нульовим купоном).

Боргові зобов’язання за методом визначення доходу поділяються на такі, що мають фіксовану і змінну ставки щодо цінних паперів. Базою розрахунків відсотку, що змінюється в часі, є ставка за міжбанківськими кредитами в країні.

У зв’язку з тим, що на фінансовому ринку з часом відбуваються суттєві не прогнозовані зміни, постає питання про можливість дострокового здійснення цього заходу. Погашення боргових зобов’язань у певний термін можливе як одноразова сплата або рівними, або зростаючими частками.

За правовим оформленням практика кредитування розрізняє державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, і такі, що надаються на підставі угод.

Окрім того, державний кредит оформлюється як державна позика або ощадна справа. Безперечно, установи надають позики державі за рахунок позикових коштів населення без повідомлення про це реальних власників.

За методами розміщення позики диференціюються на добровільні, розміщені за підпискою та примусові. Цінні папери за добровільними позиками вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики розповсюджуються серед кредиторів згідно з постановами уряду. Позики, що надають населенню за підпискою, формально є добровільними.

У зв’язку з переходом на ринкові механізми господарювання набуває значення поділ державних позик на ринкові й неринкові. Ринкові позики можна вільно продавати й купувати, а неринкові обмежені у праві зміни своїх володарів.

І, нарешті, за утримувачами боргові зобов’язання поділяються на призначені до реалізації серед населення або юридичних осіб та універсальні.