Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЕП Конспект лекцій.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
06.09.2019
Размер:
2.05 Mб
Скачать

7.2. Класифікація витрат робочого часу

Встановлену тривалість робочого дня – зміну Тзм поділяють на дві частини − час праці та час перерв. Час праці складається з часу основної роботи - Тор, допоміжної роботи Тдр, обслуговування робочого місця Том, підготовчо-завершальної роботи Тпз.

Час основної роботи повторюється з кожною одиницею продукції чи з кожним обсягом робіт. Час допоміжної роботи не має закономірностей у повторюванні протягом зміни. Час обслуговування робочого місця пов’язаний з доглядом за ним протягом зміни. Підготовчо-завершальний час витрачається на підготовку роботи на початку і завершення її в кінці зміни, зазвичай зустрічається двічі протягом зміни, не повторюється з кожною одиницею продукції.

Сума Тор і Тдр становить час оперативної роботи Топер.

Час перерв у роботі робітника можна поділити умовно на втрати робочого часу ТВЗА, що залежать від працівника, і на втрати робочого часу ТВН, що не залежать від нього. Втрати робочого часу, що залежать від робітника, складаються з двох частин: Трп - регламентовані перерви, та Тінш. - інші втрати робочого часу.

Регламентовані перерви є сумою нормативів часу на відпочинок tв, і на особисті потреби tо, що встановлюються чинним трудовим законодавством та діючими нормами. Протягом зміни робітникові належить надавати відпочинок у розмірі 4-10% від Тзм або Топер залежно від умов праці: легкі - 4-5%; середні - 6-7; тяжкі - 8-10%. Норматив часу на особисті потреби встановлений НДІ праці у розмірі 10 хв на зміну для усіх категорій працівників і умов праці. Трп гарантовані державою.

Втрати робочого часу, що залежать від робітника, пов’язані з порушенням трудової та виробничої дисципліни, низькою кваліфікацією тощо. Втрати робочого часу, що не залежать від робітника, зумовлені порушеннями умов і станом організації виробничого процесу, відсутністю сировини, продукції, тари, енергії на робочому місці тощо.

7.3. Сутність нормування праці

Найважливішою умовою забезпечення ефективності виробництва є оптимізація використання усіх видів ресурсів, що залучаються до цього: живої праці, сировини і матеріалів, енергоносіїв, інструменту, обладнання, робочих місць. Одним із способів оптимізації використання виробничих ресурсів є нормування.

Нормування – це обгрунтування за допомогою сукупності наукових методів визначення кількості конкретних ресурсів, потрібних для здійснення економічно ефективного виробництва за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил суспільства.

Нормування праці є процесом визначення об’єктивно потрібних затрат робочого часу в усіх сферах суспільної організації праці. За його допомогою встановлюють оптимальні витрати живої праці на виконання конкретної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці.

Нормою інтенсивності праці згідно з положенням Міжнародної Організації Праці МОП, членом якої з 1993 року є Україна, є 75 умовних одиниць, що еквівалентне енерговитратам людини, що йде пересіченою місцевістю зі швидкістю 4,8 км на годину. Еквівалентом витрат некваліфікованої ручної праці є погодинна заробітна плата. Кожна країна встановлює величину цього регулятора керуючись долею заробітної плати у валовому внутрішньому продукті.

Конкретною формою вираження міри праці є норма, яку визначають у процесі нормування з урахуванням таких факторів:

- особливостей (конкретних організаційно-технічних умов виробництва) виробничого процесу;

- повного використання усіх видів виробничих ресурсів на робочих місцях;

- вітчизняного та зарубіжного досвіду організації праці;

- норми інтенсивності праці.

Нормування праці є складовою частиною керування виробництвом, основою більшості планово-економічних розрахунків поточного та перспективного характеру, в тому числі економічної ефективності науково-технічних та організаційних нововведень.

В умовах ринкової економіки, коли підприємство стає економічно самостійним, а конкуренція товаровиробників висуває на перший план питання виживання, нормування праці набуває особливого значення як дійовий спосіб скорочення витрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення її конкурентоспроможності.