Теоретична частина

11.1. Сутність соціального партнерства

Розглянемо словосполучення „соціальне партнерство”.

„Соціальне” – значить суспільне, стосовно до життя людей і їхніх відносин у суспільстві.

„Партнер” (від французького слова партія) – учасник спільної діяльності. Отже, соціальне партнерство стосовно регулювання соціально-трудових відносин у загальному плані – це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, насамперед, у соціальній і виробничій діяльності людей.

Ступінь розвинутості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

• ступінь демократизації управління виробництвом. Так, найсприятливіші умови для розвитку соціального партнерства виникають завдяки децентралізації управління, віднесення до компетенції колективів підприємств розв'язання більшості соціально-трудових проблем, розширення прав областей, регіонів і міст;

• рівень життя більшості населення і ступінь диференціації доходів.

Основною метою соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального блага, яке виражається такими показниками:

• зростання продуктивності праці має перевищувати зростання середньої заробітної плати;

• збільшення валового національного продукту;

• удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний прогрес;

• підвищення рівня життя населення.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні становити принципи, вироблені Міжнародною організацією праці. Виділимо основні з них:

1. загальний і міцний мир може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості;

2. ненадання в якій-небудь країні працівникам людських умов праці є перешкодою для інших країн, що бажають поліпшити становище трудящих;

3. свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу;

4. усі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і достоїнства, стійкості в економіці і рівних можливостей;

5. повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.

Щодо третього принципу Конвенція Міжнародної організації праці визначає чотири основні гарантії:

• Робітникі і службовці мають право на вільне об'єднання без попереднього дозволу, беручи до уваги зазначені умови.

• Профспілкові організації й організації роботодавців мають право установлювати свої правила, вибирати своїх представників, організовувати свою адміністрацію і діяльність, а також формулювати свої програми.

• Організації мають право засновувати федерації і конфедерації.

• Організації мають право бути філіями міжнародних організацій трудящих і роботодавців.

11.2. Суб'єкти соціального партнерства

Суб’єкт соціального партнерства – це юридична або фізична особа, яка володіє носіями права у соціально-трудових відносинах.

Основними сторонами СП в сучасному суспільстві виступають: держава, наймані працівники в особі профспілок, роботодавці, або власники.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, умовлювача, арбітра та ін.

По-перше, держава − гарант основних громадянських прав, які дуже важливі для вільної реалізації прав працівників і підприємців, для ефективного функціонування будь-якої системи соціально-трудових відносин.

По-друге, держава як сторона на переговорах і в консультаціях бере участь у соціальному партнерстві з метою розробки і проведення в життя соціальної, економічної та промислової політики в країні.

По-третє, у періоди економічних труднощів з метою недопущення, наприклад, інфляції, держава може виконувати функції умовлювача. У таких випадках держава вмовляє роботодавців і профспілки не приймати такі рішення щодо заробітної плати, які вона вважає інфляційними і такими, що підривають конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки.

По-четверте, держава бере на себе функцію арбітра в разі виникнення трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів і тлумачення положень угод і договорів. У багатьох країнах віддають перевагу розв'язанню трудових конфліктів через примирливі та арбітражні процедури під егідою третьої сторони − держави.

По-п'яте, в умовах соціальної ринкової економіки держава залишається крупним роботодавцем, і її політика в соціально-трудових відносинах у державному секторі суттєво впливає на трудові відносини загалом. Така ситуація виникає тоді, коли дві функції держави, як роботодавця й арбітра − не розмежовані.

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються працівниками для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя. Вони мають ряд особливостей:

• це наймасовіше об'єднання працівників, доступне для всіх;

• це організація, яка за своєю метою та інтересами найбільше відповідає інтересам працівників.

Одним із перших законодавчих актів, що узаконювали об’єднання найманих працівників для захисту їхніх інтересів, був Закон про профспілки, прийнятий в Анлії в 1871 р.

Основною метою, яку ставлять перед собою сучасні профспілки, є підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, а також покращання умов праці.

Роботодавець – це власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Спілки роботодавців створюються на основі спільних інтересів роботодавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в одержанні прибутків, завоюванні ринків збуту тощо, підприємці в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.

Першою організацією роботодавців в Україні стала Спілка підприємців Криму (СПК), створена ще в лютому 1989 р. Вона об'єднала спочатку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до неї приєднались також промислові підприємства всього регіону.

Потім почали створюватися загальнонаціональні об’єднання. Більшість створених асоціацій роботодавців об’єднались і стали членами таких організацій, як Український союз промисловців і підприємців(УСПП), Спілка орендарів підприємців України, Спілка малих і приватизованих підприємств України.

Ще одним органом, створеним в Україні в лютому 1993 р. у системі соціального партнерства, є Національна Рада соціального партнерства (НРСП). Це тристороння організація з 66-ти членів, по 22 з кожного боку. НРСП є консультативним органом і звітує безпосередньо Президентові.