16. Шлях до гармонійної особистості.

Віддавна греки ідеалізували сукупність чеснот — арете. Її зміст відбивав певний історичний період і мінявся разом зі зміною поколінь. Так, у давнину разом із мужністю, розумом і красою визнавалися сила, спритність, витривалість, а також розсудливість і ввічливість. Людську сутність греки розуміли як поєднання добра і зла, а людські дії були результатом постійного вибору між ними. Через прагнення до духовної близькості й потяг до людського спілкування поціновувалася еллінами й така людська якість, як уміння подобатися (малася на увазі здатність людини виявляти свої позитивні риси).

Упродовж усієї давньогрецької історії навколо арете точилися постійні суперечки: одні вважали, що її успадковували лише ари стократи, інші вбачали в ній результат наполегливого самовдосконалення. Зрештою цю здатність звели до чотирьох складників, урівноваживши в такий спосіб мужність, мудрість, справедливість і розсудливість. Підґрунтям арете став ідеал досконалої людини.

Відомо, що давньогрецька культура була спрямована на формування досконалої людини, і важливу роль відводили спорту. Змалечку дітей навчали не лише грамоти, музики, а й гімнастики. Найрізноманітніші змагання, найважливішими з‑поміж яких

були Олімпійські ігри, були справжнім святом краси й мужності. Доступу до кола учасників у змаганнях тривалий час не мали раби та іноземці. Еллінські аристократи шанували не лише красу й фізичні можливості тіла, а й їх обов’язкове сполучення з моральними чеснотами.

Зі спортом тісно була пов’язана медицина, якій у пошуках досконалості відводили неабияку роль. Поважалася перемога над самим собою, фізичним вправам приписували цілющі властивості. Взірцем неабиякої витримки, сили волі й мужності були ті елліни,

які досягли спортивних успіхів, подолавши тяжку хворобу і викликану нею духовну кризу. За участі цих спортсменів було розроблено систему лікувальних вправ, яка стала окремою галуззю давньогрецької медицини. Поєднання досягнень спорту й медицини були скеровані на забезпечення максимальної тривалості активного життя людини. У V–IV ст. до н. е. на острові Кос заснували медичну школу, керував якою славетний Гіппократ. Ним же були закладені основи клінічної медицини. Громадяни Давньої Греції

своїм важливим суспільним обов’язком вважали піклування про здоров’я, а нехтування ним засуджували.

Греки були переконані, що людина має гармонійно поєднувати духовне й тілесне, невпинно й наполегливо вдосконалювати себе. Це було відчутно в усіх аспектах життя елліна, навіть у такій інтимній справі, як шлюб. Побратися греки могли виключно

на підставі кохання, усвідомлюючи суспільну значущість зробленого кроку, що було запорукою міцності подружнього життя. Результатом шлюбу було примноження числа громадян, яким батьки передавали естафету вірного служіння державі. Важливу роль у виборі пари відігравали батьки, при цьому почуття нареченої обов’язково враховувалися. Весілля відбувалося тільки після з’ясування всіх деталей шлюбної угоди, а витрати на нього не мали бути вищими за матеріальні можливості обох сторін. До нежонатих греки ставилися негативно, що виражалося в податку на безшлюбність і великих штрафах. Їх засуджували навіть у побутовому спілкуванні.