35. Таємниці творчості

Давайте спробуємо розглянути деякі з таємниць творчості Лесі Українки. На її робочий настрій так чи інакше впливали різні чинники: оточення, місце, час, нарешті, найдрібніші обставини життя.

Ніде їй так гарно не працювалось, як удома, в Колодяжному на Волині. Саме у звичній родинній обстановці вона не почувалася одинокою, нікому не потрібною. Дома її гарному настрою сприяло усе: мальовнича навколишня природа, доброзичливі привітні

селяни, уповільнений ритм сільського життя, уважне й дбайливе ставлення батьків. Лише інколи її огортала туга через важкий хворобливий стан та розлуку з товаришами, полишеними в Києві.

Леся Українка, особливо в молоді роки, дуже полюбляла працювати за власним письмовим столиком. Поетеса до нього настільки звикла, що відчувала себе без цього столика, «як без рук і пера».

Нерідко письменниці доводилося докладати неймовірних зусиль, щоб викликати творчий настрій у години душевної негоди. Для цього вона або йшла на лоно природи, або усамітнювалася, або писала листа до близької людини. Коли ж натхнення приходило,

Леся намагалася не відволікати своєї уваги чимось дріб’язковим чи стороннім, а прагнула вповні ним скористатися. Драматичну поему «Бояриня» вона написала всього за три дні, драму‑феєрію «Лісова пісня» — майже за одинадцять днів. Найкращим часом для праці Леся Українка вважала опівніч. Поетеса не любила, щоб хто‑небудь був свідком її творчого натхнення, навіть коли була недужа, не хотіла диктувати свої твори. Особливо важко було поетесі переписувати свої твори набіло, навіть важче, ніж складати нові.

Леся Українка була у процесі творчості навіть під час відпочинку або подорожі, тоді вона не писала твори, а лише їх обмірковувала.

36. Михайло Драгоманов

Діяльність Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох українського національно‑визвольного руху: періоду культурницьких об’єднань українофільської інтелігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Михайло Драгоманов на Полтавщині в родині з демократичними поглядами й широким зацікавленням історією і літературою. Спокійна атмосфера провінційного життя завжди суперечила жвавому характеру Михайла. Його мало

не виключили зі складу учнів Полтавської гімназії через конфлікт із керівництвом. Проте інтерес до навчання у хлопця не згас. Більше того, у нього з’явилося бажання не лише здобувати знання, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з іншими. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов долучається до культурно‑просвітницької роботи в недільних школах, які організовано з ініціативи київської Громади.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь-які форми існування української культури й проголошував її вторинною, неповноцінною. Тоді Драгоманов разом із діячами

київської Громади з метою дієвого протистояння наступові чиновників із Міністерства народної освіти почав працювати в галузі етнографії, історії та археології. І така співпраця швидко дала свої результати: вийшли підготовлені Драгомановим збірки

українських пісень.

Нові прогресивні ідеї спричинили конфлікт Михайла Петровича з владою. 1875 року його звільнено з університету. Тоді він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альманаху, а згодом журналу «Громада». У цей період остаточно сформувалося політичне кредо Драгоманова, якому він буде вірним до кінця свого життя: пропаганда конституційних свобод, соціального й духовного розвитку української нації, залучення її до європейського життя. У 90‑х роках він переїхав до Софії, викладав у Вищій школі, був духовним наставником однієї з перших українських політичних партій Галичини. Духовну єдність із цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Болгарії, однак Драгоманов своїми помислами і справами завжди належав лише Україні.