29. Унікальний Українець

Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають щиру довіру. Коли зустрічаєш таку людину, то не знаєш і не здогадуєшся, хто і яка вона, але вже відчуваєш: вона не намагається видаватися кращою чи значнішою, аніж є насправді. Таким був і Петро Яцик: спокійний, зосереджений і доброзичливий, він одразу ж справляв враження чоловіка справді надійного. Як кажуть, на таких можна покластися; вони знають силу слова і не сиплють багато обіцянок, але, пообіцявши щось, виконають за будь‑яких обставин (на жаль, такої обов’язковості, такої внутрішньої дисципліни і повсякчасного дорожіння своєю репутацією в наш час дуже бракує).

Це вже згодом я раз за разом переконувався в правдивості того першого враження від Петра Яцика. Єдине, чого не міг збагнути: це в нього вроджене чи вироблене життям? Ця людина творила себе, наче писала книгу, прагнучи довершеності, орієнтуючись на

культурні й ділові еталони, відсікаючи такі карикатурні риси, як розхристаність душі й порожню балаканину, розуміючи, що вони справляють дуже прикре враження. Так, особистість у собі можна виховати, напрацювати певні риси, але якби Яцик не мав вроджених діловитості й відповідальності, то важко повірити, що він досягнув би таких успіхів у процесі самовиховання й самовдосконалення. Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту. Бо будь‑яка споруда, якими б архітектурними візерунками не була б вона прикрашена, який би якісний матеріал не пішов би на її будівництво, скільки б старанності не пішло на її зведення, вона завжди буде картковим будиночком, якщо в неї не буде надійного фундаменту.

Якщо перебрати подробиці складного життя цієї людини, можна впевнитися, що Петро Яцик ніколи не губився за несприятливих чи критичних ситуацій, а навпаки — з мобілізовувався, зосереджувався, збирав усі свої інтелектуальні й моральні сили для

рішучих дій. Слабший губиться, деморалізується, і через це найчастіше програє, адже він готовий примиритися з поразкою ще тоді, коли об’єктивно зберігається шанс виграти. Слабші завчасно опускають руки. Петро Яцик же ніколи не припускав навіть думки про капітуляцію. Він боровся до кінця, намагався використати кожен — навіть найменший — шанс. Мабуть, саме через це здебільшого здобував перемогу над обставинами.

Можна впевнено вважати Петра Яцика яскравим індивідуумом. Єдиним виправданням на існування він вважав прагнення до висот, єдиним виправданням життя — змагання за життя.

Так і люди, і народи, які не мають сили й волі прагнути до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі й між людьми. Відмовившись від змагання, вони позбавляють себе права на життя і помирають. Лише розмови про змагання не є змаганням. Адже тільки конкретні вчинки кожного з нас окремо і всіх разом приносять добро людям і Україні, де б ми не були, чи то на рідній землі, чи за її межами.

30. Спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому

У Києві на площі перед Софійським собором стоїть гірка з сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». Вінчає постамент вершник, який раптово зупинив у момент стрімкого руху свого бронзового коня. Навіть у житті рідко можна помітити таку хвилюючу мить — здибленого розпаленого скакуна. А тут вона вилита в бронзі до найменших подробиць. І так вражаюче правдиво, що, здається, чути іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Здається, що ця скульптура завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького і його козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявцями. Проте народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протистоянні

різних сил. Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. Радо прийнявши пропозицію ініціаторів спорудження монумента, він прибув із Петербурга й одразу почав роботу над проектом. Художник враховував побажання знавців української старовини.

Історик Володимир Антонович ознайомив Микешина з багатьма портретами Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Хотілося, щоб кінь був саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий,

маневрений «син степу» — безвідмовно відданий своєму господареві. Тож степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Було складено кошторис, але уряд не тільки відмовився покрити ці витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. Проте вже ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.

Відтепер спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало справою всенародною. У січні 1870 року в країні було розпочато добровільний збір коштів. Однак зібраних коштів було замало, адже жертвували переважно найбідніші селяни, ремісники, солдати, робітники, низькооплачувані службовці.

Довелося зменшити витрати, тому скульптор відмовився від другорядних композицій на постаменті та всю увагу зосередив на постаті вершника. Бронзу одержали з переробленого брухту кольорових металів, та й той дістали з великими труднощами. Влада постійно чинила перепони: скульптора виселили з будинку, де він працював над пам’ятником, та наклали арешт на майно. Але й за таких складних умов митець продовжує самовіддану працю.

Три роки по тому бронзову постать нарешті відлили. Це був неперевершений мистецький твір. Безумовно, запорукою успіху скульптора в таких нелегких умовах були його талант, наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і визнання,

а з власного переконання в потрібності розпочатої справи. Залишилося тільки встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років, адже влада чинила цьому всілякі перешкоди. Виникли проблеми з перевезенням із Петербурга до Києва, збереженням скульптури. Надто повільно вирішувалася справа з пошуком місця для встановлення.

І все ж настав цей довгоочікуваний день! Це сталося 11 червня 1888 року — на Софійській площі встановили пам’ятник Богданові Хмельницькому. Багато людей були присутні в той день на площі, не запросили на відкриття тільки творця — Михайла Микешина. У такий спосіб влада поквиталася зі славетним митцем.