21. Інформаційні ресурси інтернету.

Кожному учню доводилося готуватися до уроку з якого‑небудь шкільного предмета за допомогою бібліотеки. Розшукуючи потрібну інформацію, можна звернутись до бібліотечного каталогу, а якщо важко знайти матеріали з певного питання,— то до спеціаліста бібліотеки. Але інколи трапляється так, що знайти потрібну інформацію все ж таки не вдається.

А тепер уявіть бібліотеку, що охоплює весь світ, не маючи меж. Зветься така бібліотека Всесвітньою комп’ютерною мережею Інтернету. Матеріали, розміщені в ній, електронні, а зберігаються вони в пам’яті комп’ютерів, розташованих у всіх країнах світу.

Отримати матеріали з будь‑якого питання в цій мережі дуже просто. Для цього треба взяти каталог інформаційних ресурсів Інтернету. Інформаційні ресурси цієї мережі — це різні види електронної інформації, які зберігаються в пам’яті комп’ютерів,

об’єднаних між собою за допомогою каналів зв’язку. Каталог ресурсів Інтернету, як і бібліотечний, складається з тематичних розділів та підрозділів. Наприклад, розділ «Наука й техніка» охоплює такі підрозділи: науково‑дослідні організації, конкретні галузі науки

(авіація, астрономія, біологія, географія тощо).

Якщо за допомогою каталогів ви не можете розшукати інформаційних ресурсів Інтернету зі свого питання, то можна звернутися до пошукових систем, що теж містяться безпосередньо в мережі. Ви повинні сформулювати запит у вигляді вислову (ключових слів) з потрібного вам матеріалу, і тоді отримаєте перелік назв та адреси інформаційних ресурсів Інтернету на тему, що вас цікавить. Користуючись каталогами і пошуковими системами, ви можете знаходити необхідні вам матеріали як серед українських або російських, так і серед інших, здебільшого англомовних, ресурсів Інтернету. Ці джерела можна переглядати, роздруковувати на папері або зберігати на диску комп’ютера у вигляді файлів.

Можливості всесвітньої мережі Інтернету є невичерпними. Загальновідомі також її інші переваги: електронна пошта, сайти новин, цікаві чат‑розмови.

22. Наслідки технічного прогресу.

Якщо озирнутися навколо, можна побачити, що надмірний розвиток інформатики й небувала легкість переміщень, які надихають, спрощують і вселяють відчуття могутності й сили, насправді послаблюють і знеособлюють кожного зокрема.

Поспішати стало життєвою нормою. Індивідуальні запити в безмежжі необхідності непомітно перетворюються на одноманітну масову багатосерійну картинку. Нескінченна реклама крок за кроком вбиває здатність людини до власного судження, а телевізор пропонує калейдоскопічне нашарування вражень. Ідеться вже не про самі враження, а про їх безперервну зміну, без якої життя здається спустошеним. А електронний вихор, який із безглуздою гордістю звуть інформаційним вибухом, знищує всі комірки людської пам’яті.

Що ж таке електроніка? Вона не жива й не мертва, проте швидкість процесів, які в ній відбуваються, величезна. Вона не розумна, проте й не безглузда. Їй притаманне щось на кшталт саморозмноження, а її підприємливість не має меж. Та чи насправді вона

«полегшувач» життя? Ні, вона не полегшує життя, а спрощує вирішення здебільшого штучних завдань і задовольняє порожні потреби. І коли вона це робить, то позбавляє нас власної ініціативи й відповідальності, робить безпомічними і залежними від її сумнівних зручностей.

Як наслідок технічного прогресу вона ввірвалася в життя, в людський мозок, бажання і навички, маючи на меті опанувати людиною.

Годі й казати про те, що навдивовижу прицільно був обраний і момент вторгнення — на зламі чергової культурної епохи, у період душевної прострації й затьмарення. У той період, коли дитячий базис людини звільняється від несправжніх дорослих нашарувань, що обпадають із неї, як пересохла фарба з жерсті. У чому ж виявляється дитяча сутність? У безвідповідальності, необачності та грі до самозабуття.

Відмітною рисою сьогодення стали численні натовпи дітей, цілком захоплених новою чарівною іграшкою — комп’ютером. За грою діти забувають про все: авторитет батька, хатні обов’язки, домашні завдання, вимоги вихователів і вчителів, необхідність наполегливого й тривалого навчання. І якщо роздмухати гру до тих грандіозних розмірів, які солодко вимріяв добрий професор Тапскотт,— наслідки будуть жахливими, оскільки небезпека дитячих ігор так званих дорослих зовсім не дитяча.

Звуження світогляду до монітора комп’ютера спричиняє моральну спустошеність, неспроможність мислення, вседозволеність і ганебну для дорослих психологію розбещеної дитини.

Проте мені здається, що електронну недугу ще можна вилікувати. Прикро лише, що таке припущення побудоване не на вірі в здатність людини отямитися й зрозуміти, а на невтішній упевненості, що людству, яке загралося, забракне часу й можливості довести цю гру до її логічного фіналу.