- •1. Український центр Європи
- •2. Багатство української мови
- •3. Цілюща сила пісні і любові
- •4. Перлина Поділля
- •5. Захоплення
- •6. Символ щедрого таланту.
- •7. Найбільша святість
- •8. Хай живе і благоденствує Україна!
- •9. Першоджерела історичної пам’яті.
- •10. Реймське Євангеліє
- •11. Стодзвонні джерела
- •12. Поетична біографія українського народу.
- •13. Коштовні пам’ятки Київської Русі
- •14. Мистецтво спілкування
- •15. Унікальність коктебеля.
- •16. Шлях до гармонійної особистості.
- •17. Відкриття обручки.
- •18.Сскам’янілі дерева
- •19. Учитель
- •20. Книжка й комп’ютерні технології
- •21. Інформаційні ресурси інтернету.
- •22. Наслідки технічного прогресу.
- •23. Несподівана зустріч
- •24. Космічні дослілження
- •25. Виснажливий шлях пошуків
- •26. Гармонія з природою
- •27. Камінь — одне з найдивовижніших чудес природи
- •28. Багатогранний талант
- •29. Унікальний Українець
- •30. Спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому
- •31. Заповітний національний скарб
- •32. Хрестоматія народного життя
- •33. Ранній автопортрет Шевченка
- •34. Справжній учений
- •35. Таємниці творчості
- •36. Михайло Драгоманов
- •37. Проза Михайла Коцюбинського
- •38. Поетична майстерність Максима Рильського
- •39. Дніпро сьогодні
- •40. Творча дружба Рєпіна і Яворницького
- •41. Самотня художниця
- •42. Легенда українського кіно
- •43. Місячне сяйво його полотен
- •Поети для епох
- •46. Диво Запоріжжя
- •47. «Вагнерівська Примадонна» хх століття
- •48. Всесвітнє визнання української пісні
- •49. Розписування хат — давній український звичай
- •50. Українське бойове мистецтво
- •51. Кава Юрія Кульчицького
- •52. Майстри гончарського мистецтва
- •53. Дорога додому
- •54. Долина нарцисів
- •55. Тварини України, що зникли
- •56. «Вода… ти саме життя»
- •57. Пригода на острові
- •58. Пізнати себе через природу
- •59. Мелодія кам’яної скелі
- •61. Учитель — людина з великої літери
11. Стодзвонні джерела
Розповідав колись мені батько, а батькові — дід таку легенду.
Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів було на ній. Радість чи горе, чи якесь свято — лунав той стодзвін на весь світ — сумно чи весело, задумливо чи несамовито, траурно або піднесено.
Якось навалились татари‑ординці. Спалили село, старих та дітей повбивали, молодих забрали в неволю... Не вдалося їм знищити тільки дзвіниці — крізь землю провалилася. І з’явилося на тому місці джерело. І як прикласти вухо край берега, біля самої водиці, то можна почути, як лунає з глибини стодзвонна мелодія.
Так і до нащадків з глибини віків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку путь лише те, що може знадобитися на все життя, так і кожен народ крізь усі негаразди своєї історії проносить найдорожчий свій духовний скарб — фольклор, виражений у слові й мелодії: казки й легенди, думи й співанки. І в цьому мистецькому намисті найціннішою намистиною, напевно, є пісня — поєднання слова й мелодії.
Як вершиною у гамі людських почуттів є кохання, так і пісня є виявом душі людської. Вона ніби золотий злиток, виплавлений у горнилі віків сердечним полум’ям багатьох поколінь.
У вогнях світових катаклізмів зникали цілі народи й цивілізації. У згарищах війн рушилися фортеці, храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, зникали картини, книги, інші витвори людського генія, мільйонами гинули й самі люди. А пісня відроджувалася, мов Фенікс...
Знову народжувалися діти, наче зелена травиця навесні після зимової хурделиці, а між тою травицею знову дзвеніли‑проривалися струмочки з народних глибин.
Усе життя супроводжує нас пісня: від колиски до могили. Лунає вона від язичницьких тризн, від прадавніх щедрівок, веснянок, які співалися на лісовій галявині чи біля річки,— аж до кабін літаків і космічних кораблів. Вона з нами і на весіллі,
й на полі бою; під час народних гулянь, урочистостей та у хвилини самоти.
То що ти за диво таке, пісне, що за вогонь? Який магніт, яка сила прихована в тобі, що притягує, спонукає любити й ненавидіти, змушує сміятись і плакати?.. Вона то освіжає душу росою, то палить пекельним вогнем, то сприяє творчості, мирній праці, то
веде на смертний бій...
У горі й радості, під час праці й відпочинку ти забарвлюєш наше життя, робиш його колоритним, поетичним, світлим. Ти терзаєш душу — і лікуєш душевні рани. Ти порядній людині додаєш мужності, а лиходія робиш добрішим. Ти збуджуєш усю гаму
почуттів, на які тільки здатна людина: від спопеляючого полум’я і несамовитого гніву — до світлих, лагідних, чистих сліз, що омивають душу травневим життєдайним дощиком...
Пісня глибока, наче криниця, яка бере початок у віковічній глибочині рідної землі. І дна не видно в тій безмірній глибині. Пісня висока, наче прадавні сосни в лісі. Вони і насичують душі чистим повітрям, і змушують дивитися вгору, наче у височінь своєї культури, у високе небо мистецтва.
Такий вимір пісні — від кореня до вершини.