3. Цілюща сила пісні і любові

Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд, переказів, скільки пісень, співаночок, оповідок — трагічних і смутних, веселих і безжурних,— скільки всіх цих багатств можна записати по наших українських селах!

Кілька років тому в Чигирині від сивої, виснаженої за довге життя тяжкою працею бабусі я почув дивну легенду. Пам’ятаю, бабуся сиділа на ослоні у своїй тісненькій хатиночці, по стінах якої всіма барвами цвіли рушники, вишиті її сухими жилавими руками. Тихий бабусин голос линув чисто, ніби струмок:

— Жила в нашому містечку дівчина‑красуня. Струнка, чорноброва, з тугою косою. Знала та дівчина безліч старовинних українських пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови нашої не знала,— танула серцем, ронила щиру сльозу, бо відчувалася в тих наспівах краса й велич народної душі. Звали ту дівчину Оленою, і незабаром вона мала побратися зі своїм нареченим. Палко й віддано вони кохали одне одного. Та насунулися чорні хмари війни, важким поступом прийшли на нашу землю вороги. Провела Олена свого коханого на фронт, провела та й стала чекати…

І тільки тоді, як звільнився наш край з‑під фашистських чобіт, приніс листоноша очікуваний трикутничок. Але він був не від Тихона… Його друзі написали, що лежить її смертельно поранений суджений у шпиталі і марить її ім’ям. Кличе він Олену, просить привезти води з джерела, що на рідній землі, молить Бога, щоб почути з уст коханої народну пісню і наповнити нею свою душу. Швидко зібралася дівчина й поїхала до милого аж за Урал. Відшукала, до пересохлих уст припала, джерельною водою напувала і тихо співала улюблену пісню Тихонову, яку він найбільше просив заспівати у ті весняні вечори, коли вони гуляли під вербами біля Тясмина:

Ой у лузі, та ще й при березі червона калина…

І побачила Олена, що від її співу, її тихого голосу дедалі ясніше розплющувалися очі коханого, а на його блідому, зовсім змарнілому обличчі тепло засвітилася усмішка. Дні й ночі сиділа дівчина біля нього.

А коли настав час забирати скаліченого парубка додому, лікархірург відвів Олену вбік і сказав наодинці: «Не ми, а ваша любов, ваші пісні народні врятували солдата від смерті».

— Зворушлива легенда,— сказав я бабусі й додав: — Тепер, мабуть, та дівчина така, як і ви,— старенька й сива…

— Ні,— усміхнулася бабуся,— вона зовсім не постаріла, залишилася, як і тоді, молодою. Любов і пісня вберегли її від старості.

Пізніше я запитав в одного з місцевих журналістів, чи не чув

він такої легенди.

— Як не чув? Та ви ж говорили з її героїнею, Оленою Прокопівною — матір’ю шести синів. Жаль, Тихін Іванович торік помер.

Як багато в народі подібних легенд і переказів. Живуть, примножуються, квітнуть і передають із покоління в покоління історію народу, красу його душі і риси характеру. Який же великий і безсмертний скарб народної культури маємо ми успадкувати!..

4. Перлина Поділля

«Подільські Товтри» — це національний природний парк. Він є осередком збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, історичної та культурної спадщини Поділля. Також він є центром оздоровчого й пізнавально‑спортивного туризму.

1995 року в Софії було ухвалено Всеєвропейську стратегію біологічного й ландшафтного різноманіття. Ця Стратегія передбачає забезпечення в усіх регіонах Європи охорону рослинного й тваринного світу, унікальних ландшафтів, а також створення всеєвропейської екологічної мережі, у якій особливу роль має бути відведено природоохоронним територіям.

Науково‑технічний прогрес, позитивно позначившись на багатьох галузях техніки, одночасно негативно вплинув на біологічне середовище, що виявилося в порушенні природних екосистем і органічних взаємозв’язків між окремими ланками життя на планеті.

Дедалі очевиднішим стає той факт, що охорона біологічного життя планети неможлива без збереження й відновлення цілісних екосистем. Людство переконалося, що осередками такої діяльності мають стати природоохоронні установи, зокрема заповідники

й парки.

Найбільшого поширення з‑поміж таких природоохоронних інституцій набули національні природні парки. На них покладено великі сподівання щодо збереження, охорони й відновлення тих природних осередків життя, які ще не до краю згублені.

Національний природний парк «Подільські Товари» в регіоні Поділля виступає єдиним природоохоронним осередком, де можливі планомірні багаторічні спостереження за зміною природних процесів, поведінкою рослин і тварин (особливо раритетів) і розробка наукових основ їх збереження. У природоохоронній сфері такі парки є основним полігоном для багатолітніх моніторингових спостережень.

Саме таким є парк «Подільські Товари» у Хмельницькій області. Метою його діяльності є збереження унікального творіння природи — Подільських товар і їхнього генофонду рослин, тварин, грибів та бактерій. За площею цей парк — найбільший у Європі. Подільські товари, які не мають аналогів у Європі, є тою перлиною, тим феноменом природи, заради якого і було створено цей природоохоронний парк. Беручи до уваги неповторність товар, стратегічне значення для природи регіону, кліматичну й гідрологічну роль, характерний рослинний і тваринний світ, їх збереженням опікувалося не одне покоління дослідників — і вітчизняних, і зарубіжних.

Товарове пасмо здебільшого вкрите лісами, де править дуб звичайний, а супутниками дуба є граб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, клен‑явір. А в районі селища Сатанова дивом зберігся природний осередок бука європейського, який тут є східною межею ареалу. Тож цей об’єкт також має статус заповідника державного рівня.

Найбільш цікавими з наукової точки зору, але набагато меншими територіально утворами Товтрового пасма є степові або змішані лісостепові території, оскільки тут зростає найбільше рідкісних видів рослин і їх угруповань. Сприятливий клімат обумовив розвиток різноманітної флори, фауни, визначив мозаїчність ландшафту.

Саме Товтрове пасмо подарувало Поділлю третє місце за рослинним розмаїттям після Криму та Карпат. За точними статистичними даними перегляду флори, на території заповідника росте 1300 видів рослин, з яких близько 300 є рідкісними й цінними для

науки. Ці види занесено до Червоних книг України, Європи і Бернської конвенції.