7. Найбільша святість

Немає в нас нічого милішого за рідну Батьківщину, за рідний край. Там, де людина народилася, де пройшли її щасливі дитячі роки, до тієї землі прив’язується вона усім серцем, усією душею на ціле життя. А той, кого доля змусила покинути Батьківщину, завжди мріє про неї, як про найбільшу святість. Помираючи на чужині, багато людей просять покласти їм у труну хоча б грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Наш народ живе на своїй землі. І цю землю ми маємо любити всією душею, усім серцем, берегти її всіма силами. Адже рідний край — це те найкраще й наймиліше, що є в окремої людини чи народу. Батьківський край ніколи не забувається, а якщо доля заносить нас далеко й надовго, наша туга за ним збільшується.

Рідна земля — наша матінка, що вміє потішити й приголубити кожного з нас. Саме тому ми, український народ, звемо Україну ненькою й любимо понад усе. Тож ніколи не забуваймо свого рідного, українського. І де б ми не були — у ріднім краї

чи на чужині,— скрізь мусимо свято берегти рідне, не цуратися нічого свого.

Найперше виховання ми отримуємо в родині. Тільки належно виховуючи дитину в сім’ї, навчаючи її змалечку батьківської віри, мови, рідних звичаїв, можна виховати українську дитину, щоб вона зросла правдивим сином чи донькою свого народу

і стала доброю, відданою своїй Батьківщині людиною. А до того доброго, що отримає дитина в родині, згодом додадуть і школа, і церква. Але найголовніше виховання буде завжди те, яке отримає дитина в сім’ї. Що одержить удома, те й понесе із собою у життя.

Будемо пам’ятати, що кожен, хто знехтує рідним і пристане до чужого, ніколи щасливим в чужому не буде й сам залишиться чужинцем.

Кожна українська родина має бути відповідальною за виховання своїх дітей. Вона має віддати всі сили, щоб виростити молоде покоління справжніми українцями.

Національна прикраса української оселі має неабияке значення у вихованні дітей та молоді. Дбати про її наявність — святий обов’язок усіх батьків і найперше — кожної матері. Ми мусимо зажди дбати про те, щоб наш дім виглядав по‑українському. Українські вишивки нехай прикрашають побут, як це велося в нашому краї споконвіку: одяг, столову білизну, постіль, подушки тощо. Вони сповнюють душу родини теплом, затишком і спокоєм. А спокій — то правдиве щастя. Мати, яка опікується всім цим, неодмінно помітить наслідки такого національного оздоблення оселі — родина її дружна, міцна, а діти свідомі свого, українського. А це — найбільше щастя для кожного батька й матері.

Обов’язок матері — по‑українськи відзначати в своєму домі свята Різдва, Великодня та інші. Не забути нічого з національного, щоб свято насправді відгукнулось по‑рідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.

8. Хай живе і благоденствує Україна!

До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. У підвалинах української державності — століття боротьби наших предків за свободу й самостійність, і титанічна праця великих філософів, просвітителів, діячів культури й науки, символізована зокрема в іменах Шевченка та Франка, і душа всього українського народу, яка вперто противилася знеособленню й робила все для збереження своєї самобутності.

Незалежність виборювали не тільки певні політичні сили. Її завойовував весь народ, багато його поколінь.

На шляху до незалежності — і національна революція та самооборона Української Народної Республіки, і національно‑культурне будівництво часів «українізації», і багаторічні активні дії міжвоєнної еміграції, і протистояння гітлерівському нашестю, і неймовірно тяжка повоєнна відбудова, а потім створення індустріального потенціалу сучасної України…

Тож не нам сьогодні вираховувати, хто більше, а хто менше зробив для української державності,— це справа історії. Треба поважати її здобутки: Україна набула міжнародного визнання; підписано багато політичних й економічних угод з іншими державами, що визначає місце України у світовому співтоваристві; і найголовніше — це збереження міжнаціонального спокою, завдяки чому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон в усьому сучасному світі.

Колись давно хтось із філософів сказав, що ідея завжди була зганьблена, коли вона протиставляла себе інтересові. Історія підтвердила це як аксіому — якщо йдеться про цілі суспільства. Отже, було б дуже добре, щоб для всіх своїх громадян Україна стала не лише побутовим інтересом, але й ідеєю. Бо інтерес без ідеї тупиковий.

Що ж до людей, які свідомо присвячують себе справі розбудови України, її державності, то серед них дедалі міцнішає переконання, що важливим чинником цього процесу є не патріотичне красномовство, не войовничість, не політична полеміка, а здатність робити конкретні справи або принаймні запропонувати конструктивну думку для розв’язання якоїсь важливої суспільної проблеми. І що попри суперечки ми повинні забути всі образи та в разі потреби об’єднатися заради України. І гаслом для українців мають стати слова одного з добрих синів України: «Хай згине моє ім’я, але хай живе і благоденствує Україна!».