§ 3. Інтеракціонізм ч. X. Кулі

Значний соціологічний інтерес становить течія, що виникає в американській соціології в кінці XIX – на початку XX ст. під назвою інтеракціонізм (від англ. interaktion – взаємодія). Психологи У. Джеймс, Д. М. Болдуін роблять спробу подолати протиставлення суспільства й особи; остання розглядається ними як продукт взаємодії із суспільством.

Соціально-психологічні механізми, що виникають внаслідок взаємодії між індивідами, особою та суспільством, досліджував американський соціолог Чарлз Хортон Кулі (1864-1929). У працях «Природа людини і соціальний порядок» (1902), «Соціальна організація» (1909) та інших він розглядає суспільство як психологічний організм, що існує як цілісність завдяки тісній взаємодії між індивідами, соціальними групами та суспільством, де соціальне й індивідуальне єдині як частини цілого - «людського життя». Основу цієї взаємодії зумовлює психічна природа людини, бо суспільство не може існувати без психічних реакцій, почуттів, взаємних оцінок людини людиною. Соціальне «над-Я» не існує без зв'язку з індивідуальним «Я».

Взаємовідносини між індивідами є причиною формування певних асоціацій людей, які Кулі називає «первинними групами». Ці групи відзначаються тісними внутрішніми взаємозв'язками своїх членів через особисті відносини. Вони становлять основу суспільства завдяки тому, що індивіди пізнають соціальну дійсність, ідеали, цінності, набувають досвід і знання через свої взаємні контакти. Завдяки їм відбувається соціалізація індивіда та формування його власного світосприйняття і менталітету. Такими первинними, групами є сім'я, дитячі ігрові групи, сусіди тощо.

Через психологічні контакти людини з людиною в первинних групах формується самосвідомість індивіда від інстинктивного «самовідчуття» до соціальних почуттів (повага, кохання, дружба, співчуття тощо), виробляються певні уявлення та оцінки щодо себе й до інших людей, бо без почуття «Він», «Вони» неможливо усвідомити почуття «Я».

В концепції Кулі відбувається переплітання емоціонального з раціональним; автор не приводить чітких критеріїв для розрізнення почуття й розсудку, внаслідок чого почуття набувають раціонального сенсу, а явища розсудку опсихологізовуються. Прикладом цього може бути поняття «самовідчуття» як синкретичність відчуттєвого, почуттєвого та розсудкового, а свідомість зводиться до, різноманітних «умонастроїв». Це характерний елемент усієї концепції.

«Самовідчуття» включають сукупність умонастроїв, які лежать в основі соціальних процесів. Завдяки самовідчуттям та умонастроям у процесі соціалізації індивіда формуються «образи» чи «уявлення», у яких суб'єктивне самовідчуття індивіда поєднується із загальними уявленнями (символами), відбувається синтез індивідуального та «соціального» - загального. Тобто індивід розкриває для себе соціальне і входить у суспільство через особливості своїх власних уявлень і самовідчуття, доповнюючи їх зовнішніми. Індивідуальна свідомість включається в «суспільну». Так виникають «соціальні чуття», на яких базується суспільство як соціальна організація з різноманітними формами її впливу на членів суспільства (соціальний контроль).

Процес «входження» індивіда на «соціальний макрорівень» Кулі детально розкриває в концепції «дзеркального Я». Соціальність індивіда розпочинається з усвідомлення ним власного «Я» у зв'язку з розумінням існування «Він», «Вони», «Ми». Це усвідомлення «Я» відбувається внаслідок взаємодії з іншими людьми - «Не-Я» та розуміння їх особливого існування. Інші люди є тим дзеркалом, завдяки якому соціалізується «Я». Поведінка та діяльність індивіда через усвідомлення свого «Я» та зіставлення його з «Ми» чи «Вони» будуються свідомо, а отже, вони стають соціальними. Кулі вважав, що свідома діяльність завжди має соціальний характер. Соціальна, чи свідома діяльність людини означає для неї співвідношення своєї поведінки та діяльності з оцінкою його «Я» іншими людьми – «дзеркалами», вдивляючись в які, індивід формує образ власного «Я». І йому зовсім не байдуже, який «імідж» створюється навколо його особистості..

Кулі пише, що «Я» - це дзеркальне відбиття сукупності тих вражень, які, на думку індивіда, він справляє на людей, котрі його оточують. Виходячи з цього, він у своїй концепції «дзеркального Я» виділяє три основних її моменти: а) яким я здаюсь іншому індивіду; б) як він оцінює мій образ; в) як наслідок цього сприйняття – моє почуття гордості чи приниження. Таким чином, «дзеркальне Я» є інтегральним відображенням сукупності вражень багатьох людей, які індивід викликає у них. А це дає йому почуття особистої визначеності, впевненості чи приниження, які Кулі виражає терміном «самоповага». Внаслідок цих уявлень і почуттів «Я» синтезує соціальне та особистісне як результат своєї інтеракції з навколишнім соціальним середовищем. Людина стає людиною завдяки її взаємодії з іншими людьми.

Кулі, таким чином, виділяє процеси спілкування й інші форми взаємовідносин людини з людиною як об'єкт соціологічного аналізу. Ще в 1894 р. в одній із ранніх праць він першим ввів до наукового вжитку термін «комунікація», яку визначав як механізм існування і розвитку людських відносин.

Саме через комунікативні процеси, через інтеракцію – взаємодію людини з людиною – Кулі показує, як процеси спілкування дитини з матір'ю, родичами, знайомими поступово вводять її в різні системи суспільних відносин та соціальних зв'язків, сфера яких постійно розширюється за рахунок збільшення соціальних контактів і взаємодій. Таким чином, у соціології Ч. X. Кулі поєднуються індивід, групи і суспільство в єдину цілісну систему – психологічний організм.

Багато уваги вчений приділяв вивченню соціальної організації. В суспільному житті великого значення набувають не лише елементи індивідуального життя, а й «безособового», «Над-Я». Оскільки вони мають надіндивідуальний характер, власну історію і логіку розвитку, є соціальними фактами й існують як реальність, то їх можна розглядати як «вторинні» варіанти соціального цілого, в якому міжособистісні стосунки виступають як «первинні» і визначальні. У цілісному соціальному організмі – «людському житті» – «вторинні елементи» соціального цілого включають такі явища, як мова, громадська думка, ідеологія, міфологія, церква, класи, звичаї, традиції, системи виховання та комунікації, котрі з «первинними» групами утворюють суспільство як соціальну організацію.

Інтеракціоністську теорію Кулі не можна віднести ні до соціологічного номіналізму, ні до реалізму. Як у жодній з попередньо розглянутих теорій автор дуже зважено розглядає процеси взаємодії індивіда, групи та суспільства, не надаючи особливої переваги одиничному чи загальному. Проте при всій коректності концепції психологічні міжособові зв'язки з «уявленнями», «самовідчуттями» «Я» все ж виявляються домінуючими. При цьому якість і всебічність психологічного аналізу в концепції досить висока, тоді як загальносоціологічні висновки не можна назвати безперечними. Не можна погодитись із визнанням макроструктурних елементів суспільства, таких як економіка, політика, ідеологічні та класові відносини, «вторинними» елементами соціального цілого. В системі Кулі вони віднесені на задній план, хоча сам автор часто говорить про їх значущість, але не розглядає як істотний, елемент механізму історичного розвитку.

Методологія психологізму у зв'язку з детермінованістю значної частини самих психологічних явищ факторами економічного, політичного та соціокультурного характеру не могла дати плідних наслідків у розумінні суспільства як цілісної системи. Проте багато чого з теорії Ч. X. Кулі стало здобутком сучасної соціології (проблеми інтеракціонізму, соціалізації особистості, малих груп, комунікації та ін.) і вплинуло на розвиток соціологічних ідей У. Томаса, Г. Міда та пізніших інтеракціоністських концепцій у соціології.