§ 4. Соціальні утопії т. Мора і т. Кампанелли

Пошуки соціальних Ідеалів і найкращих форм держав¬ного устрою, здатних забезпечити досягнення загального добра і блага, відбувалися не лише на шляхах вирішення проблем індивідуалізму, свободи особистості і визнання приватної власності як атрибута індивідуальної свободи.

Паралельно з індивідуалістичними концепціями в XVI— XVII ст. зароджується розуміння значення суспільної влас¬ності та колективістських засад у соціальному житті і ви¬словлюється критика порядків, заснованих на особистому

інтересі, приватній власності і породжуваній ними соціаль¬ній несправедливості.

З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких лежать комунітарні принципи організації суспільства, основоположниками яких були Т. Мор і Т. Кампанелла.

Томас Мор (1478—1535) —англійський письменник, по¬літичний діяч і гуманіст, автор праці «Золота книга така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», більш відомої під назвою «Утопія». За відмову визнати короля главою церкви він страчений, у 1935 р. канонізований і визнаний святим.

Джованні Доменіко Кампанелла (в чернецтві — Томмазо) (1568—1639) — італійський філософ, утопічний комуніст. З 15 років — чернець монастиря ордену домініканців; за організацію повстання проти Іспанського поневолення Не¬аполітанського королівства засуджений на довічне заточен¬ня. 27 років провів у в'язниці, де піддавався жахливим тор¬турам. У неволі й написав свою знамениту книгу «Місто Сонця» (1602), видану в 1623 р., у якій виклав ідеї утопіч¬ного комунізму.

У своїх творах Т. Мор і Т. Кампанелла проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги, можли¬вих на основі суспільної власності.

Т. Мора — сина лондонського юриста і придворного ко¬роля та Т. Кампанеллу—сина бідного чоботаря об'єднує трагічність долі, переконаність у можливості створення щас¬ливого людського життя завдяки спільній праці при наяв¬ності спільного майна, усунення приватної власності на засоби виробництва як основи всіх людських нещасть. Оби¬два — гуманісти, мрійники, вороги приватної власності, прихильники усуспільненого виробництва, де праця по чо¬тири— шість годин на день є обов'язковою для кожного громадянина, розподіл відбувається згідно з розумно до¬статніми, але не надмірними потребами, а сама праця пере¬творюється в потребу.

Т. Мор переконаний, що «розподілити все порівну і по справедливості, а також щасливо керувати справами люд¬ськими можна не інакше, ніж цілком знищивши власність». Т. Кампанелла впевнений, що власність існує тому, що ко¬жен має окреме житло, власну дружину і дітей, а з влас¬ності виникає себелюбство, обкрадання держави заради власного збагачення, що сприяє вихованню жадібності, зрадництва та лицемірства.

Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, три¬валіший за століття. Вони різняться формою і логікою ви¬кладу, багатьма деталями, та дуже схожі між собою змістом — у зображенні суспільного устрою, побудованого на загальнонародній власності, на основі якої здійснюються надії людей на рівність, справедливість, загальне щастя та братерство.

У Т. Мора і Т. Кампанелли, як і у пізніших утопістів, не виникало сумніву, що цей справедливий устрій забезпечить усіх громадян умовами для нормального людського існуван¬ня. Виборні посади, мудре колективне керівництво, вико¬нання громадянами норм суспільного співжиття були до¬датковими гарантами в забезпеченні справедливості та доб¬робуту. Ці утопії були революційним викликом індивідуа¬лізмові, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, общинність, державна народна власність, істинна віра і справедлива дер¬жава.

Проте домінанта загального, колективного породжувала не менш складні проблеми, що залишалися поза увагою утопістів.

Приватна власність вимагала незалежності особистості, а остання пов'язана з проблемами свободи і вибору, які гарантували б держава чи суспільство.

Суспільна власність зумовлювала суверенність колек¬тиву, маси, суспільства, а проблема індивіда ставилась уто¬пістами тільки у зв'язку з його обов'язками або ж правом обмеженого вибору.

В «Утопії» і «Місті Сонця» питання про свободу особис¬тості не порушуються. Вони розглядаються лише в загаль¬ному плані визначених заздалегідь прав і обов'язків усіх членів держави. Життя на острові Утопія і в місті Сонця строго регламентовано. Жителі Утопії перебувають під по¬стійним контролем, щоб ніхто не байдикував, а займався своїм ремеслом; людей годують бригадами, тут існує навіть рабська праця тощо. Ще більше регламентується життя в «Місті Сонця», де помешкання, спальні, ліжка — спільні, де строго контролюються шлюбні відносини, а їх суб'єкти під¬бираються начальниками, чоловіки й жінки носять майже однаковий одяг, ходять і працюють загонами і т. д. Все жит¬тя фактично проходить під контролем верховного правителя «Сонця» та його трьох співправителів — Пона (Міць), Сіна (Мудрість) і Мора (Любов). Вони не обираються за волею народу, а лише за угодою між собою. У їх розпорядженні — розгалужений чиновницький апарат посадових осіб.

Перші гуманісти-утопісти не відчували, що ідея народо¬владдя вступає в суперечність з незмінністю влади верхов¬ного жерця — Сонця і традиціями засновника острова Уто¬пія — Утопа, який за допомогою свого геніального вчення

перетворив «дикий народ», що прийшов на острів, у найосвіченіший і створив такий спосіб життя, що перевершував усі інші. Т. Мор і Т. Кампанелла всупереч своїм демокра¬тичним переконанням підсвідомо закладали ідеологічні еле¬менти культу особистості, відзначеної особливим талантом, розумом, доброчесністю і т. п. .

Наївні і гуманні уявлення про життя утопічних комун, деталі побуту, праці, зображених Т. Мором та Т. Кампанел-лою, зворушували своїх читачів соціальними ідиліями май¬бутнього до того часу, доки споконвічні соціалістичні мрії не стали давати свої паростки і матеріалізуватися практич¬но. У націонал-соціалістичній Німеччині практикували ви¬ведення породистого арійця. Грандіозні маніфестації та масові видовиська, комунальні кухні та гуртожитки, різнома¬нітні табори — від піонерського до гітлерюгендівського і аж до концентраційного — ставали знаряддями колективіст¬ського виховання.

Читання творів утопістів сьогодні породжує не віру, в світле майбутнє, а моторошну оцінку сьогодення і недавньо¬го минулого, бо єдина уніформа більше асоціюється з уні¬фікованим одягом для хунвейбінів чи зеків, а образи Утопа чи Сонця — з геніальними вождями, вчителями і кермани¬чами всіх часів і народів. Гуманісти-утопісти не могли спи¬ратися на конкретний емпіричний матеріал. їхні праці на¬лежать до соціальної фантастики, і не їх вина, що фанта¬стика минулого перетворюється в реалії нашого століття. Наведемо кілька таких прикладів.

Т. Мор, описуючи життя на острові Утопія, розповідає, що там під час збирання врожаю сільські начальники по¬відомляли міські власті, скільки громадян ті мають при¬слати на сільгоспроботи. А описуючи міста утопійців, зау¬важує, що хто знає одне місто, той знає про всі: так вони схожі між собою. Кампанелла пише про чиновників так: «Посадові особи одержують більші і кращі порції, і із своїх порцій вони завжди виділяють що-небудь на стіл дітям...» Щось дуже схоже, але наполовину, з практикою реального соціалізму, де очікуваний «повний потік» благ так ніколи і не ринув, тоді як його недоліки реалізувались повною мірою, через край.

Не тільки утопісти, але й представники наукового соціа¬лізму і комунізму і навіть їх критики були впевнені, що це суспільство дасть людям досить хліба. Але цього так і не сталося, бо проблема хліба однозначно пов'язана з пробле¬мою свободи людини. Вже Монтеск'є розумів, що рівень розвитку «землеробства в країні залежить не від родю¬чості, а від свободи». Не випадково голод у XX ст. в переважній більшості вражав країни з тоталітарним режи¬мом. Страшний голодомор в Україні 1933 р. мав не природ¬ні, соціально-політичні корені.

Помилялись і утопісти, гадаючи, що нагодувати людей можна без свободи. А свободи в їх утопіях не існує. Це не означає ідеалізації приватної власності й індивідуалізму. Просто це проблема для роздумів і пошуків нових рішень, оскільки, як мовиться, істина знаходиться посередині між крайнощами.