§ 5. Порівняльно-історична соціологія релігії

Незадовго до смерті М. Вебер розпочав публікацію циклу праць під загальною назвою «Соціологія релігії», куди, окрім доповненої праці про протестантську етику, увійшли також розвідки про конфуціанство, даосизм, буддизм, індуїзм, іслам та іудаїзм. У працях цього циклу мислитель прагнув реалізувати певну дослідницьку програму, контури якої були накреслені вже в «Протестантській етиці» та в статті програмного характеру «Вступ до господарської етики світових релігій». Цей цикл, як і фундаментальне дослідження Вебера «Господарство і суспільство», залишився незавершеним; частина з того, що вчений встиг підготувати до друку, побачила світ уже після його смерті.

Сьогодні навколо змісту веберівської соціології світових релігій точаться жваві дискусії, оскільки проблеми, поставлені мислителем, стосуються таких сучасних проблем соціології, як порівняльний аналіз соціальних і культурних змін у сучасному світі, теорії постіндустріального суспільства, модернізації і постмодерну та ін. М. Вебер розглядає велике коло питань соціології господарського життя, теорії соціальної структури, соціології політики і права та соціології релігії у вузькому значенні цього слова. Якщо в «Протестантській етиці» мислитель свідомо спрямовував свій дослідницький інтерес у напрямку фіксації каузальних зв'язків між релігійною етикою і формами господарської поведінки людей, то у працях релігійно-соціологічного циклу йдеться вже про комплексний аналіз певних суспільств чи культур з погляду взаємовпливу етики й економіки, релігії і соціальної структури, ідей і матеріальних інтересів. Вебер не надає переваги жодній з «великих каузальних гіпотез» (матеріалістичній або ідеалістичній), доводячи потребу комплексного вивчення взаємодії матеріальних і духовних чинників як детермінантів соціальної поведінки. Матеріальні економічні інтереси, зауважує він у одній із пізніх праць, безумовно, можна розглядати як локомотиви історичного прогресу, та не слід забувати, що стрілочниками, котрі спрямовують їхній рух, виступають «картини світу на чолі з ідеями».

Веберівські дослідження світових релігій ґрунтуються на величезному масиві емпіричного аналізу економічного життя і соціальної структури східних суспільств. Зокрема, він прагне детально проаналізувати зв'язки між певними суспільними верствами або станами і тими чи іншими релігійними віровченнями. Верства («Stand») – це той елемент соціальної структури, котрий визначається не лише своїм економічним становищем, як це має місце у випадку класу. Верства характеризується насамперед своїм соціальним престижем і стилем життя. Кожна із соціальних верств володіє певною монополією на користування тими чи іншими матеріальними і культурними благами. Вебер ставить за мету дослідити, як, з одного боку, певні релігійні уявлення і цінності виступають основою формування певних груп однодумців, громад, з яких розпочинається станова диференціація, і як, з іншого боку, та чи інша позиція всередині розвиненої станової структури впливає на зміст і форму релігійних переконань людей.

Виникнення релігій М. Вебер пояснював одвічною потребою людини в гармонізації стосунків між нею і космосом, закони функціонування якого не збігаються з ритмами і цінностями індивідуального людського життя або потребою в спасінні. На відміну від первісної магії, котра є формою примітивної раціоналізації відношень між людиною і світом, світові релігії виступають як складні раціоналізовані системи етичної регуляції людської поведінки. Кожна з них спирається на детально опрацьоване вчення святих книг про потойбічного, позасвітового Бога, котрий оцінює людські вчинки категоріями добра і зла. У порівнянні з божою досконалістю світ завжди недосконалий; тому кожна з релігій своїм способом вимагає дистанціювання від світу і його порядків (вчення про аскезу). Нарешті, кожна із світових релігій функціонує завдяки діяльності верстви фахівців – служителів культу, а також верстви «носіїв» - тих, серед кого вона найпоширеніша.

Відповідно до згаданого соціоструктурного критерію М. Вебер визначає соціальну позицію основних світових релігій. Конфуціанство він називає становою етикою літературно освічених імператорських чиновників, котрі витісняли зі свого середовища всіх малоосвічених і з погордою ставилися до простого люду. Так само в ролі «релігії інтелектуалів» виступає і стародавній індуїзм, однак на відміну від конфуціанців індуїсти не прагнуть до осягнення державних посад, а утворюють спадкоємну касту «фахівців» у особистих і обрядових справах – касту, яка здійснює значний вплив на все суспільне життя свого регіону. Буддизм, котрий виник дещо пізніше, - це рух старцюючих монахів, що пропагують аскетично-споглядальний спосіб життя і прагнуть не втручатися у політичні і взагалі у мирські справи. Іслам Вебер називає релігією арабської військової аристократії, побудованої на засадах суворої дисципліни і спрямованої на завоювання світу. Однак в часи ісламського середньовіччя тут виникає специфічна течія – суфізм, орієнтована на містику та споглядання. Стародавній іудаїзм був ще з часів Вавілонського полону релігією парі-їв – груп, які існували на периферії суспільства і займалися малокваліфікованою працею. У середні віки на чолі іудаїстських громад стають релігійні інтелектуали, знавці священного вчення. Християнство виникає як релігія мандрівних ремісників і впродовж усієї своєї історії лишається релігією міських середніх класів, оскільки головними його осередками стали міста Заходу, які були центрами релігійного життя.

М. Вебер реконструює складні механізми взаємодії між різними суспільними верствами і групами, причетними до релігійних рухів, та між різноманітними економічними, соціальними, культурними чинниками всередині цих рухів. Так, він доводить, що релігійні цінності, трансформовані у вигляді певних нормативних систем (етик), справляють значний вплив на поведінку людей у позарелігійній сфері, зокрема у сфері економічній. Аскетична орієнтація буддизму та індуїзму, так само як і конформістська орієнтація конфуціанства, виступає як детермінант певного роду соціальної поведінки, котра не сприяє розвитку раціональних форм економічного і політичного життя та раціональних форм світосприйняття (насамперед науки і мистецтва в їх антично-західноєвропейських формах). Тому, як вважає Вебер, капіталізм на Сході не міг розвинутися самостійно.

У вступі до зібрання праць із соціології релігії М. Вебер підкреслює, що певні явища культури, які сьогодні вважаються універсальними, виникли і набули своїх класичних форм лише на Заході. «Лише тут, - пише він, - існує наука, побудована на базі раціонального доведення та експерименту: емпіричні знання, роздуми про проблеми життя і світобудови, філософська, а також глибока теологічна мудрість життя, пізнання і неймовірно тонкі спостереження – все це існувало і в інших країнах, насамперед в Індії, Китаї, Вавилоні і Єгипті... Однак ні вавилонська, ні яка-небудь інша культура не знала математичного обґрунтування астрономії, що його дали лише елліни... В індійській геометрії відсутнє раціональне доведення – останнє теж продукт еллінського духу, як, між іншим, і механіка і фізика. Природничі науки в Індії, неймовірно розвинені в емпіричному відношенні, не знають водночас ні раціонального експерименту (початки його мають місце в античності, а повний розвиток – в епоху Відродження), ні сучасних лабораторій, у зв'язку з чим в індійській медицині високий рівень емпіричних спостережень і технічних методів поєднується з відсутністю біологічного і, перш за все, біохімічного обґрунтування. Жодна культура, за винятком західної, не знає раціональної хімії».

Аналогічним чином, робить висновок вчений, західні вчення про державу і західне розуміння завдань історичної науки істотно відрізняються від східних насамперед своїм раціональним характером. Навіть музична культура Заходу, котру не можна вважати більш витонченою за східну, все ж принципово різниться від останньої своїми раціональними засадами. «В усьому світі набула значного поширення поліфонія різних типів, так само як практично всюди ми знаходимо ведення мелодійної лінії. Всі наші раціонально вирахувані інтервали відомі були і за межами Заходу. Однак раціональна гармонійна музика – як контрапункт, так і гармонія, - наше оформлення звукового матеріалу на базі трьох головних тризвучань і гармонійної терції; наш хроматизм і енгармонізм... оркестр, основу якого складають квартет і організація груп духових інструментів; генералбас, нотне письмо, запровадження якого зробило можливою композицію і вивчення сучасних музичних творів, тобто зробило можливим їх існування в часі; сонати, симфонії, опери та необхідні для їх виконання інструменти – орган, фортепіано, скрипка – усе це існувало лише на Заході». Соціальною передумовою раціоналізації західної музичної культури була, як вважає соціолог, диференціація християнської релігії на її західний (католицький) та східний (православний) різновиди, що в свою чергу стимулювало потребу розмежування літургійної практики.

Специфічно західними М. Вебер вважав також раціональне використання готичного склепіння, як засобу розподілу ваги і перекриття будь-яких просторових форм і вирішення проблеми шатра в архітектурі. Так само, писав він, лінійна і повітряна перспектива – це специфічна риса насамперед західного живопису; а преса як література, що розрахована лише на друкування, є специфічним явищем західної літератури. У загальному контексті раціоналізації розглядає соціолог і капіталізм як економічне явище. «Прагнення до наживи, - пише він, - до максимальної грошової вигоди саме по собі не має нічого спільного з капіталізмом. Це прагнення можна спостерігати у кельнерів, лікарів, візників, художників, кокоток, чиновників-хабарників, солдатів, розбійників, хрестоносців, гравців у азартні ігри, старців – іншими словами, майже в усіх ґатунків людей усіх часів і народів». Капіталізм як різновид економічного раціоналізму не можна ототожнювати з ірраціональною жадобою грошей і багатства – більше того, його можна розглядати навіть як спробу приборкати таку жадобу, або принаймні раціонально її регламентувати. Тому для Вебера капіталізм ідентичний «прагненню до наживи в межах безперервно діючого капіталістичного підприємства, або до прибутку, що безперервно відроджується, тобто до рентабельності». Раціональна економіка зі свого боку знаходить свій юридичний аналог в «організації професійно-кваліфікованих чиновників», парламентській системі, що ґрунтується на багатопартійності, і т. д. Таким чином буржуазне суспільство у веберівському розумінні являє собою певну чітко структуровану і функціонально організовану систему, побудовану на засадах раціональної взаємодії. Пізніше ці ідеї здобули подальшу теоретичну розробку у працях соціологів структурно-функціоналістської орієнтації.

Вебера ж як дослідника цікавили насамперед питання про те, як виникла і формувалася система раціональної взаємодії людей в економічній, правовій та політичній сферах. При цьому він виходив з обґрунтованої ще на сторінках «Протестантської етики» тези про вплив на формування раціональної господарської поведінки людей раціональної етики, що ґрунтується на засадах «аскези в межах цього світу». У пізніх працях Вебера неодноразово вказується, що витоки сучасного раціоналізму слід шукати у старозавітній культурній традиції, у стародавньому іудаїзмові та спорідненому з ним християнстві. Етичні вчення більшості релігій Стародавнього Сходу теж мають раціональний характер, однак їх раціоналізм орієнтує людину на повну «втечу від світу» або на конформістське пристосування до його порядків. Натомість етичні норми, сформульовані у Старому Завіті, мають, як вважав Вебер, раціонально-активістську спрямованість. Це не етика втечі від світу, а етика оволодіння світом, до того ж викладена у простій, образній, доступній для масового сприйняття формі. «Хоча кожна дитина, - писав соціолог, - легко зрозуміє зміст гомерівського епосу чи основні події «Махабхарати», все ж етичні системи, що їх містять антична міфологія, «Бхагавадгіта» чи вчення Будди, не такі вже й прості для розуміння. Натомість етичний, а також прагматично-космологічний раціоналізм, що його містить давньоєврейське «Святе письмо», в принципі доступний для всіх... Уявлення про трансцендентного монотеїстичного Бога, котрий править світом то як цар, то як батько, котрий буває ласкавим і буває суворим, котрий любить свій народ, але може і жорстоко його карати, котрий дозволяє ублажати себе молитвою, послухом і діями у відповідності з його вказівками, - це та конструкція, яка дає чітке раціональне тлумачення світу, що доступне водночас розумінню простих людей і навіть дітей».

Започаткована ще біблійними пророками раціональна «етика світооволодіння» була, на думку Вебера, одним з тих чинників, які розхитували традиціоналістські стереотипи масової свідомості і стимулювали іноваційні процеси в економіці та культурі Західної Європи. Біблійний раціоналізм не можна вважати джерелом раціональної економіки чи раціонального права у прямому розумінні цього слова, однак саме завдяки йому формувався той масовий менталітет, який був необхідний для успішного розвитку раціональних форм господарювання, права та політичного життя. Таким чином, гіпотеза про вибіркову спорідненість між раціональною етикою і «духом капіталізму» здобула у пізніх працях Вебера дальше обґрунтування новими фактами історії та культури. Мав рацію П. Сорокін, який свого часу зауважив, що веберівська соціологія релігії фактично є соціологією світової культури. Тож не випадково ідеї Вебера викликають сьогодні велику зацікавленість не лише істориків і соціологів, а й культурологів.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи формування соціологічної концепції М. Вебера.

2. Емпіричні дослідження М. Вебера та його роботи в галузі історії народного господарства.

3. М. Вебер про методологію «наук про культуру» та соціальних наук. У чому полягає різниця між поняттям «віднесення до цінностей» і «оцінки»?

4. Якою була емпірична база веберівської праці «Протестантська етика і дух капіталізму»?

5. М. Вебер про зв'язок між протестантською етикою і «професійним етосом» капіталістичного підприємця.

6. Наведіть веберівське визначення соціальної дії. У чому полягає різниця між традиційною, формально-раціональною та ціннісно-орієнтованою соціальною дією?

7. Наведіть веберівське визначення понять панування і влади. У чому полягає, за М. Вебером, різниця між пануванням традиційним, формально-раціональним і харизматичним? Як визначає М. Вебер природу і соціальні функції бюрократії?

8. М. Вебер про професійну етику політика та професійну етику вченого. Соціологічний аналіз Вебером подій сучасного йому політичного життя.

9. Який зміст вкладає М. Вебер у поняття господарчої етики? Як він визначає зв'язок між змістом релігійного вчення і соціальним статусом його носіїв?

10. Назвіть основні ознаки і висновки веберівського соціологічного аналізу конфуціанства, даосизму, індуїзму, іудаїзму, буддизму та християнства. Яке значення мають висновки веберівської соціології світових релігій для сучасної соціологічної теорії?