Смерть: ознаки смерті, посмертні зміни

Смерть як біологічне поняття є вираженням незворотнього припинення життєдіяльності організму. З настанням смерті людина перетворюється на мертве тіло, труп (cadaver).

Залежно від причин, які призводять до настання смерті, розрізняють природну (фізіологічну), насильницьку та смерть від хвороб.

Природна смерть настає у людей похилого віку та довгожителів у результаті природного (фізіологічного) зношування організму (фізіологічна смерть).

Насильницька смерть є результатом таких впливів (навмисних чи ненавмисних), як убивство, самогубство, смерть від різного виду травм (наприклад, вулична, виробнича або побутова травма), нещасних випадків (наприклад, транспортна катастрофа). Насильницька смерть є соціально-правовою категорією і вивчається судовою медициною й органами юстиції.

Смерть від хвороб виникає у результаті несумісності життя з тими змінами в організмі, які викликані патологічними (хворобливими) процесами. Зазвичай, смерть від хвороби наступає повільно та супроводжується поступовим згасанням життєвих функцій.

Але іноді смерть настає зненацька, наче серед повного здоров’я – раптова смерть. Спостерігається вона при прихованому перебізі або досить компенсованому захворюванні, при якому раптово розвивається смертельне ускладнення (рясна кровотеча при розриві аневризми аорти, гостра ішемія міокарда при тромбозі вінцевої артерії серця, крововилив у мозок при гіпертонічній хворобі та ін.).

Залежно від розвитку зворотніх або незворотніх змін життєдіяльності організму розрізняють смерть клінічну та біологічну.

Клінічна смерть характеризується зупинкою дихання та кровообігу, однак ці зміни життєдіяльності організму протягом декількох хвилин (часу функціонування кори головного мозку) зворотні. Настанню клінічної смерті передує агонія (від грецьк. agon – боротьба), що відображає некоординовану діяльність гомеостатичних систем у термінальному періоді (аритмії, параліч сфінктерів, судоми, набряк легенів).

Біологічна смерть – незворотні зміни життєдіяльності організму, початок аутолітичних процесів.

Незабаром після настання біологічної смерті з’являється ряд ознак смерті та посмертних змін:

Охолодження трупа. Трупне заклякання. Трупне висихання.

Перерозподіл крові. Трупні плями. Трупне розкладання.

Охолодження трупа розвивається у зв’язку з припиненням після смерті вироблення в тілі тепла та вирівнюванням температури мертвого тіла та навколишнього середовища. Якщо перед смертю у хворого була дуже висока температура або в тривалому агональному періоді спостерігалися судоми, то охолодження трупа відбувається повільно. У ряді випадків (смерть від правця, отруєння стрихніном) у найближчі години після смерті температура трупа може підвищуватися.

Трупне заклякання виражається в ущільненні довільних і мимовільних м’язів. Воно зумовлене зникненням після смерті з м’язів аденозинтрифосфорної кислоти та нагромадженням у них молочної кислоти. Трупне заклякання розвивається звичайно через 2-5 годин після смерті та до кінця доби охоплює усю мускулатуру. Спочатку закляканню підлягають жувальні та мімічні м’язи, потім м’язи шиї, тулуба та кінцівок. М’язи стають щільними: щоб зігнути в суглобі кінцівку, потрібне значне зусилля. Трупне заклякання зберігається протягом 2-3 діб, а потім зникає у тій самій послідовності, у якій і виникає. При насильницькому руйнуванні трупного заклякання воно знову не з’являється. Трупне заклякання сильно виражене та розвивається швидко в осіб з добре розвиненою мускулатурою, а також у тих випадках, коли смерть настає при судомах (наприклад, при правці, отруєнні стрихніном). Слабко виражене трупне закляканняв у людей похилого віку і дітей, в осіб, виснажених і померлих від сепсису; у недоношених плодів трупне заклякання відсутнє. Низька температура навколишнього середовища ускладнює настання трупного заклякання та подовжує тривалість його існування, висока температура прискорює формування трупного задубіння.

Трупне висихання виникає внаслідок випаровування вологи з поверхні тіла. Воно може обмежуватися окремими ділянками, але висиханню може піддатися й весь труп (муміфікація трупа). Насамперед, висихання виявляється на шкірних покривах, очних яблуках, слизових оболонках. З висиханням пов’язане помутніння рогівок, поява на склері при відкритій очній щілині сухих буруватих плям трикутної форми (плями Лярше); основа цих плям обернена до рогівки, а вершина – до кута ока. Слизові оболонки стають сухими, щільними, буруватого кольору. На шкірі сухі, жовто-бурі, пергаментного виду плями з’являються, насамперед, у місцях мацерації або ушкоджень епідермісу. Так звані пергаментні плями від висихання подібні прижиттєвим опікам та саднам.

Перерозподіл крові в трупі виражається в переповненні кров’ю вен, тоді як артерії стають майже порожніми. У венах і порожнинах правої половини серця відбувається посмертне згортання крові. Посмертні згортки мають жовтий або червоний колір, гладку поверхню, еластичну консистенцію (тягучі) та лежать вільно в просвіті або камері серця, що відрізняє їх від тромбів. При швидкому настанні смерті посмертних згортків буває мало, при повільному – багато. При смерті в стані асфіксії (наприклад, асфіксія немовлят) кров у трупі не згортається. Згодом настає трупний гемоліз.

Трупні плями виникають у зв’язку з перерозподілом крові в трупі та залежать від його положення. У силу того, що кров стікає у вени нижче частин тіла й там накопичується, через 3-6 годин після настання смерті утворюються трупні гіпостази. Вони мають вигляд темно-фіолетових плям і при натискуванні блідніють. Трупні гіпостази відсутні в ділянках тіла, які піддаються тиску (ділянка попереку, лопаток при положенні трупа на спині). Вони добре виражені при смерті від захворювань, що призводять до загального венозного застою, і погано – при недокрів’ї, виснаженні. Надалі, коли наступає посмертний гемоліз еритроцитів, ділянка трупних гіпостазів просочується забарвленою гемоглобіном плазмою крові. Виникають пізні трупні плями або трупна інбібіція. Ці плями мають червоно-рожеве забарвлення та не зникають при натисненні.

Трупне розкладання пов’язане з процесами аутолізу та гниття трупа. Посмертний аутоліз раніше виникає й інтенсивніше виражений у залозистих органах (печінка, підшлункова залоза, шлунок), клітини яких багаті гідролітичними (протеолітичними) ферментами. До посмертного аутолізу швидко приєднуються гнильні процеси у зв’язку з розмноженням гнильних бактерій у кишечнику та наступному заселенні ними тканин трупа. Гниття підсилює посмертний аутоліз, який веде до розплавлення тканин, які стають брудно-зеленого кольору (від дії сірководню на продукти розпаду гемоглобіну утворюється сульфід заліза) та виділяють газ з неприємним запахом. Гази, що утворюються при гнитті трупа, роздувають кишечник, проникають у тканини й органи, які набувають пінистого вигляду, і при обмацуванні вислуховується крепітація (трупна емфізема).