- •1. Адміністративне право в системі права України.
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права.
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи.
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права.
- •5. Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права.
- •6. Джерела адміністративного права України та їхня характеристика. Основні законопроектні роботи в галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно-правові норми: поняття, види та особливості структури.
- •8. Основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні.
- •9. Основні напрямки реформи адміністративного права в Україні.
- •10. Дія адміністративної норми в часі, в просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавства срср і міжнародних договорів.
- •11. Поняття, види та основні тенденції систематизації адміністративного законодавства.
- •12. Поняття, склад та види адміністративно-правових відносин.
- •13. Поняття, риси та рівні державного управління.
- •14. Функції державного управління: поняття, види та їхня характеристика.
- •15. Принципи державного управління: поняття, види та їхня характеристика.
- •16. Поняття та види методів державного управління.
- •17. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги, що висуваються до актів державного управління.
- •19. Адміністративні послуги: поняття, правове регулювання, класифікація.
- •20. Поняття і види суб'єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика. Обставини, що впливають на коло суб'єктів адміністративного права.
- •21. Адміністративно-правовий статус громадян України.
- •22. Адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.
- •23. Центральні органи державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.
- •24. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.
- •25. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.
- •26. Підприємства та установи як суб'єкти адміністративного права.
- •27. Об'єднання громадян як суб'єкти адміністративного права.
- •28. Правові засади державної служби.
- •29. Поняття, ознаки і види державної служби.
- •30. Поняття і види державних службовців. Їхні обов'язки і права.
- •31. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації.
- •32. Поняття та риси адміністративної відповідальності.
- •33. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика.
- •34. Ознаки та склад адміністративного проступку.
- •35. Колективні суб'єкти (юридичні особи) як суб'єкти адміністративної відповідальності.
- •36. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.
- •37. Поняття та особливості адміністративного примусу. Співвідношення адміністративного примусу і примусу, передбаченого нормами адміністративного права.
- •38. Характеристика заходів адміністративного попередження.
- •39. Характеристика заходів адміністративного припинення.
- •40. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика.
- •41. Порядок накладення адміністративних стягнень.
- •42. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика.
- •43. Характеристика заходів адміністративно-процесуального забезпечення.
- •44. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика.
- •45. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду.
- •46. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду, відмінність адміністративного нагляду від прокурорського нагляду.
- •47. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні.
- •48. Право громадян на звернення та механізм його реалізації.
- •49. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян.
- •50. Поняття та правова природа адміністративної юстиції.
- •51. Поняття, задача та правове регулювання адміністративного судочинства.
- •52. Принципи адміністративного судочинства.
- •53. Публічно-правовий спір як предмет адміністративного судочинства.
- •54. Основні напрямки адміністративної реформи України.
- •55. Основні напрямки реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •56. Основні напрямки реформування інституту державної служби.
- •57. Кодифікація адміністративного права в умовах реформування.
- •58. Адміністративне право і адміністративне процесуальне право: проблеми співвідношення.
- •59. Організаційно-правові засади державного управління економічною сферою.
- •60. Організаційно-правові засади державного управління у галузі житлово-комунального господарства.
- •61. Організаційно-правові засади управління у галузі використання й охорони навколишнього природного середовища.
- •62. Організаційно-правові засади державного управління митною справою.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фінансів.
- •64. Організаційно-правові засади державного управління банківською справою.
- •65. Організаційно-правові засади державного управління у галузі промисловості.
- •66. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромислового комплексу.
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі транспорту.
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зв'язку.
- •69. Організаційно-правові зсади державного управління паливно-енергетичним комплексом.
- •70. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти.
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки.
- •73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоров'я.
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури.
- •75. Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації.
- •76. Організаційно-правові засади державного управління телебаченням і радіомовленням.
- •77. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури і спорту.
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі туризму.
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичної діяльності.
- •82. Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони.
- •83. Організаційно-правові засади державного управління у галузі національної безпеки.
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ.
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у сфері юстиції.
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ.
- •87. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки.
- •88. Організаційно-правові засади державного управління державною службою.
- •89. Організаційно-правові засади охорони державного кордону.
- •90. Організаційно –правові засади управління у галузі державної безпеки.
90. Організаційно –правові засади управління у галузі державної безпеки.
Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.
Безпеки досягають проведенням єдиної політики в галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.
Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними. Вони включають:
Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;
Верховну Раду України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;
Президента України як главу держави — забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної безпеки й оборони; аду національної безпеки й оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;
Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;
Конституційний Суд України — вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України й дає офіційне їх тлумачення;
Суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють правосуддя в сфері забезпечення національної безпеки;
Прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;
Національний банк України — розробляє та здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.
Законодавчу основу забезпечення національної безпеки представляють Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти державних органів влади й керування, прийняті в границях їхньої компетенції в даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладені або визнані Україною. Для безпосереднього виконання функцій забезпечення національної безпеки в системі виконавчої влади створюються й діють сили й засоби забезпечення національної безпеки, у які входять: а) Збройні сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська, органи й підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; Прикордонного війська України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і в справі захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції в даній сфері відповідно до діючого законодавства; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетику, на транспорті й у сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку й інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України. Державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України, є Комітет Служби безпеки України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів об'єднання єдиноначальності й колегіальності, гласності й конспірації. Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент України й Кабінет Міністрів України. Згідно ст. 31 Закону України «Про Службу безпеки України» Верховній Раді України доручений постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства, і здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони й державної безпеки. Голова Служби безпеки України регулярно інформує Верховну Раду України, Президія Верховної Ради України й Комісію Верховної Ради України з питань оборони й державної безпеки про діяльність Служби безпеки України, станів державної безпеки, дотримань чинного законодавства, забезпечення прав і воль людини й щорічно представляє Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України. Кабінет Міністрів України здійснює й контролює реалізацію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції. Важливі функції контролю покладені ст. 32 Закону України «Про Службу безпеки України» на Президента України й уповноважені їм державні органи. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпекою України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок - Конституції й законам України здійснюють спеціально призначені Президентом України посадові особи. Указом Президента України від 22 жовтня 1998 р. «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» затверджені основи здійснення контролю в сфері безпеки. Основна увага приділяється заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм його здійснення. Уведено спеціальну посаду - Уповноваженого з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, що призначається Президентом України і йому підкоряється. Згідно з указом уповноваженому надаються широкі права в сфері контролю за діяльністю Служби безпеки України.
Вищий нагляд за дотриманням і застосуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України й уповноважені їм прокурори. Безпосереднє керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним керуванням здійснює голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Верховна Рада України по поданню Президента України. Голова Служби безпеки України має заступників, які по його наданню призначаються Президентом України. Для рішення основних напрямків і проблемних питань оперативно-службової діяльності й роботи з кадрами в Службі безпеки України створюються колегії. Члени колегії призначаються Президентом України за пропозицією голови Служби безпеки України й згоди Верховної Ради України. Члени колегії зобов'язані вийти зі складу членів будь-яких партій, рухів і ін. суспільних об'єднань, що ставлять перед собою політичні цілі. Відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 г, органи Служби безпеки України являють собою цілісну централізовану систему, що становлять: - Центральне управління Служби безпеки України; - регіональні органи Служби безпеки України; - Служба безпеки Автономної Республіки Крим; - органи військової контррозвідки; - військові формування; - навчальні, науково-дослідні та інші установи Служби безпеки України. До регіональних органів служби безпеки України ставляться: - обласні керування СБУ; - міжрайонні, районні, місцеві підрозділи, розташування й територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України. Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує й контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. У його склад входять: - апарат голови Служби безпеки України; - функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші, згідно з організаційною структурою Служби безпеки України. Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них установлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав і воль громадян. У границях своєї компетенції Центральне керування Служби безпеки України вносить Президентові України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкової для виконання органами державного керування, підприємствами, установами, організаціями й громадянами.
В інтересах державної безпеки органи й підрозділи Служби безпеки України можуть утворюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях. Органи військової контррозвідки створюються для контрровідувального забезпечення Збройних сил України, Прикордонних військ України й інших військових формувань, дислокованих на території України. Начальники підрозділів Центрального керування Служби безпеки України - розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічного, оперативного документування, слідчого, урядового зв'язку, роботи з особовим складом, а також начальники регіональних органів - обласних керувань Служби безпеки України призначаються Президентом України по поданню голови Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України не залежать від органів місцевої державної адміністрації й місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів. У своєму розпорядженні органи Служби безпеки України мають навчальні заклади, науково-дослідні, експертні й військово-медичні установи й підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділу спеціального призначення. Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і воль людини. Органи й співробітники Служби безпеки України повинні поважати достоїнство людини й проявляти до нього гуманне відношення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках, з метою припинення й розкриття державних злочинів, окремі права й свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку й границях, певних Конституцією й законами України. На вимогу громадян України в місячний строк Служба безпеки України зобов'язана дати їм письмові пояснення із приводу обмеження їхніх прав або свобод. Громадськість України через засоби масової інформації й в інших формах у певному законодавством порядку інформується про діяльність Служби безпеки України