зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

М.Білик, К. Ізмайлова, О.	Кононенко, Н. Верхоглядова, Н.	Шморгун,
Т. Боголіб, С. Салига, Н. Нестеренко та інші.
Однак питання аналізу	фінансового стану діяльності	бюджетної

організації на сьогоднішній час не одержали достатнього висвітлення. Фінансовий стан бюджетної організації – це комплексне поняття, яке є

результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин бюджетної організації, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають надходження, наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів спеціального і загального фонду [1, c.174].

Фінансовий стан бюджетної установи можна розглядати як здатність бюджетної установи фінансувати свою діяльність, яка характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування установи, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими суб‘єктами господарювання, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Особливістю фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій є те, що процеси надання певного виду послуг та їх споживання тісно взаємопов‘язані та співпадають у часі. У зв‘язку з цим в якості об‘єкта аналізу виступає сфера обслуговування. Для бюджетних установ вона характеризується контингентом – сукупністю людей, що утворюють однорідну в будь-якому відношенні групу.

Аналіз фінансового стану бюджетних установ розглядається як аналіз її бюджетних зобов‘язань та структури активів і пасивів. При проведенні такого аналізу особливу увагу необхідно зосередити на оцінці фінансової стійкості організацій

Фінансова стійкість є елементом фінансової стабільності. Існують різні підходи щодо визначення сутності фінансової стійкості. Так, за працями Боголіб Т. М., фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів бюджетних установ, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів та забезпечення процесу розширеного відтворення [8]. Фінансова стійкість – один із головних чинників, що впливає на досягнення бюджетними установами фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

За Левицькою С. О., фінансова стійкість – це постійне стабільне перевищення доходів над видатками, передбаченими кошторисом, що дозволяє вільне маневрування коштами залежно від змін пріоритетності напрямів основної статутної діяльності. На думку автора, фінансова стійкість відображає повноту та своєчасність отримання бюджетними установами асигнувань з Державного та місцевих бюджетів, вміння заробляти фінансові ресурси самостійно в рамках чинного законодавства, а також ефективність використання коштів загального та спеціального фондів.

Система показників фінансової стійкості бюджетної установи включає такі показники: коефіцієнт автономії, коефіцієнт мультиплікації власного капіталу, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт загальної

111

заборгованості, коефіцієнт маневрування, коефіцієнт частки власного капіталу в оборотних активах, коефіцієнт реальної вартості основних засобів, коефіцієнт накопиченої амортизації.

Показники фінансової стійкості безпосередньо пов‘язані з особливостями господарської діяльності бюджетної установи, характер якої і обумовлює структуру активів, вони залежать від обсягу та характеру розміщення в активах власного капіталу.

Окрім показників фінансового стану бюджетної установи, в бюджетній сфері доцільно розраховувати коефіцієнти, що характеризують платоспроможність установи.

Показники платоспроможності (коефіцієнти абсолютної, швидкої та поточної ліквідності) характеризують здатність бюджетної установи розраховуватись за поточними зобов‘язаннями і визначаються як відношення попередньо згрупованих за ступенем ліквідності активів до загальної величини поточних зобов‘язань, обчислених на момент складання балансу.

Аналіз фінансового стану бюджетної установи передбачає оцінку економічного потенціалу бюджетної установи. Економічний потенціал бюджетної установи визначається загальним розміром джерел фінансування і дорівнює вартості засобів, що знаходяться у його розпорядженні.

Дослідження економічного потенціалу бюджетної установи здійснюється за майновим і фінансовими аспектами відповідно до методик загального та коефіцієнтного аналізу. Загальний аналіз ґрунтується на застосуванні методичних прийомів вертикального і горизонтального аналізу й спрямований на оцінку динаміки активів, власного капіталу та зобов‘язань за абсолютною величиною, складом і структурою.

Аналіз економічного потенціалу бюджетної установи містить наступні етапи:

1.Класифікація активів, власного капіталу і зобов‘язань.

2.Оцінка структури активів та джерел їх утворення.

3.Оцінка динаміки активів, власного капіталу і зобов‘язань.

4.Висновки та розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану. Найважливішим завданням аналізу фінансового стану бюджетної

установи є оцінювання ефективності використання асигнувань із бюджету. Вирішення його пов'язане з аналізом динаміки матеріально-технічної бази та господарських взаємовідносин з іншими установами, підприємствами та організаціями.

Аналіз дає змогу виявити глибинні зв'язки та взаємозалежності між окремими параметрами установ та організацій, котрі фінансуються з державного та місцевих бюджетів, своєчасно визначити тенденції в розвитку процесів i накреслити кращі, ефективніші варіанти рішень.

Перспектива розвитку будь-якої установи в економічному і фінансовому плані поряд з об'єктивними макроекономічними і мікроекономічними чинниками багато в чому обумовлена суб‘єктивним фактором, а саме фінансовою політикою, що проводиться керівництвом установи. Розробка стратегії і тактики економічного розвитку установи неможлива без аналізу її

112

фінансового стану, порівняння економічних показників, дослідження динаміки зміни цих показників у ту чи іншу сторону.

Завдяки аналізу здійснюється кількісна та якісна характеристика тих змін і відхилень від планових показників, які відбуваються в установах, з'ясовуються їх причини, виявляються резерви та розробляються превентивні заходи з метою усунення виявлених негативних тенденцій на майбутнє.

Список використаних джерел:

1.Яришко О. В., Ткаченко Є. Ю. Фінансовий аналіз діяльності бюджетної організації / О. В. Яришко, Є. Ю. Ткаченко // Вісник Запорізького національного університету. – 2008. - ғ1(3). – С. 174-180.

2.Боголіб Т. Управління фінансами / Т. Боголіб //Фінанси України. – 2003. – ғ 9. – С. 26–31.

3.Аналіз діяльності бюджетних установ : Навч. посіб. / К. О. Назарова, Т. А. Кумченко; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2006. - 208 c.

4.Вишнівецька А. А. Особливості аналізу діяльності бюджетних установ / А. А. Вишнівецька // Управління розвитком. – 2014. - ғ4(167). –

С.46-49.

5.Семеренська А. А. Особливості аналізу фінансово-господарської діяльності бюджетної організації [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: www.repository.hneu.edu.ua

Ольга Григор’єва Науковий керівник: Откаленко О. М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Після проголошення незалежності України в 1991 році, постало завдання створити власну законодавчу базу, зокрема і у сфері бухгалтерського обліку. З урахуванням необхідності інтеграції країни в ЄС та світову економіку в Україні було прийнято Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС» [1].

Ним визначається механізм досягнення Україною відповідності критеріям набуття членства в Європейському Союзі, вказуються пріоритетні сфери, у яких здійснюється адаптація законодавства України, зокрема до них віднесений й бухгалтерський облік та його відповідність МСФЗ.

Функції основного координатора у сфері запровадження МСФЗ в Україні покладено на Міністерство фінансів.

Основними причинами обговорення переходу України до Міжнародних стандартів фінансової звітності є такі:

-збільшення кількості підприємств, що займаються міжнародним бізнесом;

-вихід українських підприємств на міжнародні фінансові ринки, що вимагає надання фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів;

113

-потреба у великих інвестиціях в українську економіку;

-інтеграція в ЄС [2, с. 160].

Серед позитивних сторін впровадження МСФЗ в Україні можна виділити:

1)в умовах інтеграції України до ЄС виникає стрімке підвищення інтересу західних інвесторів стосовно капіталовкладень в економіку нашої держави;

2)забезпечення порівнянності звітності з іншими організаціями, незалежно від того, резидентом якої країни вони є і на якій території здійснюють господарську діяльність;

3)використання МСФЗ для подання звітності є необхідною процедурою при виході на міжнародні ринки;

4)можливість отримання необхідної інформації для прийняття управлінських рішень;

5)підвищення іміджу і репутації підприємств, що збільшить їх соціальну роль та увагу до них [3].

Незважаючи на те, що всі національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(с)БО) України значною мірою ґрунтуються на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО), вони не є тотожні.

Причинами, за яких МСФЗ відносять до стандартів нежиттєздатних для України є:

1)в кожній країні існує індивідуальна професійна підготовка, відрізняються культура, традиції і навіть сам підхід до роботи. Індивідуальними також є законодавство і економічні умови розвитку;

2)чинні міжнародні стандарти не призначені для застосування підприємствами малого і середнього бізнесу та некомерційних організацій (громадських, бюджетних, благодійних та інших), що значно звужує сферу їх розповсюдження;

3)широке використання МСФЗ справедливої вартості, означатиме більшу вірогідність несталості прибутків;

4)непридатність використання МСФЗ в окремих галузях економіки;

5)недостатня кваліфікація працівників відповідальних за складання міжнародної фінансової звітності підприємства;

6)очевидним є той факт, що не всі бухгалтери, аудитори і користувачі володіють англійською мовою (в оригіналі), тому повинен бути підготовлений текст українською мовою.

7)збір додаткової інформації необхідної для реалізації переходу на МСФЗ та введення в дію нових супутніх процедур і методів може вимагати значних додаткових ресурсів [3].

З метою ознайомлення суб‘єктів господарювання з кращою практикою застосування міжнародних стандартів, протягом 2011–2014 року передбачалося створення електронного ресурсу, який би дозволив отримати рекомендації у спеціалістів, які вже ведуть облік за цими стандартами, створити спеціальні площадки, де фахівці змогли б обмінюватися набутим досвідом та знанням із застосування міжнародних стандартів. Проте з певних причин Міністерством фінансів України цього не було впроваджено.

114

Якщо аналізувати і порівнювати вимоги до складання звітності за П(с)БО і МСФЗ, дійсно і по сьогодні існує велика кількість розбіжностей:

1)Баланс (Звіт про фінансовий стан) – МСФЗ, на відміну від національних стандартів, не регулює формат складання даного звіту. З нашої точки зору, складання даної форми звітності не є великою проблемою для українських підприємств, оскільки формат національного Балансу досить схожий на той, що використовують при складанні звітності згідно з МСФЗ.

2)Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) – відповідно до МСФЗ, Звіт про сукупний дохід складається з двох розділів або двох окремих звітів (за вибором підприємства) Звіт про фінансові результати, Інший сукупний дохід – при його заповненні можна використовувати першу частину Звіту про сукупний дохід (або Звіт про фінансові результати) для складання стандартної форми ғ 2, оскільки вони мають досить схожу структуру. Єдиним проблемним моментом може бути наявність у формі ғ 2 такого розділу звіту як Надзвичайні доходи і збитки, які не виділяються окремо в звітності МСФЗ.

3)Звіт про рух грошових коштів – відповідно до національних стандартів для побудови даного звіту використовується прямий метод. МСФЗ при його складанні також надають перевагу прямому методу, але й не забороняють використання непрямого.

4)Звіт про власний капітал – формат цього звіту в МСФЗ та П(с)БО є практично ідентичним, тому особливих проблем, пов'язаних зі складанням такого звіту не виникає [4, c. 378].

Проаналізувавши негативні сторони МСФЗ, їх супротивники прийшли до висновку, що перехід на міжнародні стандарти – це гра Євросоюзу. МСФЗ створені на кошти Міжнародного банку і, природно, що він просуває дані стандарти в ті країни, які беруть у нього кошти в кредит [5, с. 9].

Оскільки напрямки розвитку бухгалтерського обліку на сьогодні все ж таки спрямовані на зближення з Європейськими нормами, а відповідно і з МСФЗ, варто розглянути й варіанти узгодження показників національної і міжнародної звітності. Для цього, на нашу думку, потрібно:

1)детально розібратися з основними концепціями дійсних на сьогодні П(с)БО і МСФЗ;

2)уточнити правильність перекладу МСФЗ і доступність висвітлення національних положень;

3)провести ряд заходів спрямованих на підвищення професійного рівня українських бухгалтерів у цьому напрямку.

4)розширити інформаційні засоби та систему контролю, щоб перевірити всі процедури перед тим як почати функціонувати;

5)оптимізувати і автоматизувати обробку облікових даних, що дозволить скороти витрати при формуванні міжнародної звітності.

Список використаних джерел:

1. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Закон України від 18.03.2004 р. ғ 1629–IV. – Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua.

115

2. Макарова Є.І. Проблеми переходу України до міжнародних стандартів фінансової звітності / Є.І. Макарова // Управління розвитком. − 2012. − ғ10.

−С. 159–161.

3.Конопліна О.О. Стимули та перешкоди на шляху впровадження міжнародних стандартів. – Режим доступу: http://www.iconf.org ua//index.php?option=com_content&tasview&id=412&Itemid=43

4.Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку / С.Ф. Голов: Монографія. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 552 с.

5.Соколов Я. Нестандартный взгляд на стандарты / Я. Соколов // С-Пб.:

Расчѐт, − ғ 5. – 2012. – С. 8–14.

Римма Грицина Науковий керівник: Копчикова І. В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇХ ОБЛІКУ

З розвитком у підприємництві ринкових принципів функціонування таких, як госпрозрахунок, самофінансування, прибутковість, необхідно мати інструмент ефективної дії на господарську діяльність, аналіз шляхів, форм і методів розвитку управління, попередження виникнення диспропорцій у виконанні поставлених завдань. Таким інструментом є інформація, яку забезпечує облік результатів діяльності.

Дослідження проблеми обліку фінансових результатів на сьогоднішній день стає ще більш актуальним, оскільки від одержаного підприємством прибутку залежить рівень оплати праці працівників, динаміка надходження коштів до бюджетів, насиченість ринку відповідною продукцією в міру її потреби тощо.

Проблеми, пов‘язані з визначенням сутності поняття фінансового результату, його формуванням та розподілом, розглядаються в навчальній, періодичній та науковій літературі. Зокрема, дослідженню підходів щодо сутності поняття «фінансовий результат» присвячені праці Білик М.Д., Бланка І.А., Бутинця Ф.Ф., Вороніної О.О.,Загороднього А.Г., Лугового В.А., Кондракова Н.П., Мочерного С.В., Соколова Я.В., Фецович Т.Р. тощо.

При здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб‘єктів задіяна велика кількість взаємопов‘язаних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Мета будь-якого підприємства – це отримання позитивного фінансового результату та пошук шляхів його збільшення. Результативність діяльності відображається у фінансово-економічних показниках, які найбільш точно характеризують фінансовий стан суб‘єкта господарювання та дають уявлення про економічний потенціал його розвитку. Фінансовий результат є одним з найважливіших економічних показників, який узагальнює усі результати господарської діяльності та надає

116

комплексну оцінку ефективності цієї діяльності [1, с. 67]. Кожен суб‘єкт господарювання особливу увагу звертає на процес формування, розподілу та використання фінансового результату своєї діяльності. Позитивний фінансовий результат є частиною доходу суспільства і використовується для подальшого розвитку діяльності підприємства, поліпшення матеріального становища працівників. Основою для правильного визначення фінансового результату є науково обґрунтована організація та методика його обліку.

Оскільки на законодавчому рівні не закріплено визначення терміну «фінансовий результат», тому з‘ясування сутності фінансових результатів є неодмінною умовою для визначення особливостей їх бухгалтерського обліку. Існують різні погляди з приводу теоретико-методичних засад і організаційної основи формування фінансових результатів, проте всі вони неоднозначні та потребують подальших досліджень. Найчастіше поняття «фінансові результати» трактується як прибуток (збиток), підсумки (результат), приріст (зменшення) капіталу, а також як різниця між доходами та витратами [2, с. 30]. Узагальнюючи думки вчених, зазначимо, що фінансовий результат

– це грошове вираження економічного результату діяльності підприємства, підсумком якого виступає чистий прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов‘язані з ними витрати, або чистий збиток – перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких було здійснено витрати

[3, с. 198].

Отже, фінансовий результат – це прибуток або збиток, який отримує господарюючий суб‘єкт внаслідок своєї діяльності. У НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» надані наступні визначення прибутку та збитку:

-прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов‘язані з ними витрати;

-збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати [4].

Зазначимо, що дохід, звичайно це ще не фінансовий результат, однак має визначальний вплив на його формування. У відношенні до кінцевого фінансового результату теж вбачаються інтереси різних груп юридичних та фізичних осіб, які мають стосунки із підприємством.

Фінансовий результат формується на основі фактично здійснених та відповідним чином задокументованих, зареєстрованих і облікованих господарських операцій. Результат від здійснення цих операцій, визначений на основі облікових даних може відрізнятися за рахунок застосування різних методів оцінок активів, нарахування амортизації, тощо, та суть здійснених операцій не змінюється. Вибір методів оцінки, визнання залежить від перевалювання інтересів тієї чи іншої групи людей (власників, керівництва, держави, працівників). Виходячи з цього в обліку має правдиво відображатися суть операцій та розкрито вплив інтересів зацікавлених груп осіб на результати від даних операцій. Для відображення фінансових результатів діяльності складають фінансову звітність.

Якщо підприємство в цілому націлено на високі темпи розвитку, ріст

117

обсягу продажів, завоювання частки ринку, максимізацію прибутку, то метою формування фінансових результатів є високі темпи їх росту. Якщо підприємство стабілізує свою діяльність, задовольняючись мінімальним рівнем рентабельності або просто беззбитковою діяльністю, то управління фінансовими результатами повинне бути сконцентровано на забезпеченні такої їх суми, що забезпечує поточну платоспроможність [5, с. 85].

Тобто, вибір конкретних методів щодо елементів облікової політики обумовлює те, що рівень фінансових результатів можна змінити через методи оцінки. У кінцевому підсумку це призводить до того, що на розмірі прибутку позначається суб‘єктивний характер, оскільки він залежить від вибору процедур і методів обліку [6, с. 209]. Вибраний метод нарахування амортизації, переоцінка основних засобів, нарахування резерву сумнівних боргів оцінка нематеріальних активів, оцінка запасів – все це впливає на кінцевий фінансовий результат.

Основними завданнями фінансового обліку щодо обліку фінансових результатів є: оперативне і правильне відбиття доходів та витрат у системі фінансового обліку і звітності, у відповідності до визначеної облікової політики, з метою визначення фінансових результатів та надання достовірної управлінської інформації для різних її користувачів і контролю за наявністю та станом засобів підприємства на всіх стадіях їхнього руху, дотриманням кошторисної, фінансової, платіжної дисципліни.

Отже, особливістю законодавства України є те, що в нормативноправових документах, які регулюють питання організації та ведення бухгалтерського обліку, відсутнє визначення поняття «фінансові результати», а обґрунтовано лише часткові щодо нього категорії. Хоча дане поняття використовується в бухгалтерському обліку, і в Плані рахунків бухгалтерського обліку виділено рахунки, в назві яких є термін «фінансові результати». У зв‘язку з цим, потрібно закріпити на законодавчому рівні сутність такого поняття як «фінансові результати» та уточнити з метою однозначного розуміння трактування дефініцій «прибуток» та «збиток». Також кожен керівник повинен володіти точною та оперативною інформацією про результати діяльності, що зумовлює необхідність її своєчасного відображення в обліку.

Список використаних джерел:

1.Дохід підприємства: конспект лекцій з курсу «Економіка підприємства». – Київ: «Знання», 2011. – 256 с.

2.Бєлгородцева М. О. Семантика поняття «фінансові результати» та методика їх обліку у страхових компаніях / М. О. Бєлгородцева // Вісник ЖДТУ. – 2011. – ғ1. – С. 29-32.

3.Прохар Н.В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів: проблеми теорії та практики: [монографія] / Н.В. Прохар, Ю.О. Ночовна. – Полтава:

РВВ ПУЕТ, 2011. – 257 с.

4. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом Міністерства фінансів України від 27.06.13 ғ627.

118

5.Потриваєва Н. Формування фінансових результатів підприємств / Н. Потриваєва, М. Похилюк // Управління розвитком. – 2014. – ғ4(167). –

С. 84-86.

6.Ратушна О. П. Вплив елементів облікової політики на фінансові результати / О. П. Ратушна // Зб. наук. праць ЧДТУ. Серія: Економічні науки.

–2012. – Вип. 30. – Ч. 2. – С. 204–208.

Римма Грицина Науковий керівник: Патраманська Л. Ю., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Для успішного функціонування підприємства та підвищення ефективності його діяльності необхідна організована система внутрішнього контролю. Ця система має бути економічно вигідною, ефективною та мати підґрунтя для удосконалення. Проте в умовах економії матеріальних ресурсів власники підприємств відмовляються від організації системи внутрішнього контролю на підприємстві. Це дає збої як в управлінській діяльності, так і в успішності функціонування підприємства.

Проблеми розвитку і запровадження внутрішнього контролю розглядають провідні науковці: Білуха М.Т., Боярова О.А., Бутинець Ф.Ф., Кузик Н.П., Масленніков О.Ю., Подолянчук О.А., Яценко В.М. та інші, які здійснили вагомий внесок у розвиток теоретичних та практичних аспектів внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю – це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом підприємства з метою забезпечення правильного та ефективного ведення господарської діяльності, збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також їх виявлення, забезпечення точності та повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової звітності [1, с. 3]

Здійснення внутрішнього контролю повинно бути безперервним. При організації внутрішнього контролю потрібно дотримуватись двох принципів: доцільності та економічності. Внутрішній контроль на відповідність доцільності полягає у раціональній та оптимальній побудові його системи, а принцип економічності передбачає економічну та ефективну організацію системи внутрішнього контролю на підприємстві за якої витрати на ї організацію перекриватимуться ефектом отриманим від її впровадження

При створенні системи внутрішнього контролю власник може переслідувати різні цілі. До основних відносять:

–здійснення впорядкованої та ефективної діяльності;

–дотримання обраної політики управління;

–забезпечення збереження майна;

–ведення якісного документування господарських операцій [2, с. 86].

119

Внутрішній контроль присутній на кожному підприємстві (організації), проте компетентність його забезпечується не завжди. Так, невеликі підприємства зазвичай не мають належних кадрів, матеріальних ресурсів та рівня знань управлінського персоналу для організації потрібної та необхідної системи внутрішнього контролю. Великі підприємства, навіть володіючи достатньою базою, можуть бути погано керовані, і як наслідок досить великі засоби, витрачені на організацію контролю, не дадуть бажаних результатів.

На сьогоднішній день існує низка проблем запровадження системи внутрішнього контролю на підприємстві, основною причиною виникнення яких є нерозуміння власниками його сутності, мети і завдань. Також адміністрація не надає належної уваги побудові ефективної системи його здійснення.

Найчастіше мають місце такі порушення:

-зловживання службовим становищем (не оприбуткування і привласнення грошей; надлишкове списання грошей по касі; привласнення основних засобів, що обліковуються на балансі підприємства та ін.);

-невиконання або неякісне виконання службових обов‘язків (формально підписують документи, не вникаючи в їх зміст, інвентаризація проводиться лише на папері, закупівлі проводяться не там, де вигідно підприємству, а там, де відповідальна за це посадова особа отримає особисту вигоду та ін.);

-неправильна оцінка операцій із заготівлі, виробництва чи реалізації з точки зору доцільності і економічності [3, с. 146];

-на окремих підприємствах має місце низька ефективність внутрішнього контролю, це пояснюється тим, що нові форми організації контролю створені на старій основі. На практиці внутрішній контроль не завжди здійснюється систематично, на що суттєвий вплив має недостатня кваліфікація ревізорських кадрів та невміння застосовувати специфічні прийоми контролю в умовах автоматизації.

Для вирішення проблем та удосконалення системи внутрішнього контролю більшість підприємств має спільні вимоги до цієї системи, список яких починається з характеристик загального контролю (на рівні всього підприємства) і закінчується більш специфічними видами внутрішнього контролю.

Основними вимогами до системи внутрішнього контролю є:

1.Повинна існувати чітко визначена організаційна структура, яка відображає, хто і за що конкретно відповідає.

2.Слід створити інформаційні системи управління та своєчасно забезпечувати управління необхідною точною інформацією.

3.Необхідні повні описи робіт з деталізацією обов‘язків і відповідальності кожного працівника, службовця й обслуговуючого персоналу. І працівник, і керівник повинні бути ознайомлені з, такими описами.

4.Повинні існувати ліміти повноважень, особливо при замовленні товарів і послуг, підписанні чеків, збереженні грошей, прийомі на роботу і т.д.

120