§9. Мова Цивільного кодексу України

Мова закону - це складна, багатофункційна, багаторівнева під­система літературної мови.

Та обставина, що Україна з часу своєї самостійності пере­йшла із стадії дослівного перекладу створених російською мо­вою нормативних правових актів Російської Федерації у стадію власної законотворчості своєю державною мовою, зумовила по­силений інтерес до проблем мови Закону та правничої термі­нології.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. був перекладений з російсько­мовного тексту. Чимала кількість статей у ньому була «калько-вою». В результаті проникли в українську правничу мову такі сло­ва і словосполучення, як «вправі», «вимагати по суду», «гадана загибель», «звернення стягнення», «нововиниклі юридичні особи», «виселювані», «в противному разі», «нерозмірна шкода», «являє собою», «яким би то не було способом», «в силу закону», «прода­вана річ», «продажна ціна», «виховальний заклад», «понесена

шкода» та ін.

Крім них, у Цивільному кодексі 1963 р. було чимало інших від-ступлень від законів української мови.

Недосконала мова законів, постанов, рішень органів виконавчої та судової влади - все це «пляма на службовому мундирі» (В. Ру-санівський).

Проект Цивільного кодексу України готувався спершу україн­ською мовою. Потім була дана команда писати російською . Коли міністром юстиції України став С. П. Головатий, він розпорядився писати виключно українською мовою.

У цьому розпорядженні був не лише політичний сенс. Адже мова, як вважав академік О. Потебня, не є засобом вираження уже готової думки, а засобом творення її.

Абсолютна більшість названих вище мовних недоречностей, що були у Цивільному кодексі 1963 p., до Цивільного кодексу Украї­ни не потрапили.

Окрім них, у Цивільному кодексі 1963 р. була низка термінів та словосполучень - бездоганних з позиції морфології та орфографії, проте неточних за правовим змістом. До них можна було віднести, зокрема, такі:

- «невиконання зобов'язання боржником» — у розумінні неви-

158

^Шр°^Продуя-

Цю команду не виконала лише професор Д. В. Боброва: всі матеріа­ли вона подавала лише українською мовою.

Українське цивільне право

конання ним свого обов'язку, адже у зміст зобов'язання входить, крім обов'язку боржника, ще й право кредитора;

- «дострокове розірвання договору»,- адже розірвання догово­ру завжди є достроковим. У разі спливу строку договір припиня­ється, а не розривається.

Перші два словосполучення, на жаль, залишилися у вжитку.

Невдале словосполучення «захист в судовому порядку» було замінено на «захист судом», оскільки головне - хто захищає, а не в якому порядку він це робить, та і про «судовий порядок захисту» навряд чи можна говорити.

«Обмеження в дієздатності» поступилося місцем терміну: «об­меження дієздатності».

Терміном «правочин» було замінено термін «угода», однак, це не значить, що «угода» витіснена взагалі із правничої термі­нології.

Проте, «термінологічна інвентаризація» (вислів професора О. А. Красавчикова) не була доведена до кінця.

Як писав Н. Л. Дювернуа, незважаючи на те, якою доцільною і практично зручною може бути добра термінологія, вона нелегко бере гору над поганою, якщо цьому заважає звичка, загальне вико­ристання. Автор вживав термін «дурна» термінологія¹. Минуло сто років, а цей вислів не втратив своєї актуальності.

Над опрацюванням української правничої термінології свого часу працювали Олександр Огоновський, Станіслав Дністрянсь­кий, Кость Левицький.

На першому з'їзді українських правників 13-14 червня 1917 р. було прийнято рішення про необхідність негайно розпочати робо­ту щодо вироблення української правничої термінології. В Україн­ській Академії наук була утворена 27 лютого 1919 р. Правничо-термінологічна комісія, її членами були, зокрема, О. І. Левицький (голова), А. Ю. Кримський, Б. О. Кістяківський. У серпні 1926 р. було видано Російсько-український словник правничої мови (по­над 67 тис. слів). Усі укладачі словника, прізвища яких були за­значені на його обкладинці, в тому числі академік А. Кримський, були репресовані.²

У наш час дослідниками проблем мови законодавчих актів є О. А. Сербенська, Ю. Є. Зайцев та інші вчені.

Дювернуа Н. Л.Изь курса лекций по гражданскому праву. Введение и Общая часть.- СПб., 1889.- С. 264.

² Цит. за: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучеи-ка.-К., 1998.-С. 47-50.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Одним із аспектів мовного засобу зако-Мовні фразеологізми нодавчої техніки є використання у законі

фразеологізмів (ідіом), тобто стійких поєднань слів, що виступають як єдиний, цілісний за значенням

вислів.

Мовних фразеологізмів у Цивільному кодексі 1963 р. було чи­мало: «бере на себе обов'язки», «відповідальність випливає із за­кону», «майно переходить», «про людське око», «втрачає силу», «несе обов'язки», «доходи, що приносять речі», «несе відпові­дальність», «тягне недійсність», «висувати вимогу», «тягне за собою», «вступити у справу», «обов'язок лежить», «з'явиться майно», «спадкоємець, який відпав», «прирощення спадкових

часток».

Значної частини цих фразеологізмів у Цивільному кодексі України немає, оскільки вони були замінені іншими словами чи словосполученнями, які більш точно і чітко характеризують відповідні правові явища.

Англомовна Світова глобалізація спричинилася до

термінологічна агресія раптового вторгнення у наше мовне поле

англійської термінології, в результаті у

Цивільному кодексі України маємо: «лізинг», «факторинг», «фак­тор» тощо. Термін «франчайзинг» при підготовці проекту до тре­тього читання був замінений на «комерційну концесію».

У Франції встановлено відповідальність за вживання, без по­треби, іншомовної термінології.

Термін «факторинг» має український аналог, але він при до­опрацюванні Цивільного кодексу після зауважень Президента Ук­раїни з тексту був виключений.

За висловом одного з народних депутатів України, якщо така агресія буде продовжуватися, то закони України зрозуміти без словника іншомовних слів буде неможливо.

Іноземний термін може використовуватися у законах України як доповнення до відповідного українського терміна, після нього, в дужках, а не замість нього. Прикладом цьому може служити стаття 395 ЦК.

Це, звичайно, не може стосуватися таких слів, які віддавна використовуються в законах України (конфіскація, пеня, штраф, реквізиція), з яких іншомовне походження було змите пли­ном часу.

161

Українське цивільне право