§ 3. Підстави виникнення права на захист. Суб'єкт права на захист

і..

Підстави виникнення

Виникнення прав на захист, здійснення правового захисту пов'язане з наявністю права на захист певних підстав, які роблять такий захист

можливим і необхідним.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не­визнання або оспорювання.

Порушення права є найпоширенішою підставою для виникнен­ня права на захист:

• в газеті надрукована неправдива інформація, яка принижує ділову репутацію особи;

• договір укладено внаслідок обману;

• наймач ухиляється від сплати орендної плати;

• підрядник не вклався у визначений договором строк будів­ ництва;

• в результаті аварії було завдано каліцтво пасажирові.

Невизнання права може трактуватися як спосіб його «пасивно­го» порушення, тобто це ще не порушення, а, так би мовити, пси­хічна, словесна (паперова) атака.

У статті 20 ГК вжито словосполучення «законний інтерес».

Ромовская 3. В. Судебная защита охраняемого законом интереса // Вестник Львовского университета.- Серия юрид.- Вьш. 22.- С. 77-79.

490

Шевченко Я. Н. Средства защитьі в гражданском праве // Советское государство и право.- 1977.- № 7.- С. 257.

Українське цивільне право

Після реєстрації шлюбу М. поселилася у квартиру, наймачем якої був Т., її чоловік. Відповідно до закону М. одержала пра­во на проживання у цій квартирі як член сім'ї наймача, проте чоловік постійно заявляв, що може виселити її в будь-який момент.

У цій ситуації М. має право на захист у зв'язку з невизнанням її самостійного права на житло.

Актом оспорення права буде позов про визнання особи такою, що втратила право на житло.

У цій ситуації протидією такій вимозі може бути зустрічний по­зов про примусове вселення в квартиру.

Особа має право вчиняти відповідні дії з метою припинення дій, метою яких є порушення права. Так, за статтею 443 ЦК, автор має право вимагати заборони видання його твору без його згоди. Тобто, йдеться про припинення дій, які спрямовані на порушення права.

Необхідність захисту права, інтересу або правопорядку вини­кає, передусім, у зв'язку з протиправною, винною поведінкою.

Разом з тим, право особи може бути порушено і непротиправ-ною, невинною поведінкою, наприклад, випадковим заподіянням шкоди.

Відповідно до статті 1187 ЦК, особа, яка постраждала від дія­льності, що є джерелом підвищеної небезпеки, має право на від­шкодування і тоді, коли в діях того, хто здійснював таку діяль­ність, не було вини.

Право на захист пов 'язане з встановленням особи правопоруш­ника. Відсутність інформації про нього у потерпілого, невстанов-лення правопорушника правоохоронними органами - все це робить здійснення права на захист неможливим або малоймовірним.

Така сумна перспектива є одним із стимулів страхування різно­манітних ризиків, що можуть настати у разі, зокрема, заподіяння шкоди невстановленою особою.

Потреба у захисті може виникнути як наслідок дії самого носія права, наприклад, у зв'язку з втратою ним відповідного право-встановлюючого документа.

Захист інтересу можливий також у разі його порушення непро-типравною поведінкою. Особа може звернутися до суду із заявою про захист у разі колізії між її інтересами та інтересами інших учас­ників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожно­го з них є правозгідною.

Так, у разі заперечення одного із членів сім'ї щодо обміну квар-

492

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

тири, у якій вони проживають, інші члени сім'ї мають право звер­нутися до суду із заявою про проведення примусового обміну.

Колізія інтересів може бути підставою до подання заяви до суду кимось із співласників чи спадкоємців.

Суб'єкт права на захист

Суб'єктом права на захист може бути ко­жна особа, яка володіє правом або інтере­сом, незалежно від віку та стану психіч­ного здоров'я. Але для самостійного здійснення цього права особа має володіти цивільною процесуальною дієздатністю.

Цивільною процесуальною дієздатністю наділені, насамперед, ті особи, які володіють повною цивільною дієздатністю. Той, цивіль­на дієздатність кого обмежена, не обмежується в цивільній проце­суальній дієздатності, тому він може бути позивачем, відповідачем в суді без будь-яких застережень. Проте, слід мати на увазі, що відмова такої особи від позову, наприклад, про відшкодування шкоди чи від вимоги про визнання права власності на будинок є водночас відмовою і від права цивільного. Оскільки така відмова не може вважатися дрібним побутовим правочином, вона може бути прийнята судом лише за згодою піклувальника.

Якщо особа дійсно є носієм права чи інтересу, якщо дійсно вони порушені, якщо встановлена особа кривдника і якщо вчасно пода­ний позов, такий позов - це вимога, а не прохання про захист. Тому «прошу», яким закінчуються, як правило, позовні заяви, не відпові­дає суті відносин між позивачем та судом. Позивач - особа, яка не просить, а вимагає. Позивач виступає в ролі прохача лише тоді, коли звертається до суду за захистом після спливу позовної давності.