Глава18

Український народ та держава Україна як учасники цивільних відносин

§ 1. Український народ як суб'єкт права власності

За статтею 3 Закону України «Про власність», до суб'єктів пра­ва власності віднесено народ України.

На той час словосполучення «Український народ» сприймалося як прояв «українського буржуазного націоналізму», як виклик ро­сіянам, що проживали в Україні, тому законодавчо закріплений

бути не міг.

Норма статті 3 мала дуже велику політичну вагу, як і стаття 9 Закону України «Про власність», у якій було перелічено об'єкти права виключної власності народу України: земля, її надра, повіт­ряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

У статті 10 цього Закону було визначено механізм здійснення народом України свого права власності. У ній, зокрема, було за­значено, що народ України здійснює своє право власності через Верховну Раду, через місцеві Ради.

Конкретні права надавалися кожному громадянинові як часточ­ці народу України.

«Такого ніде нема!» - здивовано вигукували окремі депутати, а серед них ті, хто мав би розуміти передумови появи цих норм та їх значення для майбутнього України.

Незадоволення щодо визнання власником народу України остаточно вщухли після того, як у статті 13 Конституції України було закріплено право власності Українського (з великої букви) народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які знаходяться в межах території України, при­родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Жаль лише, що до цієї статті вкралася помилка: атмосферний простір і атмосферне повітря - різні поняття. Очеви­дно, мова мала б йти про повітряний простір. Атмосферне повітря кочує, атмосферний простір же є сталою об'єктивною реальністю. Ця конституційна норма була використана як засіб протидії тим, хто прагнув якнайшвидше розпродати українські чорноземи і хто всіляко тиснув на народних депутатів України, щоб змусити їх проголосувати за Земельний кодекс України, у якому немає й згадки про власність Українського народу на землю.

319

Українське цивільне право

Український народ реально існує, тому вважати юридичною фікцією його як суб'єкта права власності немає жодної підстави.

Прояви здійснення окремими громадянами, територіальними громадами, всім Українським народом права власності на землю дуже різноманітні.

Право власності Українського народу - не лише публічно-правова, а й приватноправова категорія, яка має право на існування.

Та обставина, що більшістю членів Робочої групи по опрацю­ванню проекту Цивільного кодексу норма про Український народ як суб'єкт права власності не сприймалася, призвела до того, що у статті 2 ЦК серед учасників цивільних відносин Український на­род не названий, хоча у статті 318 ЦК серед суб'єктів права влас­ності він поставлений на перше місце.

§ 2. Держава Україна як учасник цивільних відносин

Цивільний Кодекс УРСР 1922 р. у розділі II «Суб'єкти прав (осе би)» серед таких суб'єктів державу не називав, хоча, відповідно де статті 52, на першому місці була записана державна власність.

Відповідно до Глави 2 «Особи» Цивільного Кодексу 1963 p., де осіб також було зачислено лише громадян та юридичних осіб.

Цією законодавчою позицією підкреслювалося, що держава ш має статусу «особи», вона - особливий учасник цивільних від-| носин.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних pec-j публік 1961 р. віднесли державу до суб'єктів цивільних відносин] Держава була названа суб'єктом цивільних відносин у Цивільни кодексах усіх союзних республік. Зрозуміло, що йшлося про одну державу - Союз РСР.

Держава - Українська РСР була вперше названа суб'єктом пра­ва власності у Законі Української РСР «Про власність».

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу України позиції щодо держави як учасника цивільних відносин змінювалися. Були спроби ототожнити державу з юридичними особами публічного права, не виділяючи її як самостійний суб'єкт права. Були спроби ототожнити державу в цивільних відносинах із загальнодержав­ною скарбницею (казною). Але вони не увінчалися успіхом, і така невдача була закономірною.

Цивільний кодекс України вперше відкрито зачислив державу Україна до учасників цивільних відносин. І це - правильно.

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

Цивільна

правосуб 'єктність держави Україна

Чи може Україна бути суб'єктом усього розмаїття приватних відносин, які існу­ють у державі?

Звичайно, що ні. Але не тому, що це за­боронено законом. А тому, що держава є особливим учасником цивільних відносин. Участь у цивільних відносинах - це лише одна, не домінуюча сфера її діяльності.

Держава, насамперед,- це політичний суверен. Якщо треба про­класти швидкісну автомагістраль, держава може створити цілу низку юридичних осіб або передати пакет замовлення приватним фірмам. Держава створює відповідні інституції для виконання інших господарських функцій по управлінню своїм майном.

Випадків, коли б учасником цивільних відносин вважалися не відповідні державні організації, а саме держава, небагато.

1. Держава є суб'єктом права власності. Свої повноваження власника держава здійснює через Фонд державного майна. У від­носинах власності держава не має жодних привілеїв, перебуваючи у рівному становищі поряд із іншими власниками.

Водночас держава, маючи цілий ряд публічних функцій, мусить мати певні особливості як власник. Лише державі може належати ряд об'єктів (радіоактивні речовини, усі види зброї масового знищення тощо).

Для держави встановлені й особливі підстави виникнення права власності, якими є конфіскація та реквізиція.

Власністю держави стає пам'ятка історії та культури, викуплена у її

власника, який не створив належних умов для її збереження. Держава

набуває право власності на скарб, що є пам'яткою історії та культури.

Державу, однак, не можна вважати суб'єктом приватизаційних

відносин.

2. Держава може бути суб'єктом засновницьких договорів.

3. Держава може бути обдарованою стороною у договорі да­ рування.

4. Держава може бути суб'єктом обов'язку по відшкодуванню

шкоди, заподіяної, зокрема:

а) жипю, здоров'ю фізичної особи, яка рятувала життя, здо­ ров'я іншої особи (стаття 1161 ЦК);

б) життю, здоров'ю фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплато­ спроможною (стаття 1207 ЦК);

в) майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною

(стаття 1177ЦК);

г) незаконним рішенням органу державної влади (стаття 1773 ЦК);

321

Українське цивільне право

д) незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю посадової осо-і би органу державної влади (стаття 1174 ЦК);

є) в результаті прийняття органом державної влади норматив-] но-правового акта, який був визнаний незаконним і скасований (стаття 1175 ЦК);

є) незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу дізнан-j ня, досудового слідства, прокуратури чи суду (стаття 1176 ЦК).

Цивільна відповідальність держави випливає із статті 3 Консти­туції України, за якою «держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

5. Держава може бути спадкоємцем за заповітом, на Ті ко­ ристь може бути зроблено заповідальний відказ.

Цивільний кодекс України виключив державу з числа спадко­ємців за законом.

6. Держава Україна відповідальна за дотримання Європейсько'! Конвенції про захист прав та основних свобод людини і саме де неї мають бути звернені заяви громадян, подані на розгляд Євро-| пейського Суду, і саме вона зобов'язана виконати його рішення за рахунок своїх коштів.

7. Державу вважають учасником особистих немайнових від­ носин, зокрема носієм права на найменування, права на ділову репутацію, права на таємницю¹. І для цього є достатні підстави.

Право держави на найменування - Україна - мало би бути аргументом неможливості використання «Україна» як назви юри­дичних осіб чи назви виробів.

Збереження держави як учасника цивільних відносин, без будь-яких юридичних камуфляжів, не може трактуватися як спосіб її подальшої фетишизації. Вона - рівна серед рівних учасниць ци-ільних відносин, позбавлена пільг та переваг.