§ 3. Ознаки юридичної особи

За статтею 13 ЦК 1922 р., юридичними особами визнавалися «об'єднання осіб, установи або організації, що можуть, як такі, на­бувати права на майно, вступати у зобов'язання, позивати і відпо­відати у суді».

У статті 23 ЦК 1963 р. поняття юридичної особи було сформу­льовано дещо інакше: «Юридичними особами визнаються органі­зації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді».

Це визначення відрізнялося від попереднього лише тим, що у ньому ознакою юридичної особи було названо володіння відокрем­леним майном.

Однак суть кожного правничого явища розкривають лише ті його ознаки, які необхідні для його появи та існування. Без хоча б однієї із цих обов'язкових ознак правове явище виникнути не може. Для одного явища необхідною є лише одна ознака, для іншого -Декілька. Ці необхідні ознаки є водночас і достатніми для появи нової правничої якості.

Поряд з такими необхідними і достатніми ознаками можуть іс­нувати похідні та додаткові, тобто не необхідні ознаки. Вони не можуть якісно змінити це явище, а лише підсилюють якусь із не­обхідних його ознак.

Якщо неупередженим оком поглянути на статтю 23 ЦК 1963 p., ^{то м}°жна було побачити у ній цілий набір різних за значенням

оенедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность.— М., 1949.-С. 591.

901

Українське цивільне право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

ознак. Але необхідною та достатньою у ній була лише одна озна­ка: юридична особа - це організація.

«Юридична особа - це не окремий громадянин, а колективне утворення, певним чином організований колектив людей»¹. З цим можна було б повністю погодитися, якби закон, як уже зазнана-, лось, не передбачав надання статусу юридичної особи організації! що утворена однією особою. Закон України «Про адвокатуру» до. зволяє одному адвокатові створити адвокатське бюро із статусо\ юридичної особи. Закон України «Про фермерське господарство) І не виключає створення такого господарства однією особою.

Цей перелік можна б продовжити. Адвокат, фермер можуть ви конувати все самостійно, нікого стороннього не приймаючи на ро­ боту. Тому «юридична особа однієї фізичної особи» (термін умов ний) - для законодавця не дивина. .

Юридична особа у цьому випадку - це нове суб'єктне утворен­ня. Громадянин К., який заснував, приміром, адвокатське бюро, не зливається з ним як з юридичною особою. Кожен з цих суб'єктів має своє коло функціонування, яке чітко відмежоване одне від другого: купуючи щось для адвокатського бюро, К. як орган юри­дичної особи не ототожнюється з К. як фізичною особою, коли він купує щось для себе.

Візьмемо релігійну громаду. На першому етапі її створення потріб­на воля, щонайменше, десяти громадян. Оформивши відповідні до­кументи (протокол загальних зборів, статут), уповноважений зборами громадянин вживає заходів до реєстрації громади. Така реєстрація означає легалізацію об'єднання громадян, її юридичне народження і одночасно автоматичне одержання статусу юридичної особи.

Підтвердженням наявності організації є її статут і (або) уста­новчий договір. Законодавчі акти, що регулюють діяльність комер­ційних і некомерційних юридичних осіб, вважають наявність стату­ту або установчого договору обов'язковою умовою їх створення.

Не можна, однак, не бачити того, що умови легалізації тієї чи іншої структури не є однаковими. Так, Закон України «Про госпо­дарські товариства» серед умов легалізації акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю називає наявність ста­тутного фонду, тоді як Закон України «Про підприємства в Україні» наявності такого фонду для жодного з видів підприємств не вима­гав. За Законом України «Про страхування», наявність статутного фонду є обов'язковою, а Закон України «Про об'єднання громадян»

'Цивільне право України: Загальна частина // Під ред.В. Бобровоїта П. Підопригори.- К., 1995.- С. 77.

292

акої вимоги не містить. Тому, наприклад, політична партія, спор-ивне товариство чи інше об'єднання громадян, приватне підприєм­ство можуть стати юридичною особою, не маючи жодної гривні.

Одержавши реєстраційне свідоцтво, директор чи інша особа як орган юридичної особи спішитимуть укласти договори, які будуть забезпечувати її діяльність.

Наступний етап діяльності - укладення та виконання інших договорів, завдяки чому юридична особа обростатиме своїм, від­окремленим майном, своєю речовою мускулатурою.

Опонент такої точки зору може висловити сумнів щодо того, чи хтось ризикне укласти договір з «голою» юридичною особою. Але це вже інша площина проблеми. Налагодження договірних кон­тактів пов'язується головним чином з довірою до засновників. До­віра ж до самої юридичної особи завойовується, як правило, не

відразу.

Тому наявність свого, відокремленого майна не була ознакою, обов'язковою для усіх юридичних осіб. Вона, як уже зазначалось вище, була лише обов'язковою умовою легалізації окремих комер­ційних організацій. Наявність свого майна: приміщення, технічних засобів, грошових коштів у банку тощо - це умова повноцінної діяльності юридичної особи, але не загальна умова її створення, тому конститутивною (обов'язковою) ознакою юридичної особи вважатися не може.

Візьмемо іншу ситуацію. У зв'язку з поганим фінансовим становищем директор фірми продав усе її майно, щоб розплати­тися з кредиторами. Окрім печатки, реєстраційного посвідчення та нульового рахунку в банку у фірми нічого не залишилось. Та все ж вона як юридична особа продовжує існувати. Чи вступить після цього хтось з нею у договірні відносини - це уже інша справа.

Як зазначав професор О. М. Гуляєв, та обставина, що у певної юридичної особи немає майна, не позбавляє її властивості юри­дичної особи, як і відсутність майна у фізичної особи не робить її неправоздатною'.

Гуляєв А. М.Русское гражданское право. Обзор действующего зако-нодательства и проекта Гражданского Уложения. В кн.: Антологія укра­їнської юридичної думки. Т. 6. Цивільне право.- С. 277.

Олексій Михайлович Гуляєв народився 1 березня 1863 р. у м. Києві. Доктор римського права, академік Всеукраїнської Академії Наук, ви­кладав цивільне право у Київському інституті народного господарства. Помер у Києві 27 листопада 1923 р. Див.: Там само- С. 268-270.

293

Українське цивільне право

Можливість від свого імені набувати цивільні права і обо­в'язки є наслідком створення юридичної особи, тобто ознакою похідною.

Наслідком самостійності юридичної особи у сфері цивільних відносин, тобто наслідком її участі у договірних і недоговірних зобов'язаннях, є її здатність бути позивачем та відповідачем у суді. Оскільки юридична особа є носієм обов'язку, то лише вона сама може відповідати за його невиконання.

При підготовці первинного варіанту проекту Цивільного кодек­су України ці абсолютно очевидні аргументи були відхилені, але у тексті проекту, поданому на розгляд Верховної Ради України у 1996 p., містилося уже дещо інше, ніж у Кодексі 1963 p., поняття юридичної особи: «Юридичною особою визнається організація, яка може, як така, мати право власності, інші права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді».

Тобто, знову пропонувалося поєднання необхідної та похідних ознак, а вислів «як така» мав би підтверджувати відокремленість юридичної особи від тих, хто її створив.

Це поняття юридичної особи дуже нагадувало те, що містилося у Цивільному кодексі УРСР 1922 р.

При науковому доопрацюванні проекту і підготовці його до третього читання було запропоноване дуже коротке і абсолютно достатнє за змістом поняття юридичної особи, яке і міститься у статті 80 ЦК: «Юридичною особою є організація, створена і за­реєстрована у встановленому законом порядку».

Отже, спільною рисою кожної, без винятку, юридичної особи є те, що вона є організацією, незалежно від кількості засновни­ків, складної чи простої внутрішньої структури, виду діяльності та мети¹.