15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму

У Цивільному Кодексі 1963 р. існувала колізія між статтями 45 та 153. Перша вважала угоду, вчинену з порушеннями вимог зако­ну щодо форми, недійсною. У другій - мова йшла про неукладення договору. Така колізія, на жаль, у Цивільному кодексі України не була усунена (див. статті 218 та 638).

Директор фірми М. усно домовився з Ф. про те, шо останній складе три позовні заяви і представлятиме фірму у суді, за шо отримає 5% від суми задоволених позовів. Відповідно до до­сягнутої домовленості була видана на ім'я Ф. довіреність. Ф. умови договору виконав, однак М. відмовився від оплати його послуг. В суді М. заперечував проти позову Ф., вважаю­чи, що усна домовленість не створює для юридичної особи жодних правових наслідків.

Хоча договір було укладено усно, Ф. повністю виконав свої обов'язки, чого М. не заперечував. Факт виконання Ф. робіт по наданню правової допомоги було підтверджено відповідними

41?

письмовими доказами (копії позовних заяв, апеляційних скарг, звернень до органів прокуратури тощо).

Оскільки робота була виконана і прийнята фірмою, не можуть братися до уваги твердження М. про те, наче договір не може вва­жатися укладеним через відсутність домовленості щодо оплати, яка є його істотною умовою.

В такій ситуації суду належало би зажадати від будь-якої юридичної фірми інформацію про мінімальну вартість аналогіч­них послуг.

Задовольняючи позов, суд не звернув увагу на неналежного відповідача, ним мав бути не М., а фірма як юридична особа.

Якщо договір укладено усно, він (крім випадків, зазначених у законі) у разі відсутності спору є юридичним фактом, відповідно його наслідки мають правове значення.

Однак усні домовленості часто зривають. Поширеність лжесві­дчень, відсутність достовірного і законного способу виявлення то­го, правду чи неправду говорить свідок, зумовило встановлення у Цивільному кодексі 1963 р. механізму корекції поведінки сторін. Якщо договір, який відповідно до закону мав бути укладений письмово, все ж був укладений усно, і одна із сторін заперечувала сам факт укладення договору чи його зміст, показами свідків ці обставини підтверджуватися не могли.

Відповідно до статті 29 ЦПК 1963 p., обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказуван­ня, не могли підтверджуватися жодними іншими засобами доказу­вання. Звідси випливало, що покази свідків були недопустимими засобами доказування.

Тому, якщо, наприклад, 3. позичив Р. одну тис. гривень в при­сутності п'яти свідків, але договір позики не було укладено пись­мово, клопотання 3. про виклик в суд і допит цих очевидців як сві­дків суд відхиляв.

У статті 218 ЦК ця проблема вирішена інакше: рішення суду у такій справі не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Це озна­чає, що суд за клопотанням сторони повинен викликати свідків і допитати їх. Але їхні показання не можуть бути використані як основний чи єдиний доказ у справі.

Модель правочину Модель правочину, вчиненого з порушен-

ням вимоги закону щодо форми, така: 1) недотримання вимоги закону щодо письмової форми;

2) заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або його змісту.

4П

Українське цивільне право

Розділ V. Рух цивільних відносин. Правочини