Односкладні речення

Односкладними є реченнями, у яких є лише головний член і другий не передбачається

Присудки в односкладних реченнях:

Прості дієслівні (Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь)

Складні дієслівні (На другий день, тільки почало розвиднюватись, Соломія була вже на березі)

Складені іменні (Не родися красна, а родися щасна)

Складні (Сонце підбилося вгору, стало робитися душно)

Прості (Росисті сутінки розлук)

Складені (Голі шоломи сопок, темні масиви лісів)

В односкладовому означено-особовому реченні особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова

Дійсного способу теперішнього і майбутнього часу (Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять)

Наказового способу (Дай же руку мені, і ходімо у даль)

У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Вживаються у випадках:

Коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби (Його цінили)

Коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія (Коли тебе шанують, шануйся й сам)

В узагальнено-особистому реченні неназвана особа-діяч мислиться як будь-хто з людей. За своїм значенням поділяються:

Речення з широким узагальненням, що виражають загальні судження, міркування, поради (Ночвами море не перепливеш)

Речення з частковим узагальненням, у яких розповідається про дії або стан самого оповідача, мовця (Проходиш повз дерева, мов повз батькові пам’ятники)

У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча. Головні члени виражені:

Безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення (Тим часом розвиднялося, світало)

Безособовою формою дієслова на –но, -то (при яких є додаток у називному відмінку) (Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано від Дениса)

Прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова (Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява…)

Заперечним словом – дієсловами немає (нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, та прислівниками ніде, нікуди, ніколи у поєднанні з неозначеною формою дієслова (Де нема святої волі, не буде там добра ніколи)

За відношенням до предмету:

Речення, у яких немає і не може бути вказівники на предмет, якого б могла стосуватися названа присудком дія чи стан (Надворі смеркало)

Речення, у яких на особу, якої стосується певна дія чи стан, вказує знахідний відмінок (Мене морозило, боліла голова)

Речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує давальний відмінок (Василько заблудився. Йому було холодно й страшно)

Речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує родовий відмінок (Немає мудріших, ніж народ, учителів)

В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносного до часу й особи. За допомогою таких речень виражають: бажання (Прихилитися б у затінку до зеленої землі), наказ, спонукання (Мовчати! Взяти їх! – офіцери відтіснили солдатів у куток), запитання (Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукати слів?) категоричність ствердження (Старому – тліть, новому - процвітати), мету якоїсь іншої дії (Перестріти зло, щоб спинити, й перестріти добро, щоб підсобити, - хто ж не мріє про таке)

У називному речення називається предмет, але нічого не мовиться про дію. За значенням вони бувають:

Буттєві (описові), за допомогою яких стверджується наявність якихось предметів, явищ, замальовується обстановка, картини природи(Пітьма. Дощ. Приглушений гамір табору. Пахне димом.)

Вказівні, за допомогою яких виділяються певні предмети, явища; вони починаються вказівними частками ось, он, онде, ото (Ось місяць, зорі, солов’ї)

Оцінні, які поєднують у собі ствердження наявності предмета з його емоційною оцінкою, чому слугує зокрема й частки (Ох, яка ж краса!)

Словом-реченням називається речення, виражене неповнозначним словом (вигуком або часткою), яке виступає замінником цілого речення. Виступають слова:

Стверджувальні (так, авжеж, ще б пак, отож, бо й є, звичайно, точно, гаразд, добре)

Заперечні (ні, навпаки, неправда)

Питальні (ну, та ну, невже, хіба, га, справді)

Спонукальні (годі, геть, цить, стоп, ура, караул, ша, тс-с-с, ну)

Емоційно-оцінні (ого, ох, ах, ех. Ат, он як, тож-то й ба, от тобі й маєш, хай йому цур, слава Богу)

Слова мовного етикету (спасибі, дякую, дай Боже, Бог на поміч, Боже поможи, на добраніч, щасти)