Поняття про пряму мову й слова автора.

Чиєсь висловлювання чи думку можна передати за допомогою прямої, непрямої, невласне прямої, вільної прямої, здогадної прямої або авторської мови.

Чуже висловлювання чи думка, передані від імені того, кому вони належать, називають прямою мовою.

Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й стилістичні особливості: - Васильку, го-ов ! Айди сюди! – гукнув з подвір’я батько (М.Коцюбинський).Пряма мова при цьому становить окреме речення або кілька речень.

При прямій мові є слова автора, які вказують, кому належить дане висловлювання чи думка. Слова автора, як правило, містять дієслова на позначення процесу мовлення (сказав, промовив обізвався ,відповів, вигукнув ,прошепотів, бовкнув,, додав ), думання (подумав, засумнівався, згадав, міркував, вирішив, розсудив), емоційного стану мовця (зрадів ,повеселів ,розчулився, розхвилювався ,зітхнув, засумував, зажурився, похнюпився, завагався, скинувся, здригнувся), мети мовлення (поцікавився, нагадав, утішив, заспокоїв, турбувався, запитав, перепитав, просив, умовляв, звелів, наказав, запропонував, поскаржився, пожалівся). Слова автора використовуються для характеристики як самого мовлення, так і персонажів, обставин, за яких відбувається мовлення. Вони можуть стояти перед прямою мовою, після неї або всередині.

Якщо слова автора вжито перед прямою мовою, то в них звичайно стоїть спочатку підмет, потім - присудок; якщо ж після чи всередині - то спочатку йде присудок, потім - підмет: Бабуся питає: ”А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?“ “А що, дітки ?- питає бабуся .Чого прийшли, мої соколята?” (М.Вовчок). ”А що, дітки? Чого прийшли мої соколята? ”- питає бабуся.

Різновидом прямої мови є діалог. Діалог - це розмова двох або більше осіб. Окремі повідомлення і запитання, з яких складається діалог, називається репліками При репліках слова автора часто бувають відсутні. (У драматичних творах слова автора називаються ремарками.)

Наведемо приклад діалогу:

• Мамо! А чи сонце має діти?

• Має

• А де ж вони?

• Де? а на небі... оті зірочки, що вночі сяють, то се діти сонцеві...(М.Коцюбинський).

Розділові знаки при прямій мові і словах автора

Пряма мова в тексті може виділятися трьома способами:

а) береться з двох боків у лапки разом із знаком питання, знаком оклику, трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки): «А я вже бачив день!» — «Коли?!» — «Не знаю». — «Який же він?» — «Хороший! Дуже славний!..» — «Ет, — байдуже озвалася матуся, — то був не день, то сполох був, та й годі». (Леся Українка); цей спосіб оформлення прямої мови застосовується найчастіше під час передавання невисловлених думок, окремих невеликих реплік, під час цитування, згадування;

б) у діалогах починається з абзацу, і перед нею ставиться тире, що характерне для передавання живого мовлення:

• Вставай, сину, підемо. Протираю од сну очі.

• Куди, мамо?

• О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене (С. Васильченко);

в) у драматичних творах пишеться після назви дійової особи і крапки:

Хлопчик. У мене вуха померзли... Наталка. Насунь шапку! {М. Старицький). В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять слова автора. Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою — після них ставиться двокрапка: У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка);

б) після прямої мови — перед ними ставиться тире, крайка замінюється на кому (знак питання, знак оклику, три крапки на кому не замінюються): «Скинься, рибо», — думаю, — скидається риба (О. Довженко). «Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка);

в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома реченнями, то після слів автора ставиться не кома, а крапка й тире: «Мої друзі — вбогі бідолахи, — говорить Кармель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок); якщо ж у словах автора є дієслово чи інше слово на позначення мовлення, яке стосується наступної частини прямої мови, то після слів автора ставиться двокрапка й тире: — Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом (А. Головко).

Слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, звичайно починаються з малої букви. Але якщо слова автора становлять певну додаткову інформацію, то тоді вони можуть починатися з великої букви: — Ні-ні! — Злякався, відчув, як у нього мороз пішов поза спиною: — Ні-ні! — В пам'яті зринула Лук'янівська в'язниця... Київське ОПГУ— НКВД... — Отак! Утікав, утікав і потрапив назад... (І. Багряний).

Якщо слова автора охоплюють пряму мову, то перед прямою мовою ставиться двокрапка, а після неї кома й тире або тільки тире: Я кричу. «Хто в Бога вірує, рятуйте!» — а вони з обох боків шмагають (О. Стороженко).

Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставиться тире: «Мамо, — питаю,— то льони цвітуть?» А мати сміються: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар).