Види підрядних речень.

У мовознавстві поширені дві класифікації підрядних речень: логіко – граматична і структурно – систематична.

За логіко – граматичною класифікацією беруть до уваги те, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює або уточнює. Якщо підрядне речення відповідає на питання (хто?) (що?), то воно замінює підмет і його слід вважати підметом, а якщо наприклад на питання (кого?) (що?), то воно замінює додаток і його слід вважати додатковим і т. д.

Наприклад, у реченні Хто не повстав, нехай повстане, несе катам відплати гнів (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання хто нехай повстане? і, таким чином, замінює підмет у головному реченні. Крім того, замість цієї частини можна підставити (це, щоправда, не завжди вдається) майже рівнозначне слово не повсталий, яке тут виступатиме підметом: Неповсталий хай повстане... Отже, це підрядне речення – підметом. Так само в реченні Почути б, як пахне земля (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання знахідного відмінку (кого? що?) і її можна поширеним додатком пахощі землі; отже тут маємо справу з підрядним додатковим реченням.

У визнані виду підрядного речення важливу роль, крім питання, відіграє вказівне слово в головному реченні: яким членом речення воно виступає, такого виду й підрядне речення. Наприклад, у реченні У кого серце мудрістю багате, тому глибини всякі перейти (А. Малишко) вказівне слово тому виступає додатком; отже, і підрядне речення додаткове. У реченні Яка совість, така й честь (Нар. Творчість) вказівне слово така – присудок (складений іменник); отже, і підрядне слово присудкове (розкриває значення присудка головного речення).

Якщо вказівного слова в головному реченні немає, пробуємо його підставити. Наприклад, у реченні Щасливий, хто сни має щасливі (Леся Українка) у головне речення можна підставити вказівне слово той і за ним визначити вид підрядного речення. Щоправда, така підстановка не завжди можлива. Так, у реченні Він полюбив, бо полюбити прийшла пора ( М. Рильський ) вид підрядного речення можна визначити лише за питання чому ? з якої причини ?

Залежно від того, яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює чи уточнює, розрізняють підрядні підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні (способу дії, міри й ступеня, місця, умови, часу, допустові, причини, мети, наслідкові ), а також супровідні.

За структурно-семантичною класифікацією враховують, що саме пояснює підрядне речення – одне слово чи все головне речення, у яких змістових відношеннях перебувають головна й підрядна частини і за допомогою яких формально – граматичних засобів підрядна частина претендує на головну.

Визначальним у віднесенні підрядних частин до того чи іншого виду тут є передбачувальність підрядного зв’язок, зумовлений лексичними чи граматичними властивостями опорного слова в головній частині, називається прислівним. Непередбачувальний підрядний зв`язок визначає не граматична природа головної частини, а комунікативні потреби висловлення. Такий зв`язок називають детермінантним ( не прислівним ) підрядним зв`язком. У складнопідрядному реченні з детермінантним зв`язком підрядна частина залежить від головної в цілому, наприклад: Будеш, батько, панувати, поки живуть люди (Т. Шевченко ). Нам з тобою, видно, по дорозі, бо йшли й нікуди не прийшли ( Л. Костенко ). У складнопідрядному реченні з прислівним зв`язком підрядна частина підпорядковується опорному слову головної, наприклад: А згодом я переконався, що відказав праву (Григір Тютюнник). Все важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим

Види підрядних речень за цією класифікацією визначають по – різному. Наприклад, на думку одних авторів, детермінантні підрядні частини залежно від значення сполучників поділяють на часові, при чинові, цільові, умовні, допустові, наслідкові, порівняльні. Серед прислівних підрядних частин виділяють придієслівно – з’ясувальні, приіменникова – означальні, залежні від співвідносного слова головної частини, до специфічних підрядних частин відносять частини складного речення, які виконують роль підмета щодо присудка головної частини.

Проте більш поширеним при структурно – семантичній класифікації є поділ підрядних речень на з’ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії, міри й ступення, наслідку). При цьому до з’ясувальних та означальних відносять прислівні підрядні частини, до обставинних – детермінантні.

Обидві класифікації певною мірою доповнюють одна одну, дають змогу глибше зрозуміти природу підрядних частин. Але якщо за структурно – семантичною класифікацією основна увага звертається на формальний, зовнішній бік речення, то за логіко – граматичної – враховують насамперед забезпечення підрядними частинами повноти інформації, виклад якої передбачено в головній частині. Логіко – граматичний аналіз складнопідрядних речень, крім того, є прямим продовженням розбору простого речення за його членами: тут при визначенні членів речення, беруться до уваги передусім питання, які вони відповідають у певній мовній ситуації, тобто враховуються їхні семантико – синтаксичні функції, а також їхня логічна зумовленість, запрограмованість потребами повного висловлення думки. Тому саме цю класифікацію візьмемо за основу подальшого розгляду підрядних речень.

Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими

Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють підмет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Так само й підрядні додаткові – уточнюють або замінюють додаток головного речення , вражений вказівним словом або ніяк не вражений . Підрядні підметові речення відповідають на питання підмета (хто? що?) , підрядні додаткові – на питання додатка (кого? чого? і т. д.).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з підрядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають вказівний займенник той, зрідка – цей та означальні весь, всякий кожний, причому для підрядних підметових – у називному відмінку, для підрядних додаткових – у непрямих відмінках.

І підметові, і додаткові підрядні речення до головного приєднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи, щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, як, чи, щоб, аби, коли, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що, та сполучник підрядності що

Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність, сумнів неповну вірогідність того, що повідомляється в підрядній частині (Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно до своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії, міри, просторові, часові, при чинові, цільові відмінки (тобі Довженко спитав, звідки я, з якої сім’ї, скільки у нас дітей, якав нас річка…)

І підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, стоять після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи всередині неї.

Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підметовими: Найбагатший той, (хто) хто володіє рідною мовою.

Не поет, (хто?) у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті (Леся Українка). Благословен,(хто?)хто вигадав маяк, цей промінь, що спалахує над морем! (М.Рильський); складнопідрядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило на те, (на що?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не закинути її в темний куток (Є.Гуцало). Ненавидячи відступ, він ненавидів усіх, (кого?) що одступали, й себе(О.Довженко). А врешті—хіба я знаю, (кого? що?) де кінчається власне життя, а чуже починається? (М.Коцюбинський).

Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкретного значення вказівний займенник той, рідше - весь, всякий, інший або коли підмет відсутній (головне речення - неповне). Такі підрядні речення приєднуються до головного найчастіше сполучними словами хто або що (у будь-якому відмінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, пропащий (О.Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не умре (М.Рильський).

Підрядних підметових речень вимагають дієслова-прииисудки головного речення, які означають внутрішній стан людини (сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безособових, але такими не є), зокрема:

а) дієслова із часткою –ся на зразок здаватися, ввижатися, снитися, пригадатися, забуватися, чутися, говоритися, трапитися, статися тощо(такі підрядні частини до головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучниками наче, ніби, .мов і под.): Здавалося Калнишевському, що він прив’язаний незримою ниткою до обтягнутої білою рукавичкою руки царициного камергера (Р.Іваничук.) Здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (В.Сосюра). Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М.Коцюбинський). До речі, останнє речення можна легко перетворити на просте, замінивши підрядне підметове підметом: ...чулося тільки шелестіння листочків;

б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму середнього роду в минулому часі, або форму третьої особи однини (як і безособові дієслова) - на зразок насторожувати, випливати, дивувати, лякати тощо: Їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї...(Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить - вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці (М.Коцюбинський). При цьому цього не лякало, що він може десь оступитися, помилитися, схибити (О.Гончар). Буває, що й новий птах старої пісні співає (Нар. творчість).

Підрядне підметове речення сполучається також із присудком, вираженим предикативними прислівниками (словами категорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно, страшно, потрібно; правда, біда, гріх, сором, диво тощо: Здавна відомо, (що?) що заборонений плід –найсолодший (О.Олесь). Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким (О.Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (С.Васильченко). Прикро, звісно, що ми здали позиції (С.Колесник). Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість (М.Рильський). У головній частині такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так склалося (В.Домонтович). Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе?(Леся Українка). А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса (Л.Костенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний).

До підрядних підметових речень і за структурою, і за синтаксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертання: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (З тв. Лесі Українки). Слухайте, розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце, люби!(О.Ольжич)

Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в головній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі чи лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і які, щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити додатком. Це зокрема:

а) дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати, запитувати, стверджувати, нагадувати, доводити, погрожувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в

першому містечку, і далі противника не виявило (О. Гончар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний). Надаремне Титович запевняв Маріору, що філоксера не вадить людям, а тільки виноградові...(М. Коцюбинський);

б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок думати, пам’ятати, уявляти, вважати, довідуватися, з’ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: Беручись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідозрював, що в житті буває не тільки радість (Ю. Збанацький). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вистачило ні часу, ні глузду (І. Ле). Сашко взагалі не уявляв собі, як люди можуть жити без моря (Ю. Смолич). Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюнник). Наукою доведено, що найкориснішою є трава, з’їдена твариною з коріння (З газети);

в) дієслова, що означають психічний стан, переживання, на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, вірити тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і новий плід зачне (М. Рильський). Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцюбинський).

г) дієслова із значенням волевиявлення на зразок посилати, попереджати, вимагати, доручати, хотіти тощо (у такому разі підрядні додаткові приєднуються до головної частини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (І. Вільде). На превелику силу одному знайомому вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський). Хочу я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя (М. Вінграновський);

д) прикметники й дієприкметники, що означають психічний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбований, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не вартий, щоб до мене серце притягло? (Марко Вовчок). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (А. Хижняк);

е) іменники, похідні від набраних вище категорій слів, – при них не рідко виступають вказані слова: З великими труднощами встановили чергу для тих, хто бажав висловитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога, ( п р о щ о ? ) що, можливо, є частка і його провина в тому, ( у ч о м у ? ) що сталося (О. Гончар);

є) предикативні прислівники, які вимагають після себе непрямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо: Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим часом Росії видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (М. Коцюбинський).

За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне слово в головному, відносять до з’ясувальних. Підрядні речення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кожний, до займенниково-означальних, як у реченнях Перемагає не той, у кого меч гостріший, а той, хто дуже вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай того, чого собі не бажаєш (Нар. Творчість).