КПК

11

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, суть, завдання та система кримінального процесу

Питання 1. Поняття та суть кримінального процесу

„Процес” (лат. „processus”) – просування вперед.

Поняття “кримінальний процес” вживають у декількох значеннях.

1.Кримінальний процес як специфічний вид діяльності – це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду за участю інших фізичних і юридичних осіб, спрямована на перевірку й вирішення заяв (повідомлень) про злочини, розкриття та розслідування злочинів, викриття осіб, які їх вчинили, здійснення правосуддя в кримінальних справах, а також на вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень.

2.Кримінальний процес як галузь права (кримінально-процесуальне право) – це одна з галузей права України, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших фізичних і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства, під час провадження в кримінальних справах.

3.Кримінальний процес як галузь науки — це галузь правової науки,

предметом дослідження якої є кримінально-процесуальне право, практика його застосування, а метою – вироблення рекомендацій щодо вдосконалення законодавства та практики діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду.

4.Кримінальний процес як навчальна дисципліна – це дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах юридичного профілю, предметом якої є кримінально-процесуальне законодавство, практика його застосування, а також наука кримінального процесу.

Найважливішими елементами, що утворюють поняття кримінального процесу, є:

А. Діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ.

Б. Демократичні принципи (засади), які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів.

В. Завдання, що вирішуються цими органами. Г. Процесуальна форма їх діяльності.

Отже, кримінальний процес – це врегульована нормами кримінальнопроцесуального права діяльність органів дізнання слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникає у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також громадянами, посадовими особами, у установами, підприємствами, громадськими

12

об’єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Зміст кримінально-процесуальної діяльності полягає у:

1.Перевірці і вирішенні заяв і повідомлень про злочини.

2.Розслідуванні кримінальних справ.

3.Судовому вирішенні кримінальних справ.

4.Вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків.

5.Прокурорському нагляді за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства.

6.Судовому контролі законності та обґрунтованості процесуальних рішень

ідій органів дізнання, слідчих і прокурорів.

7.Виконанні доручень органів розслідування і судів інших держав.

8.Вирішенні питань, пов’язаних з реабілітацією і відшкодуванням збитків, завданих незаконними діями та рішеннями органів дізнання, слідства, прокуратури, суду та органів виконання покарань.

Суть кримінального процесу виявляється у його спрямованості на захист суспільного і державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. Водночас кримінальний процес – це активна діяльність з метою попередження, припинення та ліквідації злочинів, а також причин і умов, що їх породжують.

Кримінальний процес – один із видів реалізації державної влади, специфіка якого обумовлена особливістю завдань, що здійснюються у сфері боротьби зі злочинністю. Він регулюється нормами кримінальнопроцесуального права, здійснюється з моменту отримання інформації про злочин і протягом у сього провадження у кримінальній справі. Діяльність у сфері боротьбі зі злочинністю. Відбувається у межах кримінальнопроцесуальних відносин. Їх сукупність і система є сутністю кримінального

процесу.

Питання 2. Історичні форми кримінального процесу

Історична форма кримінального процесу – це форма організації кримінального судочинства, що визначає порядок провадження у кримінальній справі та основи процесуального статусу його учасників.

На форму кримінального процесу впливають два чинники – державнополітичний режим і рівень правової культури суспільства.

Виділяють три історичні форми кримінального процесу: інквізиційний

(розшуковий, або слідчо-розшуковий); змагальний (обвинувальний); змішаний (слідчо-судовий, континентальний).

Інквізиційний (розшуковий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес

має такі основні ознаки:

–застосування, переважно, імперативного методу правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;

–функції обвинувачення, захисту та вирішення кримінальної справи зосереджено в одному державному органі;

13

–суд має право змінювати обвинувачення у досить значних межах;

–відсутність у процесі самостійних сторін, а відповідно і їх змагальності;

–наявність у обвинуваченого певних прав, реалізація яких цілком залежить від державних органів, що ведуть процес;

–визнання обвинуваченим своєї вини має перевагу над іншими доказами;

–таємність провадження.

Змагальний (обвинувальний) кримінальний процес має такі основні ознаки:

–наявність кримінально-правового спору;

–наявність сторін з різними за змістом інтересами;

–залежність вироку суду від результату змагання сторін;

–зміст і обсяг обвинувачення визначає обвинувач, а суд розглядає справу тільки у визначеному обвинувачем обсязі.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у “чистій” історичній формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи “змішуються” зі змагальними, що дає підставу виділяти кримінальний процес змішаної форми.

У юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального

процесу:

1)процес, у якому досудове розслідування побудовано на суто інквізиційних, а судові стадії – на змагальних засадах. Основні його риси (ознаки):

– у досудове провадження не залучається захисник;

– обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи лише після завершення досудового розслідування;

– судове оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, не допускається;

2)процес, у якому досудове провадження містить елементи змагальності. Його характерні риси:

– у досудовому провадженні бере участь захисник;

– заінтересованим учасникам досудового розслідування ще до закінчення розслідування може бути надано для ознайомлення певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред’явлення обвинувачення);

– усі учасники досудового розслідування мають право оскаржити до суду дії та рішення органів досудового розслідування.

В Україні існує кримінальний процес змішаної форми з наявністю змагальних елементів у досудовому провадженні.

Питання 3. Завдання кримінального процесу

Завдання кримінального процесу сформульовано у статті 2 Кримінальнопроцесуального кодексу України (надалі – КПК). Це зокрема:

–охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь;

–швидке й повне розкриття злочинів;

14

–викриття винних;

–забезпечення правильного застосування закону, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинуватий не був покараний.

Перелічені завдання кримінального судочинства стосуються всіх його стадій. Одночасно кожна стадія має свої спеціальні завдання. Виконання всіх цих завдань покладено на державні органи, що ведуть процес. При цьому суд зобов’язаний виконувати тільки перше й останнє завдання.

Кримінальне судочинство може та повинно бути ефективним інструментом державної охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб –установ, підприємств, організацій тощо. Жодне порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб не може бути виправдане посиланням на необхідність боротьби зі злочинністю.

Під розкриттям злочину слід розуміти встановлення події злочину та винних осіб. Злочин може визнаватися повністю розкритим лише після набрання обвинувальним вироком законної сили, а в разі закриття кримінальної справи – після набрання чинності відповідною постановою чи ухвалою. Вимога швидкого розкриття злочину означає, що строки порушення кримінальної справи, встановлення події злочину та винних осіб повинні максимально наближатися до моменту вчинення злочину.

Завдання викриття винних полягає у необхідності встановлення всіх осіб, які вчинили злочин. Воно тісно пов’язане з попереднім завданням.

Правильне застосування закону означає суворе дотримання норм кримінального, кримінально-процесуального й іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі. Саме це є гарантією встановлення істини у справі, застосування до винуватого справедливого заходу впливу та непритягнення до відповідальності невинуватого.

Окремі завдання кримінального судочинства випливають з ряду інших норм КПК України, а саме:

1. Одержання доказів із метою встановлення істини і правильного застосування Закону (ст. 22 КПК).

2. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК). 3. Забезпечення відшкодування заподіяних злочином матеріальних збитків

фізичним і юридичним особам (ст. 29 КПК).

Питання 4. Система (стадії) кримінального процесу

Діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних відбувається у суворо встановленій законом послідовності, створюючи систему кримінального процесу. Ця система включає кілька великих частин, які називаються стадіями.

Стадії кримінального процесу – це порівняно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів і процесуальних засобів діяльності, а також підсумковими рішеннями.

15

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Згідно з чинним законодавством, кримінально-процесуальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1)порушення кримінальної справи;

2)досудове розслідування (форми – дізнання та досудове слідство);

3)попередній розгляд справи суддею;

4)судовий розгляд (частини (етапи) – підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, постановлення і проголошення вироку);

5)апеляційне провадження;

6)касаційне провадження;

7)виконання вироку, ухвали і постанови суду;

8)перегляд судових рішень в порядку виключного провадження. Порушення кримінальної справи – це початкова стадія кримінального

процесу, в якій компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки та вирішення заяв і повідомлень про злочини й приймають одне з таких рішень: 1) про порушення кримінальної справи; 2) про відмову в порушенні кримінальної справи; 3) про направлення заяви або повідомлення та матеріалів їх перевірки за належністю.

Досудове розслідування (здійснюється у двох формах: дізнання та досудове слідство) – це стадія кримінального процесу, в якій провадиться комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на повне, всебічне й об’єктивне встановлення обставин вчиненого злочину та осіб, які його вчинили, тощо.

Досудове розслідування у формі дізнання закінчується прийняттям одного з таких рішень: 1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи для провадження досудового слідства.

Досудове розслідування у формі досудового слідства закінчується прийняттям одного з таких рішень: 1) про закриття кримінальної справи; 2) про направлення справи до суду з обвинувальним висновком; 3) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру; 5) про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Попередній розгляд справи суддею – це стадія кримінального процесу, у

якій суддя одноособово за участю прокурора й інших учасників процесу здійснює процесуальну діяльність, спрямовану на перевірку повноти та правильності проведеного досудового розслідування й вирішує питання про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні.

16

За результатами попереднього розгляду справи суддя приймає одне з таких рішень: 1) про призначення справи до судового розгляду; 2) про зупинення провадження в справі; 3) про закриття справи; 4) про направлення справи за підсудністю; 5) про повернення справи прокуророві; 6) про повернення справи на додаткове розслідування.

Судовий розгляд – це стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально чи суддя одноособово за участю сторін судового розгляду розглядає та вирішує кримінальні справи по суті, тобто вирішує питання про винуватість або невинуватість підсудного, про застосування чи незастосування покарання та деякі інші питання.

За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень: 1) вирок (обвинувальний або виправдувальний); 2) про закриття кримінальної справи; 3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру; 4) про застосування або незастосування примусових заходів виховного характеру; 5) про повернення справи на додаткове розслідування.

Апеляційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у зв’язку з поданою на них апеляційною скаргою чи поданням.

За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне

зтаких рішень: 1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у суд першої інстанції; 5) постановляє своє рішення, скасовуючи повністю або частково рішення суду першої інстанції.

Касаційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з поданою на них касаційною скаргою чи поданням.

За результатами такого перегляду суд касаційної інстанції приймає одне

зтаких рішень: 1) залишає судове рішення без змін; 2) змінює судове рішення; 3) скасовує судове рішення та закриває справу; 4) скасовує судове рішення і направляє справу на нове розслідування чи новий судовий або апеляційний розгляд.

Виконання вироку чи іншого судового рішення – це стадія кримінального процесу, в якій суд, який постановив рішення, вирішує всі питання, що виникають у зв’язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а в деяких випадках і після його виконання.

Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження – це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами чи у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі названі стадії. Він може завершитися на будь-якій: у стадії порушення кримінальної справи – прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, в інших

17

стадіях (окрім виконання вироку чи іншого судового рішення) – прийняттям рішення про закриття кримінальної справи.

Питання 5. Кримінально-процесуальна форма: поняття та значення, її уніфікація й диференціація

Кримінально-процесуальна форма – це передбачений кримінально-

процесуальним законом порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення й оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення і звернення до виконання процесуальних рішень.

Поняттям “кримінально-процесуальна форма” позначається:

–історичний тип (форма) процесу;

–структура процесу;

–процедура прийняття рішень і фіксація дій;

–інші процедурні правила.

Процесуальна форма визначається лише процедурними нормами кримінально-процесуального права. Оскільки вона передбачена законом. Її порушення завжди означає порушення закону і може спричинити скасування абр зміну прийнятого рішення у справі.

Додержання процесуальної форми забезпечує здійснення всіх завдань кримінального судочинства в цілому, а також спеціальних завдань кожної стадії та інститутів кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов’язковий режим кримінально-процесуального провадження.

Порядок провадження єдиний (уніфікований) в усіх кримінальних справах, що гарантує дотримання прав суб’єктів процесу. Проте в деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження – диференційовані форми (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння чи характеристик злочину).

Особливу (диференційовану) форму (порядок) провадження передбачено:

1)для кримінальних справ про злочини та суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми особами;

2)кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння неосудних осіб;

3)кримінальних справ приватного обвинувачення;

4)протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Необхідність застосування особливої форми провадження у кримінальних справах двох перших категорій зумовлено потребою надання додаткових процесуальних гарантій особам, які через неповноліття чи психічну хворобу не можуть повноцінно захищати свої права та законні інтереси. Форму провадження у двох останніх категоріях справ, навпаки, може бути спрощено,

18

бо в їхніх межах встановлюються обставини нетяжких злочинів, вчинених в умовах очевидності.

Значення кримінально-процесуальної форми полягає в наступному:

–вона забезпечує дотримання режиму законності у кримінальному процесі;

–створює необхідні умови для встановлення істини у справі;

–забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

–сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу;

–забезпечує єдиний порядок провадження в кримінальних справах.

Питання 6. Поняття кримінально-процесуальних відносин, їхні елементи

Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінально-процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку з розкриттям та розслідуванням злочинів, здійсненням правосуддя в кримінальних справах і виконанням судових рішень.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

–суб’єкти (всі державні органи, їхні посадові особи, що здійснюють кримінальне судочинство, а також інші громадяни, посадові особи, юридичні особи, які залучаються до сфери кримінального процесу);

–об’єкт (те, з приводу чого виникли та розвиваються правовідносини, головним чином очікуваний результат поведінки учасників кожного конкретного право відношення);

–процесуальні права й процесуальні обов’язки суб’єктів кримінальнопроцесуальної діяльності.

Питання 7. Поняття та види кримінально-процесуальних функцій

Кримінально-процесуальні функції – виражені у законі основні напрями кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб’єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Основні функції у кримінальному процесі:

–функція обвинувачення (кримінальне переслідування);

–функція захисту;

–функція вирішення справи по суті (чи правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди проявляються у центральній стадії процесу – стадії судового розгляду – та визначають змагальну побудову судового розгляду кримінальної справи.

З-поміж інших функцій у юридичній літературі виділяють: функцію провадження дізнання, функцію досудового розслідування кримінальної

19

справи, функцію прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, функцію судового розгляду кримінальної справи, функцію підтримання і забезпечення цивільного позову у кримінальній справі тощо.

Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб’єкти процесу, при цьому один суб’єкт не може виконувати одночасно дві та більшу кількість функцій.

Форми реалізації процесуальних функцій:

–прийняття рішень;

–виконання дій;

–участь у провадженні процесуальних дій.

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

–закріплені у законі певними видами, напрямами процесуальної діяльності;

–виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

–здійснюються суб’єктами, які уповноважені на провадження у справ або мають у ній процесуальний інтерес.

Питання 8. Поняття кримінально-процесуальних гарантій

Кримінально-процесуальні гарантії – це передбачені кримінально-

процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, тобто засоби забезпечення виконання завдань кримінального процесу, охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справ, і тим самим є загальною гарантією правосуддя у кримінальних справах.

Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:

1)кримінально-процесуальна форма;

2)принципи кримінального процесу;

3)процесуальній статус учасників кримінального процесу;

4)можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу;

5)прокурорський нагляд;

6)судовий контроль;

7)відомчий контроль;

8) інститут оскарження дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес;

9) процесуальні строки та ін.

20

Питання 9. Поняття, види та класифікація кримінально-процесуальних документів

Кримінально-процесуальний документ – це письмовий документ,

складений на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв'язку зі здійсненням процесуального акту (виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень), у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Значення кримінально-процесуальних документів:

–є обов’язковим елементом процесуальної форми;

–фіксують юридично значимі факти;

–є засобом реалізації суб'єктами процесу своїх прав і виконання обов'язків;

–є гарантією забезпечення законності під час розкриття та розслідування злочинів, здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Основні види кримінально-процесуальних документів:

• постанова – це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення особи, що провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, прийняті під час провадження в справі;

• протокол – це процесуальний документ, у якому фіксуються відомості про проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій, про їхній зміст і наслідки;

• ухвала – це процесуальний документ, у якому мотивуються та формулюються рішення (крім тих, які формулюють у вироку), котрі виніс суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції в судових засіданнях колегіально;

• вирок – це підсумковий процесуальний документ судового розгляду кримінальної справи, в якому мотивується та формулюється прийняте судом першої інстанції рішення про винуватість або невинуватість підсудного, а також інші рішення, прийняті судом за результатами розгляду справи по суті.

До інших видів кримінально-процесуальних документів належать: подання, клопотання, повідомлення, обвинувальний висновок, заява, доручення, зобов’язання та ін.

Класифікація кримінально-процесуальних документів:

• за процесуальним значенням:

–основні – це документи, що фіксують підсумок певного етапу діяльності. Зазвичай, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про порушення кримінальної справи, постанова про закриття кримінальної справи, обвинувальний висновок тощо);

–допоміжні – це документи, які не є підсумковими, проте вони забезпечують законне й обґрунтоване прийняття основного рішення та можуть бути як початковими (протокол усної заяви про злочин та ін.), так і проміжними, що складаються під час провадження в справі (протокол допиту, постанова про проведення обшуку тощо);

• за імперативністю складання: