3.1.3. Зміст, напрямки, форми соціальної профілактики

Профілактика негативних явищ в соціально-педагогічній роботі проводиться за різними напрямами, залежно від наявності проблеми, її характеристик, соціального статусу, віку клієнта тощо. 

Основними змістовими аспектами в профілактиці девіантної поведінки дітей та молоді виступають [1, с. 66]:

• правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно-відеолекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика “рівний-рівному”, соціальна реклама);

• надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

• надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби “Телефон довіри” тощо);

• соціально-педагогічна допомога сім′ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім′ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

• соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

• сприяння зайнятості населення, особливо – представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

• створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданичики).

• соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);

• навчання на рівних (підготовка волонтерів з числа підлітків та молоді, які поширюватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, у тому числі під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упереджене ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.

В психологічній літературі визначено такі основні змістові напрями профілактики залежної поведінки молоді:

1. Профілактична освіта. Мета цього напрямку полягає у тому, щоб кожна людина ще до першої спроби якоїсь психотропної речовини мала об’єктивні відомості про те, що це таке, які причини і наслідки вживання цих речовин. Сутність профілактичної освіти у тому, щоб отримані знання стали реально діючими мотивами поведінки. Складність цієї основної задачі першого напрямку зумовлює створення спеціальних методик та програм, застосування яких забезпечує формування у людини готовності зробити правильний вибір.

2. Психокорекційна робота з підлітками „групи ризику”. Успішність процесу переходу знань у переконання залежить не тільки від якості виховання. Велике значення має особистість того, кого навчають. Якщо у підлітка чи молодої людини же сформована орієнтація на вживання психотропних речовин, то переконаність в істинності інформації, яка міститься в курсі профілактичної освіти, навряд чи виникне. Крім того, якщо в силу своїх особистісних особливостей підліток часто відчуває потребу в зміні свого психічного стану (зняти напруженість, тривогу; покращити настрій; позбавитися нудьги тощо), інформація про негативні наслідки вживання психотропних речовин його навряд чи утримає. Тому з підлітками „групи ризику” необхідно проводити спеціальну роботу, спрямовану на корекцію їхньої особистості.

3. Психологічна допомога дітям, підліткам та молоді із сімей, обтяжених  алкогольним чи наркотичним узалежненням. В Україні, нажаль, проблема дітей, у яких хоча б один з батьків п’є або вживає наркотичні речовини, не розглядається у зв’язку з питаннями профілактики залежності. Незважаючи на те, що вже давно доведено, що основний контингент майбутніх алкоголіків складають діти з кризових сімей, програм соціально-педагогічної роботи з ними недостатньо. Між тим, вивчення рушійних механізмів розвитку дитини в сім’ї, обтяженій проблемою алкоголю чи наркотиків, дозволяє вести мову про психопатизуючий вплив такої соціальної ситуації. З часом, коли дитина виходить за межі сім’ї, психогенні фактори продовжують діяти. Тому, навіть у дорослих дітей алкоголіків існують серйозні проблеми.

4. Психологічна підтримка родин – батьків, дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають разом з узалежненою людиною. Існують спеціальні програми щодо соціально-психологічної допомоги співзалежним членам родини. Наукові дослідження та життєві спостереження доводять серйозну значущість того впливу, який справляють члени сім’ї один на одного. Відомо, що ставлення дружини, її реакція на зловживання чоловіком спиртними напоями, що розпочалося, іноді відіграє вирішальну роль в тому, що він припиняє пиячити. Інколи буває й навпаки. Другий аспект цієї проблеми – стосунки того з батьків, хто не п’є і не вживає наркотики, з дітьми. Тут теж необхідна психологічна допомога.

5. Психокорекційна робота з дорослими дітьми алкоголіків. У людини, що виросла в сім’ї, обтяженій алкогольним узалежненням, відбувається патологічна трансформація особистості, яку слід розуміти як реалізацію „психопатичного циклу”. Сутність цього процесу полягає у тому, що наростання психопатичних рис відбувається за рахунок психогенних реакцій на мікросоціальні ускладнення, причиною яких є сама людина в силу власного дисгармонійного складу [3, с 81-83].

Соціальну профілактику можна здійснювати на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, установи, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень). 

Профілактичну роботу на макрорівні реалізовують у вигляді комплексних профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, масових заходів, координованої діяльності мережі установ та організацій. 

На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів і окремих дій у межах установ, організацій та за місцем проживання.

Індивідуальний рівень профілактики – робота, що проводиться спеціалістами та волонтерами з окремими особами. У процесі прямої соціально-педагогічної профілактики залежно від її рівня можуть застосовуватись методи соціальної реклами, поширення профілактичної інформації через ЗМІ, поширення друкованих матеріалів, проведення лекцій, бесід, відеолекторіїв, індивідуального та групового консультування, дискусій, диспутів, конкурсів, змагань, спортивних, розвиваючих і рольових ігор, соціально-психологічних, навчальних і комплексних профілактичних тренінгів, залучення дітей та молоді до наукової і творчої діяльності, волонтерської роботи, „навчання на рівних” [6, с 209]. 

Нами визначено перелік найпоширеніших організаційних форм соціально-педагогічної роботи за напрямком соціальної профілактики:

• анімаційні (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок),

• інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки),

• навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги ),

• методичні (семінари, круглі столи),

• дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).