Соціолінгвістична компетенція

Соціолінгвістична компетенція стосується соціокультурних умов користування мовою – правил і норм поведінки, прийнятих у різних культурах. Володіння іноземною мовою на рівні А2 передбачає знання найважливіших правил ввічливості, усвідомлення існуючих розбіжностей у традиціях, ставленнях, поглядах, цінностях, характерних для суспільства іноземної країни і суспільства рідної країни; здатність обмінюватися інформацією, виражати думку, ставлення у простий спосіб; підтримувати спілкування, вживаючи прості вирази і дотримуючись основних правил комунікації.

Прагматична компетенція

Прагматична компетенція - це вміння функціонально використовувати лінгвістичні ресурси у продуктивних і рецептивних видах мовлення – усних і письмових, вміння вести спілкування логічно і послідовно.

Продуктивні види мовлення

Говоріння

Процес формування лексико-граматичних навичок говоріння слід будувати з опорою на комунікативні вправи, тобто вправи, орієнтовані на вирішення мовленнєвих завдань. Число некомунікативних вправ має бути обмежене необхідністю формування операційних умінь уживання мовного матеріалу, без яких неможливе становлення відповідних автоматизмів. На цьому етапі формування навичок рекомендується широко використовувати ТЗН (лінгафонну апаратуру, проекційну апаратуру, ЕОМ).

Навчання говоріння підрозділяється на навчання монологічного мовлення й навчання діалогічного мовлення.

По завершенні курсу в плані монологічного мовлення студенти повинні вміти:

• розповісти або описати простими реченнями повсякденні сторони оточуючого середовища – свою сім’ю, житлові умови, власність, освіту, роботу чи навчання;

• описати простими реченнями дії та події;

• розповісти про свої плани та наміри;

• описати свої звички та рутинні дії;

• розповісти про минулі події та особистий досвід;

• робити короткі судження про щось;

• порівнювати об’єкти та речі;

• пояснити, що йому/їй подобається чи не подобається в комусь або чомусь;

• робити дуже короткі, підготовлені заздалегідь заяви прогнозованого, знайомого змісту, які були б зрозумілі слухачам;

• робити короткі, підготовлені заздалегідь повідомлення на знайомі теми, коротко обґрунтувати й пояснити свої думки, плани та дії.

У плані діалогічного мовлення студенти повинні вміти:

• установлювати й підтримувати недовго соціальний контакт (привітання, звертання, прощання, знайомство, подяка, вибачення, пропозиція, згода, незгода);

• починати, підтримувати й закінчувати коротку просту розмову;

• попросити співрозмовника повторити висловлювання у разі нерозуміння;

• достатньо легко спілкуватися в структурованих ситуаціях і коротких розмовах, за умови, що інша особа допоможе у разі потреби;

• запитати й відповісти на запитання, обмінятися думками та інформацією на знайомі теми у прогнозованих повсякденних ситуаціях;

• спілкуватися при виконанні простих рутинних завдань, які потребують простого й прямого обміну інформацією, що стосується знайомих повсякденних питань, пов’язаних із роботою та вільним часом;

• брати участь в інтерв’ю (відповідати на прості запитання, реагувати на прості твердження, давати необхідну інформацію відносно себе);

• давати відповіді на низку простих запитань, якщо є можливість попросити повторити запитання та попросити про допомогу у формулюванні відповіді.

В усіх випадках мовлення студента повинно відповідати вимогам комунікативної достатності. Це означає, що вимова мовця є достатньо зрозумілою; він/вона володіє запасом загальновживаної та професійно-спрямованої лексики, достатнім для спілкування у повсякденних, навчальних і професійно-спрямованих ситуаціях із прогнозованим змістом; а також правильно вживає прості граматичні структури.

Продукуючи текст, мовець достатньо легко конструює фрази на знайомі теми, використовуючи для їх зв’язку найбільш уживані сполучники та сполучні слова.

Одночасно, під час усного мовлення допускаються іноземний акцент, негрубі граматичні помилки (змішання часів, неузгодження часів тощо), які не перешкоджають розумінню, а також паузи і деяка невпевненість.

Письмо

Письмо – це не тільки самостійний вид мовленнєвої діяльності, але й засіб формування й розвитку інших комунікативних компетенцій – читання та аудіювання (письмо використовується, наприклад, при складанні плану прочитаного або прослуханого тексту тощо).

Наприкінці курсу навчання студенти повинні вміти:

• написати нескладний текст, уживаючи прості фрази та речення, з’єднуючи їх простими сполучниками, такими, як «і», «але», «тому, що»;

• написати про повсякденні сторони свого оточення (людей, місця, житлові умови, освіту, теперішню та попередню роботу чи навчання) зв’язними реченнями;

• написати коротко й просто про події, минулу діяльність та особистий досвід;

• писати дуже прості особисті листи для вираження подяки та вибачення;

• писати короткі, прості, стандартні нотатки та повідомлення, пов’язані з питаннями, що становлять інтерес;

• написати план прочитаного або прослуханого тексту;

• написати простими реченнями анотацію прочитаного тексту.