19. Марксистська політична економія та її місце в політичній економіці. Економічні погляди к.Маркса, ф. Енгельса.

Марксистська політична економія почала формуватися у 40-х роках XIX ст., коли у передових країнах світу на зміну феодалізму прийшов і утвердився розвинений капіталізм вільної конкуренції. Проте становлення нового суспільного ладу відбувалося непросто, із загостренням соціальних суперечностей і революційними потрясіннями. Це й зумовило матеріальні передумови виникнення марксизму.

У їх формуванні важливу роль відіграв промисловий переворот, який в Англії розпочався у 70-х роках XVIII ст. і в основному завершився до 1825 р. Виникнення машинної індустрії дало капіталізмові можливість розвиватись більш інтенсивно, фабрична система зумовила небачене зростання продуктивних сил, стала очевидною її прогресивність.

Створення марксистської політичної економії насамперед пов'язане з науковою діяльністю великого німецького економіста Карла Маркса (1818-1883).

Карл Маркс залишив дуже помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї часто виходять за рамки власне економічних проблем, поєднуючись із філософськими, соціологічними і політичними. У створенні марксистської політичної економії помітну участь брав також найближчий друг К. Маркса - німецький економіст Фрідріх Енгельс (1820- 1895).

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А. Сміта й, особливо, Д. Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії в тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів.

За визнанням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив із трьох наукових джерел: англійської політичної економії Сміта - Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля - Фейєрбаха і французького утопічного соціалізму Сен-Сімона - Фур'є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других - ідеї діалектики і матеріалізму, в третіх - поняття класової боротьби й ідею соціалістичного устрою.

У методології Маркса центральне місце посідає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще у праці "До критики політичної економії" (1859 р.).

У концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з урахуванням діалектики взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відбиває процес переходу від капіталізму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка, власне, й відкрила закони розвитку капіталізму, не дав їй можливості зрозуміти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх як універсальні та вічні.

Виходячи з розуміння базису і надбудови, які постійно змінюються, Маркс по-новому розглядає предмет політичної економії, під яким він розуміє сукупність виробничих відносин, а також систему законів їх розвитку - економічних законів. Економічні закони капіталізму є перехідними, тому й предмет економічної науки має змінюватися зі зміною суспільного устрою

Капіталістичне виробництво Маркс оголошує циклічним, що проходить чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення - до нової кризи.Сутність теорії циклічності економічного розвитку капіталізму полягає в тому, що досягнення макроекономічної рівноваги і послідовне економічне зростання неможливі внаслідок економічних криз. Причиною криз є відсутність автоматичного зростання ефективного попиту при розширенні виробництва. Низька заробітна плата призводить до відсутності здатності робітників купувати товарну продукцію, вироблену ними. Вихід із кризи і забезпечення відтворювання Маркс бачив у додаткових витратах з боку капіталістів і землевласників.

Найвизначнішими твором марксистської політичної економії став "Капітал" К. Маркса, який створювався автором протягом 1844-1883 рр.

Перший том "Капіталу" складається із семи відділів та двадцяти п'яти розділів. Предмет дослідження першого тому - процес накопичення капіталу..Перший відділ присвячений аналізу товару і його властивостей. У другому відділі подається аналіз умов перетворення грошей у капітал.У ньому К. Маркс вводить поняття такого товару, як робоча сила. У результаті К. Маркс приходить до ідеї про об'єктивну неминучість загибелі капіталізму і перемоги робітничого класу.

Другий том "Капіталу" складається з трьох відділів.У першому і другому відділах автор дає опис поняття "капітал". Тут К. Маркс, на відміну від А. Сміта і Д. Рікардо (які бачили в капіталі речовинну форму), визначає його як форму вираження класових виробничих відносин; розділ торкається питання швидкості обороту капіталу. Основою поділу капіталу на основний і оборотний, за Марксом, с подвійний характер праці. ичих циклах, - це основний капітал.

Третій том присвячений процесу капіталістичного виробництва. Обґрунтовано тенденцію норми прибутку до зниження. Показано, що зростання обсягів капіталу призводить до зниження частки змінного капіталу, яким створюється додаткова вартість. Зниження норми додаткової вартості скорочує норму прибутку.У четвертому томі досліджується історія розвитку економічної теорії. Піддаються критиці погляди фізіократів, А. Сміта, Д. Рікардо та інших економістів.

Першим економістом, який наблизився до комплексного визначення вартості, був Ф. Енгельс.У праці Енгельса "Начерки до критики політичної економії" важливою є думка про перехід монополії в конкуренцію, яка, у свою чергу, породжує монополію. Сама конкуренція є історичною формою зв'язку між продуктивною і споживчою силами суспільства, яка в майбутньому допоможе визначити, що виробляти за допомогою тих засобів, які є в його розпорядженні (продуктивної сили), залежно від маси споживачів (споживчої сили). У спільній з К. Марксом праці "Німецька ідеологія" Енгельс досліджує існування індивідів, зайнятих виробництвом необхідних засобів і самого життя. При цьому індивіди створюють нові потреби, а виробництво життя (власного шляхом праці і чужого шляхом дітонародження) постає як двояке відношення: природного і суспільного. Як основу історичного розвитку Маркс і Енгельс уперше розглядають суперечність між продуктивними силами і відносинами (або формою) спілкування, тлумачачи останні як синонім виробничих відносин.Енгельс визначив основну суперечність капіталізму — суперечності між суспільним виробництвом і капіталістичним привласненням та форми його вияву — антагонізм між пролетаріатом і буржуазією, суперечність між організацією виробництва на окремих фабриках і анархією виробництва у всьому суспільстві. До них належить і суперечність між виробництвом і розподілом, яку Енгельс формулює при з'ясуванні предмета політичної економії. У з'ясуванні основної суперечності капіталізму закорінене розуміння найважливішої причини економічних криз при капіталізмі.

У пізніх роботах Енгельс дослідив заробітну плату, її величину в історичному контексті. Вчений визнавав, ще багато описаних ним явищ (праця "Становище робітничого класу в Англії") належить минулому, а величина заробітної плати значною мірою залежить від боротьби організованого у профспілки робітничого класу. Заслуговує на увагу економічна характеристика Енгельсом нових сторін людини економічної, зокрема найманого робітника.