69. Дайте характеристику грошово-кредитної політики держави. Попит на гроші, його складові. Пропозиція грошей. Грошова база, грошовий мультиплікатор.

Під грошово-кредитною політикою держави розуміється сукупність економічних заходів з регулювання кредитно-грошового обігу, спрямованих на забезпечення сталого економічного зростання шляхом впливу на рівень і динаміку виробництва, зайнятості, інфляції, інвестиційної активності та інших макроекономічних показників.

Грошово-кредитна політика проводиться головним чином Центральним банком. Кінцевою метою проведеної Центральним банком і державними інститутами грошово-кредитної політики є організація стабільності грошового обігу, що забезпечує досягнення стійкого зростання національного виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції.

Грошово-кредитна політика полягає в регулюванні грошового обігу: під час економічного спаду - у збільшенні пропозиції грошей для стимулювання заохочення витрат, а під час економічного зростання, супроводжуваного інфляцією, - в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат .

Грошовий попит складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) та попит на гроші як активи (спекулятивний попит).

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального доходу. Звідси випливає функція попиту на гроші для угод:

Md1=k●Y,

к – коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни доходу, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні доходу на одну грошову одиницю. Отже, попит на гроші для угод не залежить від відсоткової ставки.

Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу зберігання вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить це попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативні варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей; 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.

Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їхні переваги та недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність.

Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів ураховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого – втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберіганння вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші та більший – на облігації. Це свідчить про т. що попит на грші як активи перебуває в обернеій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту набирає вигляду від’ємно нахиленої лінії. Це дає підстави визначити функцію попиту на гроші як активи за такою формулою: .

Мd2= -h●n,

h – коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни відсоткової ставки, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні відсоткової ставки на один пункт.

Таким чином, основними параметрами грошового ринку є грошова пропозиція і грошовий попит. Вони являють собою реальну грошову масу та обчислюються на основі діління номінальної грошової маси на ціни.

Грошова пропозиція складається з різних форм грошових агрегатів. Залежно від івня ліквідності всі вони об’єднуються зростаючм підсумком в окремі грошові агрегати

M0= готівкові гроші (гроші поза банком)

М1= М0+поточні депозити+кошти на розрахункових рахунках

М2= М1+строкові депозити

М3=М2+ кошти клєнтів за трастовими операціями банків.

Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватись Нацбанком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної прямої.

Грошова пропозиція складається з двох частин: це банківські депозити та готівкові гроші: . Повна модель грошової пропозиції відрізняється від спрощеної не лише змістом. Вона породжує також два канали вилучень з грошей, що надходять до комерційних банків: 1) виплата позичальникам частини коштів у формі готівки; 2) відрахування в резерви такої частини коштів, яка необхідна для підтримання депозитів. За цих умов грошова пропозиція змінюється в іншій спосіб: М = m H

М - приріст пропозиції грошей;

m - депозитний мультиплікатор;

Н – грошова база (гроші підвищеної ефективності). Вона складається з готівкових грошей та загальних банківських резервів.

Грошовий мультиплікатор – це коефіцієнт, який показує ступінь приросту грошей, що перебувають в обігу внаслідок операцій на грошовому ринку.

mm – грошовий мультиплікатор, який визначається за формулою:

m=(cr+1)/(cr+rr)

де cr – коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до депозитів: ; rr – резервна норма.

Таким чином, грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

- домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

- центрального банку, який регулює резервну норму (rr);

- комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.