73. Охарактеризуйте види інфляції залежно від її темпів. Інфляція попиту та інфляція витрат. Антиінфляційна політика.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність.

Інфляція – приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно дов ипуску товарів та послуг. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

д— відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах.

Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції – помірна (до 10%), висока (галопуюча, 10-100%) та гіперінфляція – до 1000%. Залежно від причин виникнення – інфляція попиту та інфляція витрат, залежно від передбачення – очікувана та неочікувана.

Наслідки інфляції:

1. Знижуються реальні дооходи населення.

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами та дебіторами.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

5. Прискорюється матеріалізація грошей.

6. Знижується мотивація до праці.

7. Інф. підриває управлінський механізм економіки.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші — пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

• інфляція попиту,

• інфляція пропозиції.

Одним з головних потрясінь для інфляції може стати якась зміна (скажімо, зміни у споживчих та інвестиційних витратах, урядових видатках, чистому експорті), що призводить до зміни сукупного попиту, і обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію і попит, зростають.

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися зайвих грошей і придбати якомога більшу кількість то­варів "про запас".

Основи інфляції попиту з'ясували ще класичні економісти, які корис­тувалися ними для пояснення динаміки цін в історичному аспекті. Проте у другій половині XX ст. інфляційний процес змінився: ціни зростають повільно в роки спаду і швидше - в роки піднесення. Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, бо витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого без­робіття і неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Таким чином, інфляція витрат пов'язана із скороченням сукупної про­позиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків - підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищенням номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню витрат виробництва, падінню обсягів випуску і зайня­тості, зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції -ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфля­ційну спіраль.

Щодо, антиінфляційної політики держави, то — це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.