74.Охарактеризуйте повну зайнятість та безробіття. Закон Оукена, фактичний ввп та втрати економіки від циклічного безробіття.
Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу.
Безробіття – економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.
Рівень зайнятості виявляється через рівень безробітя, який характеризує співівідношення між чисельністю безробітних (U) та чисельністю робочої сили (L).
Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють його види: фрикційне, структурне та циклічне. При цьому фрикціне та структурне безробіття складають поняття природнє безробіття. Природнє безробіття – те, яке є внутрішньою або природною потребою суспільства для функціонування економіки.
Структурне безробіття – безробіття, що виникає внаслідокневідповідності між попитом та пропозицією наробочу силу за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.
Фрикційне безробіття – те, що виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи.
Циклічне безробітття – те, що виникає внаслідок загального падіння попиту на ринку праці.
В залежності від рівня безробіття, виділяють повну та неповну зайнятість. Повна зайнятість – зайнятість на рівні природнього безробіття. ВВП, яке виробляється в умовах повної зайнятості – потенційне ВВП. Повна зайнятість означає підтримування частки незайнятого населення у розмірі 5,5–6,5 % загальної чисельності робочої сили. У різних країнах ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не означає 100%-ної зайнятості.
Якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природній рівень, то це значить про виникнення циклічного безробіття. Циклічне безробітття – те, що виникає внаслідок загального падіння попиту на ринку праці і є причиною неповної зайнятості. За цих умов певна частка робочої сили не використовується для виробництва ВВП. Це викликає відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Чим вище циклічне безробіття, тим більше є відсоток відставання (∆у) і тим більшу величину ВВП втрачає економіка (∆У).
Артур Оукен емпірично виявив залежність, за якою кожний відсоток циклічного безробіття викликає 2,5% відставання У від Ур. Це дістало назву закона Оукена. За цим законом можна обчислити втрати ВВП за кодного рівня циклічного безробіття.
∆y = (u – un)2,5 – закон Оукена
- потенційний ВВП
∆Y = Y – Yp – втрати ВВП
75. Покажіть економічну рівновагу в умовах відкритої економіки. Макроекономічна рівновага. Реакція економіки на зміну рівноваги згідно з кейнсіанською та класичною концепцією.
Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.
Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною.
Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.
В економічній теорії розрізняють класичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічної рівноваги.
Представниками класичних моделей були Ф. Кене (1694— 1774), Ж. Б. Сей (1767-1832), К. Маркс (1818-1883), Л Вальрас (1834-1910), В. Парето (1848-1923) та ін.
Ф. Кене у своїй праці "Економічна таблиця" (1758) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обгрунтував концепцію "природного порядку", виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку.
Ж. Б. Сей у "Трактаті політичної економії" (1803) створив модель економічної рівноваги "попит є пропозиція". Відповідно до цієї моделі виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які в свою чергу купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягові реалізованої пропозиції. За цих умов у економіці попит та пропозиція завжди збалансовані і диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх надвиробництва неможливі. Цей висновок у сучасній літературі називають "законом Сея", його можна зобразити у вигляді моделі "сукупна пропозиція = сукупному попиту".
Внесок у теорію економічної рівноваги зробив і К. Маркс, який у другому томі "Капіталу" обгрунтував загальні умови пропорційного розвитку простого і розширеного відтворення, пояснив сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз — виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відтворення просте — це процес виробництва, який відновлюється щорічно у незмінних обсягах. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне зростання кінцевих результатів виробництва. За умов розширеного відтворення додатковий продукт використовується у певних пропорціях для особистого та виробничого споживання, для цього треба мати: додаткові засоби виробництва; додаткову робочу силу; додаткові засоби для існування робочої сили. К. Маркс розглядав сукупний суспільний продукт як кінцевий результат процесу відтворення з двох сторін — натуральної і вартісної. Тому весь ССП та все суспільне виробництво з точки зору речового складу він поділяв на два підрозділи: виробництво засобів виробництва (І підрозділ), які обслуговують все суспільне виробництво і використовуються для виробничого споживання, тобто компенсації спожитих у процесі праці речових факторів виробництва; виробництво предметів споживання (П підрозділ), які використовуються для особистого споживання робітників та власників. За вартістю ССП складається з постійного капіталу (С), змінного капіталу (У) та додаткової вартості (Т).
К. Маркс визначив три умови пропорційної реалізації складових частин ССП при простому та розширеному відтворенні. В умовах простого відтворення продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування обох підрозділів; продукт П підрозділу дорівнює чистому продукту обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування II підрозділу. В умовах розширеного відтворення продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування в обох підрозділах; продукт П підрозділу більший, ніж чистий продукт обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування II підрозділу. Отже, процес відтворення тісно взаємопов'язаний з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах та між ними. Коли порушуються умови пропорційності, виникають диспропорційність і нерівновага.
Представник неокласичної школи швейцарський економіст Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що показує, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до "закону Вальраса" економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також
"відкладеного попиту". Тому коли за незмінних цін попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то внаслідок бюджетних обмежень економічних агентів попит та пропозиція автоматично збігаються і на єдиному ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва. Він уперше описав взаємозв'язок товарних ринків у вигляді системи рівнянь загальної рівноваги:
де Q — обсяг продажу даного товару;
D — функція попиту на даний товар;
S — функція пропозиції на даний товар;
Р — ціна одиниці товару;
А — реальні активи;
М — запас готівки.
Класичні моделі макрорівноваги довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (АS) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитованих інвестиціях (І). Тому АD = АS за умов, що розмір заощаджень дорівнює величині кредитованих інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитованих інвестицій та інвестованих заощаджень.
У ринковій економіці заощадження необхідно використовувати з метою отримання доходу у вигляді процента. Власник заощаджень прагне дати їх у кредит під високий процент, а підприємець, якому потрібні інвестиції, бажає отримати їх у кредит під низький процент. Тому ринкові відносини встановлюють однакову норму процента, яка виконує роль ціни на ринку грошових коштів, де пропозиція виступає у вигляді заощаджень, а попит — у вигляді позикових інвестицій. За рівної норми процента розмір інвестованих заощаджень збігається з розміром кредитованих інвестицій.
Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці.
Дж. М. Кейнс у своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь.
Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента.
Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату.
Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.
В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку.