9. Економічні причини і наслідки Великих географічних відкриттів та їх наслідки для країн Європи (XVI – перша половина XVII ст.).

. На останньому етапі існування середньовічного суспільства в XV – першій половині XVII ст. темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають. Епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують серединою XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для долей Європи й усього світу.

Економічними їх передумовами були кілька причин, що пов’язані зі зрушеннями у розвитку продуктивних сил у Західній Європі, початком розкладу феодальної та зародженням у її надрах нової, капіталістичної системи, яка наприкінці XV ст. дістала прояв уже в константованих істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил [2, ст. 179].

Передусім причиною є криза левантійської торгівлі. Всередині XV ст. торгівля зі Сходу переживає значну кризу, були втрачені торгівельні шляхи, оскільки раніше сухопутний шлях ішов через Золоту Орду.

Торгові зв’язки країн Середземномор’я, що встановилися ще з часів хрестових походів, набули до кінця Середньовіччя постійного характеру. Різноманітні східні товари: прянощі, цукор, ювелірні та парфюмерні товари – все частіше входили у використання вищих та середніх класів Західної Європи. Удругій половині XV ст. середземноморська торгівля стала переживати гостру кризу. Велика кількість посередників – арабів, візантійців, італійців – дуже сильно підвищувала вартість східних товарів. Купцям з західних та північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступними. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило стан середземноморської торгівлі. Єдиний шлях у Індію, що залишався ще не завойованим турками, лежав через Єгипет та Червоне море, але він був повністю монополізований арабами. [6, ст. 121]

Також однією з найважливіших причин Великих географічних відкриттів є те, що значного рохзвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Європейські джерела срібла та золота стали значною мірою виснажені, посилення ролі торговельних бірж та ускладнення грошового обігу вимагали більшої кількості дорогоцінних металів. Це спричинило пошук європейцями нових джерел дорогоцінних металів, для поповнення їх у обігу. [5, ст. 68]

Португалія та Іспанія першими з західноєвропейських країн розпочали пошуки нових морських шляхів до Африки, Азії та Індії. Адже італійські купці не були зацікавлені у цьому, бо середземноморська торгівля продовжувала приносити їм великі прибутки, через їх монопольне положення на Середземному морі. У цьому були також зацікавлені королівська влада названих країн, церква, купці і особливо дворяни. Після закінчення війни з маврами португальські та іспанські дворяни, які з презирством ставились до всіх видів діяльності, крім війни, залишились по суті без діла і дуже швидко стали боржниками морських постачальників. Португалію та Іспанію охопила криза феодальної системи господарювання, що призвела до дроблення феодальних володінь. Пошуки швидкого збагачення сприяли тому, що саме з дворянського середовища у XV-XVI ст. вийшли сміливі мореплавці, жорстокі завойовники конкістадори, колоніальні чиновники. Купці фінансували морські експедиції, оскільки сподівалися оволодіти новими торговельними шляхами. [5, ст. 69]

Важливі вдосконалення, зроблені в ті часи у мореплавстві та військовій справі позитивно вплинули на Великі неографічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних та легких парусників – каравел, місткий трюм яких давав змогу здійснювати великі морські переходи. У Європі з’явилися нові типи кораблів, зросла їх вантажопідйомність (від 500 до 2000 т). Завдяки удосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне користування, морських карт, приладів (барометрів, гідрометрів) та обладнання, значно зросла безпека мореплавання. Відродилась антична ідея про кулеподібність Землі.[5]

Всі, вищезазначені причини ститмулювали морські подорожі для відкиттів.

Відкриття нових земель та континентів європейцями – Великі географічні відкриття – мало великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства.

Великі географічні відкриття дали великий поштовх розвиткові колоніалізму, вони визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. Португалія та Іспанія уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис.км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи. Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом. На Сході та в Африці європейці зіткнулися з різними за рівнем розвитку суспільствами - від примітивних, родоплемінних до феодальних і так званих азійських. У військово-технічному відношенні ці суспільства поступалися колонізаторам, перевага котрих зростала в міру швидкого розвитку промисловості, науки й техніки в Європі.[7] Таким чином зародилася світова колоніальна система. Вона прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню у буржуазії великих грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств.

Піднесення Іспанії та Португалії було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії та Франції заохочувався розвиток промисловості та торгівлі. Позиція Англії, Франції, Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалась. Ці країни змогли більш ефективно використати географічні відкриття для розвитку ринкової економіки і створення власних колоніальних імперій.

Наступним наслідком є початок формування світового ринку завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу. Європу, Америку, Африку, Австралію зв’язали нові торговельні шляхи. Виникнення світового ринку стало ще одним поштовхом до зародження і розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи і монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним ринком світу. Найбільш могутніми були Ост-Індійські компанії в Голладії та Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

Відбулась, так звана “революція цін”, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота та срібла. “Революція цін” сприяла зміцненню позиції міської та сільської буржуазії, що зароджувалась; підвищенню її доходів і збільшенню кількості мануфактурних робітників. Розорювались великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни і наймані робітники, збагачувалась буржуазія.

Слідом за переміщенням головних торгівельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі – Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме він став найбагатшим містом Європи, світовим торговельним та фінансовим центром. Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і Євпропейськими товарами. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи. Але з кінця XVI ст. наступником Антверпену став Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. З розвитком океанської економіки Англія опинилася в центрі основних торгових шляхів. Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи і кредиту. На початку XVI стю в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі на пред’явника. Вони були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулюалися. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. засновано Страхову палату. Удругій половині XVI – 20-30-х рр. XVIІ ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Вони контролювали торгівлю золотом та сріблом в Європі. Протягом XVIІ ст. міжнародним фінансовим центром став Амстрердам. У 1609 р. створено Амстердамський депозитний і валютний банк. В 1611 р. створено біржу, що стала грошовим центром, звідки голандські капітали направлялися в усі країни світу. Навіть втративши промислово-торгову першість, Голландія зберегла своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора, тому що відсоток за кредит становив 5%.[8] У XVI ст. виникли товарна та фондова біржі.

На відміну від Португалії і Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко багатіла, переправляючи золото і срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім – з заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і Південних морів на межі XVI-XVII ст. ініціативу перехопили Нідерланди, а у 40-ві рр. XVII ст. – буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морі, колоніальні володіння.

Посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Англії, Іспанії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу був породжений капіталізмом, що розвивався у надрах фоедалізму та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки. Постало питання щодо створення великого масового виробництва. [5] Відбулася поява мануфактур (підприємств, заснованих на розподілі праці та ручній, ремісничій техніці, які обслуговуються вільнонайманими робітниками). [1, ст. 39]

Площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилась в 6 разів.

Розширюється торговельний асортимент за рахунок нових товарів: какао, тютюн, кава, картопля, томати, кукрудза, ваніль, індики. Різко збільшується обсяг відомих, але рідкісних раніше цукру, прянощів. У XVI ст. ввезення в Європу прянощів перевищувало обсяг венеціанського та генуезького імпорту більше ніж у 30 разів (з 200 до 7000 т).

Отже, розклад західноєвропейскього феодалізму був повязаний з такими процесами, як наближення спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві позиції феодалізму були міцні, а тому процес розкладу його йшов повільніше. Феодальна земельна власність поступово робилась обєктом купівлі-продажу, розширення дрібного й середнього дворянства набуло широких масштабів. Селянське володіння еволюціонувало у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента й оренда – у капіталістичну ренту й оренду; застосовувалася наймана робоча сила; зростало міське населення. [4, ст. 99]