41.Розкрийте економічну сутність грошей та їх функції. Грошовий обіг та його закони.

Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний обмін затрат праці приватних товаровиробників. Цей обмін відбувається на ринку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками , сприяє концентрації економічної влади в їхніх руках. Цим самим гроші прискорили процес переростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.

Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п’ять функцій: міру вартості; засіб обігу; засіб утворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.

З названих функцій найбільшу значущість має перша – міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; за допомогою грошей порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші. До них прирівнюються величини вартості всіх інших товарів.

Друга функція – засіб обігу – пов’язана з тим, що за умов розвинутого товарного обігу безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар – гроші – товар (Т – Г – Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу купівлі.

Третя функція – засіб утворення скарбів і нагромадження – пов’язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.

Четверта функція – засіб платежу – виявляється у зв’язку з потребою продажу товару і послуг при відкладанні платежу і викликається різницею в часі виробництва і реалізації ряду товарів або ж необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець – як боржник.

П’ята функція - світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів,рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Для обслуговування нормального грошового обігу необхідна певна точно визначена грошова маса. Існує кілька варіантів так званої кількісної теорії грошей, що визначає кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу.

Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:

де КГ - кількість грошей, необхідна для обігу;ТЦ - сума цін товарів;О - швидкість обігу грошей.

Це загальний закон грошового обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на кількість обігів однойменних грошових одиниць. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

В умовах розвинених кредитних відносин при визначенні грошової маси в обігу слід брати до уваги суму цін товарів, проданих у кредит; платежі, за якими настав строк сплати, і суму платежів, які взаємно зараховуються. З урахуванням цих обставин кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за такою формулою:

де КГ - кількість грошей в обігу;

ЦТ - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - платежі, за якими настав строк сплати;

ВП - сума платежів, які взаємно зараховуються;

О - кількість обігів однойменних грошових одиниць.

У західній економічній теорії широкого визнання набула кількісна теорія грошей, висунута американським ученим-економістом Фішером. Його формула для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, є такою:

де М - середня маса грошей, яка необхідна країні для забезпечення нормального грошового обігу;

V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень товарних цін;

Q - реальний обсяг товарів та послуг, що продавалися в країні протягом певного року.

Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутою вважається ця національна грошова система. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси, а в Україні поза банками обертається 35 % готівки, яка має позитивну тенденцію до зниження.

Для аналізу змін грошового обігу, розробки ефективних заходів щодо регулювання темпів зростання обсягу грошової маси в національній економіці використовуються грошові показники (грошові агрегати):

1) агрегат МІ - готівкові гроші в обігу (банкноти, монети) і кошти на банківських рахунках;

2) агрегатМ2= МІ + термінові й ощадні вклади в банках;

3) агрегат М3 = М2 + ощадні вклади у спеціальних кредитних установах;

4) агрегат L – М3 + депозитні сертифікати великих банків.

Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутою вважається ця національна грошова система. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси, а в Україні поза банками обертається 35 % готівки, яка має позитивну тенденцію до зниження.

Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегаті МІ, використовуються переважно у функції як засіб обігу і відповідають грошовій масі у вузькому розумінні.

Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але здебільшого у функції засобу нагромадження. Вони представляють гроші в широкому розумінні.

Швидкість обігу грошей - показник інтенсифікації їхнього руху при функціонуванні як засобу обігу і засобу платежу. Вона залежить від таких чинників: загальноекономічних - циклічного розвитку національної економіки, темпів економічного зростання, руху цін; монетарних - структури платіжного обігу, розвитку кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку тощо.

Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення такого явища, як інфляція.

42.Обґрунтуйте сутність капіталу як фактора виробництва, покажіть його диференціацію у виробничому процесі. Альтернативні теорії капіталу.У теорії використання капіталу його характеристика як виробничого ресурсу займає центральне місце. Це визначається тим, що накопичені економічні блага, що представляють всі форми капіталу, задіяні або можуть бути задіяні насамперед у виробничому процесі. Використовуваний у процесі виробництва товарів і послуг капітал, поряд з іншими виробничими ресурсами, характеризується в економічній теорії як "фактор виробництва", під яким розуміється економічний ресурс, задіяний у виробничому процесі і надає визначальний вплив на результати виробництва.

Капітал - одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об’єкт ринку капіталу.

Сучасна економічна теорія виділяє такі основні характеристики капіталу як фактора виробництва:

Комплексність використання. У процесі виробництва продукції капітал не є самодостатнім чинником, а використовується в комплексі з іншими факторами виробництва.

До числа основних чинників виробництва, з якими капітал взаємодіє в комплексі, відносяться праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) інші. Навіть для найпримітивнішого виробництва товарів і послуг потрібно з'єднання капіталу як мінімум ще з одним фактором виробництва - працею.

Вторинність формування. У системі основних факторів виробництва праця (трудові ресурси) і земля (природні ресурси) виступають як первинні, тобто спочатку існуючі незалежні фактори, у той час як капітал є похідним фактором. Така характеристика капіталу викликана тим, що для формування його запасу як виробничого ресурсу потрібне попереднє використання первинних факторів виробництва.

Продуктивність. Носієм цієї характеристики капітал виступає як і всі інші фактори виробництва. Продуктивність капіталу або капіталовіддача визначається як відношення результату виробничої діяльності (обсягу виробленого продукту) до суми застосованого (використаного) капіталу.

Альтернативність виробничих можливостей. У комбінації з іншими чинниками виробництва капітал формує певний виробничий потенціал, який може бути використаний для альтернативних цілей виробничої діяльності. Зокрема, один і той же виробничий потенціал, сформований за участю капіталу, може бути використаний для випуску як споживчих товарів, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу). Комбінація певного обсягу виробничих факторів, опосередкована участю капіталу, формує так звану "криву виробничих можливостей". Графік виробничих можливостей комплексу факторів виробництва, сформованого за участю капіталу.

Як видно з наведених даних один і той же кількісно певний комплекс факторів виробництва, опосередкований участю капіталу, може при необхідності випускати товари споживчого призначення і капітальні товари в різних пропорціях: у варіанті "А" - 2:1 і у варіанті "Б" - 1 : 2. За допомогою "кривої виробничих можливостей" може бути на альтернативній основі визначена оптимальна структура виробництва продукту при обраної економічної стратегії розвитку і змінюються умовах виробничої діяльності.

Взаємозамінність в системі факторів виробництва. У процесі виробництва товарів і послуг всі виробничі ресурси використовуються не як простий їх конгломерат, а як взаємодіючий комплекс з цілеспрямовано сформованими певними внутрішніми пропорціями. При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску одного і того ж обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції основних факторів виробництва. У теорії використання капіталу взаємозамінність факторів виробництва є однією з фундаментальних концепцій.

Можлива взаємозамінність факторів виробництва в процесі випуску продукції характеризується зазвичай так званої "виробничої функцією", яка в найбільш узагальненому вигляді має наступний вигляд:

ПР = f (К,3,Т,П),

де ПР - передбачений обсяг виробництва продукції (товарів, послуг);

f -функція взаємодії факторів виробництва в різних кількісних пропорціях;

К - обсяг задіяного капіталу;

3 - обсяг задіяних природних ресурсів (землі);

Т-обсяг задіяних трудових ресурсів (праці);

П - обсяг задіяних інших виробничих ресурсів.

Висока мобільність. Серед основних факторів виробництва капітал традиційно розглядається як найбільш мобільний. Фактор виробництва визначається як мобільний, якщо він легко переміщається з однієї сфери виробництва в іншу під впливом більш високих економічних стимулів. Якщо земля як фактор виробництва практично не має здатність просторової трансформації, а праця має обмежену мобільність, то капітал в реальній або грошовій формі характеризується абсолютною мобільністю, тобто може бути швидко переміщений з метою більш ефективного використання в інші галузі, регіони, країни.

Таким чином, як виробничий ресурс капітал характеризується цілим комплексом відмінних особливостей, визначених його особливим місцем і роллю в системі факторів виробництва.

Альтернативні теорії капіталу. Переважна більшість сучасних західних економістів при визначенні сутності капіталу дотримуються поглядів А. Сміта і Д. Рікардо на цю категорію. Відмінність між класиками політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, в тому, що західні економісти значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ (у з’ясуванні сутності капіталу). До них відносять дороги, мости, комп’ютери, споруди тощо. Американський економіст І. Фішер визначив капітал як запас багатства у певний час, як здатність багатства і власності приносити їхньому власнику постійний дохід у вигляді “потоку послуг”. Відомий англійський економіст Дж. Хікс розглядав капітал як сукупність товарів виробничого призначення, а П. Хейне — як виготовлені засоби виробництва або блага, які можна використовувати для виробництва майбутніх благ.

По-друге, отримання доходу пов’язується не лише із зазначеними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором. Якщо перші отримали назву “фізичний капітал”, то другі — “людський капітал”, до якого належать знання, навички, енергія людей, а інвестиціями у “людський капітал” є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров’я, на виховання дітей тощо. Прихильники теорії “людського капіталу” його складовою вважають навіть особисту чесність у ділових стосунках.

По-третє, деякі західні науковці ототожнюють капітал, насамперед, із грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал із часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Таким чином західні науковці всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов’язують капітал із різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. В цьому вони впритул наближаються до розуміння суті капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. К. Маркс, зокрема, аналізуючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. У такому аспекті він також розглядав капітал як нагромаджену працю, як відношення між уречевленою та живою працею. Сучасні західні науковці навіть повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов’язали його з благами, з часом. Російські та українські економісти лише наприкінці XX ст. стали на шлях пошуку такого джерела доходу, як час, але досі не змогли розкрити зміст поняття “людський капітал”, дати кількісну оцінку ролі знань, науки, охорони здоров’я у створенні національного доходу.

Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речовий аспект категорії “капітал” характеристикою його суспільно-економічної форми, дію певного фактора не розглядають в органічному взаємозв’язку з відносинами між людьми, що означає метафізичний, а не діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Певною мірою це й позаісторичний підхід, який полягає в тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, що лук і стріла в руках мисливця за первісного ладу були капіталом.

43.Розкрийте сутність ринку, його інфраструктуру та дію законів. Покажіть місце та роль торгового та позичкового капіталу. У будь-якій економічній системі, де є товарне виробництво, існують і ринкові відносини, з якими пов'язане поняття ринку. Особливе місце ринок посідає у тих системах, де панівною формою господарства є товарне виробництво. Там обмін економічними благами між суб'єктами економічної діяльності здійснюється через ринок.

Ринок - це система економічних відносин у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг.

Ринок - це сфера обігу, де відбуваються процеси купівлі-продажу товарів і послуг. Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

Функції ринку:

1) ринок зв’язує всі сфери суспільного відтворення, тобто виробництво, обмін і споживання;

2) ринок об’єднує усі економічні відносини в єдину економічну систему країни;

3) ринок урівноважує попит і пропозицію;

4) ринок урівноважує ціни;

5) ринок здійснює контроль споживача над виробництвом;

6) ринок здійснює стимулюючий вплив на економіку, тому що стимулює виробників до впровадження нових технологій.

Ринкова інфраструктура - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові й постачальницько-збутові організації, пункти прокату і лізингу.

Кожен сегмент ринку має конкретну ринкову установу.

Предмети споживання можна придбати у різноманітних магазинах (продовольчих, непродовольчих, спортивних,туристичних, меблевих, господарських тощо).

Засоби виробництва (сировина, знаряддя праці) продаються на товарних біржах.

Акції, облігації, національна та іноземна валюти також мають свої ринкові установи - фондову і валютну біржі, банки.

Підприємствам ринкової інфраструктури належить провідне місце в економіці розвинених країн. Це сприяє зростанню ділової активності населення, створює додаткові робочі місця, прискорює рух капіталу.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренції. Отже, товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку і умови конкуренції, обмінятися інформацією.

Фондова біржа - це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами - акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери -не що інше, як різні форми його еквівалента. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки.

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку та основні проблеми ринкової організації виробництва досліджуються через механізм попиту і пропозиції.

Попит - це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за встановленими цінами протягом певного періоду.

Попит на товари й послуги в кожному конкретному випадку визначається під впливом різноманітних чинників, але найважливішим фактором, який впливає на попит, є ціна. Чим вища ціна, тим нижчий (за незмінності інших чинників) попит і навпаки. Цю залежність називають законом попиту і її можна подати у вигляді кривої АВ. Якщо попит знаходиться в точці Е, то це означає, що за даного рівня цін (Р₂) споживачами буде куплено товарів у кількості Ол. За умови зменшення цін до рівня Р₁ попит на товари зросте і становитиме О₂.

Але окрім ціни, як визначального чинника кількісної зміни попиту, є й такі чинники, які безпосередньо не належать до цінових факторів. їх так і називають: нецінові чинники. До них слід віднести зміну доходів населення, зменшення податків, ціну на суміжні товари й товари-субститути, моду, сезон, смаки тощо. Якщо, наприклад, зростають доходи населення, то зростає і попит. При цьому крива попиту буде переміщуватись вправо і займе положення А₂В₂. За зменшення доходів, навпаки, вона зміститься вліво в положення А₁В₁. Нецінові чинники суттєво впливають на розмір попиту, але вирішальним фактором впливу залишається ціна.

Друга важлива категорія ринку - це пропозиція. Вона являє собою ту кількість товарів, які виробник згоден продати на ринку за даного рівня цін. Пропозиція товару, як і попит, здійснюється окремими виробниками, але весь обсяг запропонованих товарів та послуг визначається як сукупна пропозиція. Як це зрозуміло вже з визначення, пропозиція товарів теж залежить від ціни. Але тут, порівняно з попитом, залежність зворотна. Чим вища ціна, тим більшою буде пропозиція товарів і навпаки.

Так, у разі ціни Р₁ пропозиція товарів буде в обсязі О, а в разі зростання ціни до Р₂ і пропозиція товарів зросте до обсягу О₂. Цю закономірність між ціною і обсягом пропозиції товарів називають законом пропозиції.

Взаємодія попиту й пропозиції і характеризує сутність ринкового механізму. Оскільки в суспільстві на кожний даний момент завжди потрібна певна кількість продукції, а її випуск у масштабах усього суспільства ніхто не планує і не ставить завдання на їх виробництво, саме ринок самостійно в автоматизованому режимі регулює необхідну кількість товарів та послуг, які з'являються на ринку.

Позиковий капітал - це частина промислового і торгового капіталу, що відокремилася у грошовій формі, яка надається у позику на певний термін, за певну плату, виступаючу у формі позикового відсотка.

Позиковий капітал застосовується в торгівлі, виробництві не його власниками, а підприємцем-позичальником, саме йому він приносить прибуток. У зв'язку з цим відбувається відособлення двох якостей капіталу (капітал - власність, капітал - функція), тобто капітал-функція відчужується від капіталу-власності і здійснює самостійний рух в руках підприємця-позичальника.

Позиковий капітал виступає як товар. Споживною вартістю цього специфічного товару є здатність позикового капіталу приносити прибуток. Ціною тимчасового користування позиковим капіталом є позиковий відсоток. Джерелом позикового відсотка, що сплачується підприємцем-функціонером власникові позикового капіталу, є частина прибутку підприємця від функціонування цього капіталу в його руках. Позичальник-підприємець ділиться своїм прибутком з власником позикового капіталу.

З виникненням позикового капіталу у всіх підприємців з'явилася можливість розширювати свою діяльність, звужувати або взагалі припиняти її шляхом часткового або повного перетворення свого капіталу на позиковий капітал. У зв'язку з цим всі підприємці, оцінюючи якість і результати своєї діяльності, розчленовують свій прибуток на відсоток і підприємницький дохід. Річний підприємницький дохід за вилученням з прибутку позикового відсотка є важливим оцінним показником якості підприємницької здібності.

44.Обґрунтуйте причини та сутність інфляції, покажіть її види та соціальні наслідки. Інфляція - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей, знеціненні національних грошей.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, зокрема золота, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий процес, який можна розподілити на три етапи:

• темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшеннягрошової маси в обігу;

• темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;

• зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Для вимірювання інфляції застосовується такий показник, як темп інфляції. Він показує, як змінилася сама інфляція, з яким темпом за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і обчислюється за допомогою двох індексів цін — розрахункового та минулого періодів. Знак “+” свідчить про прискорення, знак “–” — про уповільнення темпів інфляції:

Види інфляції. У міжнародній практиці виділяють три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція.

Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризуються надмірним випуском та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно випущені гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни, сповільнюється швидкість обігу грошей.

Ці процеси стимулюють підприємницьку діяльність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообігу, збільшення пропозиції товарів і послуг. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін. тобто прискорена, або галопуюча інфляція. Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарним, що призводить до зростання цін.

За умов галопуючої інфляції настає платіжна криза – «грошовий голод». Держава намагається припинити випуск грошей, але поглиблення економічної і фінансової кризи ставить її перед необхідністю до нових випусків, настають «емісійні шоки». Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це зумовлює перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а галопуючої - на гіперінфляцію.

Гіперінфляція настає, коли темпи приросту цін зростають на 50% за місяць (суперінфляція - коли темпи зростання цін досягають 1000 % за рік і більше).

Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій (після Другої світової війни, розвалу СРСР).

На стадії гіперінфляції переважає нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

Інфляція має ряд наслідків у соціальній і економічній сферах.

У соціальній сфері - інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує доходи робітників, населення, які змушені купувати ці товари.

Але в дійсності це не завжди так. Адже підприємці не тільки, продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи витрати можуть мати обидві сторони.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Все залежить від здатності суб'єктів захистити свої доходи, досягти їх зростання.

Проте є соціальні групи населення, які не можуть захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, студенти.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що живуть за рахунок своїх збережень. Унаслідок інфляції ці збереження помітно знецінюються.

В економічній сфері інфляція впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну й грошову систему, платіжний баланс.

Інфляція зумовлює посилення хаотичності розвитку суспільного виробництва, позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі з швидким зростанням цін і виходять з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва, часті стрибки цін посилюють ризик інвестицій, що виникає, скорочення нових капіталовкладень. В період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж застосування техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів споживання, викликає затоварення ринків.

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно зберігати свої активи в грошовій формі. Власники грошей не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних витрат. Якщо ж банки збільшуватимуть процент, то це призведе до подорожчання банківських кредитів, внаслідок чого скоротиться попит на них.

Всі ці наслідки інфляції спостерігалися і в Україні. Починаючи з 1988-89 рр.. коли інфляція стала переростати в галопуючу, знизився життєвий рівень людей, виникло безробіття, розвинулись бартерні операції, зріс рівень позичкового процента, знизився курс карбованця, зросли спекулятивні торгові операції, з країни вивозились найдефіцитніші товари.

Антиінфляційна державна політика. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

У результаті проведення в Україні грошової реформи у вересні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою - гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні та проведення довгострокової антиінфляційної державної політики стали важливими факторами значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні