57. Дайте характеристику ринку досконалої конкуренції в короткостроковому та довгостроковому періодах. Ефективність ринку досконалої конкуренції.
Досконала конкуренція є найбільш вираженою схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів. Вона е ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає в тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма на шляху максимізації прибутку. Ринок досконалої конкуренції – це ринок, який відповідає ознакам досконалої конкуренції.
Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді
Модель поведінки виробника вимагає дати відповіді на такі запитання:
Варто чи не варто виробляти продукт?
Скільки потрібно виробляти продукції?
Що принесе виробництво: чи прибуток чи збитки?
У мікроекономіці є два методи пошуку відповідей на ці питання:
1. Сукупний аналіз (порівняння сукупної виручки і сукупних витрат).
2. Граничний аналіз (порівняння граничної виручки і граничних витрат).
1. Сукупний аналіз
Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва.
1.Якщо TR > ТС, то фірма вирішує завдання максимізації прибутку.
2.Якщо ТС > TR, то фірма мінімізує збитки.
Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки дорівнюватимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва менші ніж постійні витрати, то таке виробництво
потрібно продовжувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:
TC – TR < FC,
(FC + VC) – TR < FC ® VC < TR
Відповідь на друге питання: виробляти потрібно такий обсяг продукції, який максимізує прибутки або мінімізує витрати.
Відповідь на третє питання: економічний прибуток чи збиток фірми дорівнює різниці між сукупною виручкою і сукупними витратами.
Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно
Якщо лінія сукупної виручки (TR1) перетинає криву сукупних витрат (ТС) і деяка її ділянка знаходиться вище, ніж крива, то обсяги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві економічний прибуток. Якщо лінія валової виручки (TR2) лежить нижче кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних витрат (VC) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків.
Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.
2. Граничний аналіз
Доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (MR > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (MR < МС), то виробництво доцільно зменшувати.
Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (MR = МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток. Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх
витрат наведено на рис.
Сукупний обсяг прибутку визначається як площа прямокутника AKR1С1, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної виручки.
Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія граничної виручки і крива граничних витрат.
Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де перетинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки. Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямокутника MBC2R2.
Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.
Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді
Поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку, розглядається у довгостроковому періоді. Введемо деякі нові припущення:
1.Пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі.
2.В галузі всі фірми мають схожі криві витрат, а це дає можливість виділити окрему фірму як типову.
Якщо якась типова фірма при певній ціні Р на свою продукцію отримує економічний прибуток. То інші фірми будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Збільшення кількості виробників призводить до переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги( рис. 6.5)
Тому, вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2 (рис. 6.6), то фірма матиме збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Отже, буде відтік фірм з цієї галузі в ті, в яких є змога отримати хоча б нормальний прибуток.
Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового (вищого) рівня цін, що ліквідує збитки.
Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:
P = ATC або MR = P = MC = ATC .
Ефективність ринку досконалої конкуренції
При аналізі ефективності конкурентного ринку, виділяють:
1) ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);
2) ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).
Ефективність виробництва конкурентного ринку – ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, тобто споживачі одержують необхідні їм товари за найнижчими цінами з усіх можливих.
Ефективність розподілу ресурсів – конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше.
Ринок досконалої конкуренції має свої недоліки:
1)конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують (фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача), тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;
2)максимізацію прибутку, як мета конкурентної фірми, за часту призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями.
Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.
Охарактеризуйте витрати виробництва в умовах короткострокового та довгострокового періоду.
Кожне підприємство прагне приймати такі рішення, які б дозволили в умовах обмеженості ресурсів максимізувати свій прибуток. Підприємство повинно вибрати такий технологічний процес, при якому кількість готової продукції виробляється з найменшими витратами факторів виробництва.
За способом формування витрати поділяються на економічні та бухгалтерські. Однак витрати бувають внутрішні і зовнішні. Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми. Економічна оцінка базується на визначенні господарської перспективи фірми, а саме, на майбутніх витрат і заходах, щодо їх зниження; на зростанні рентабельності і шляхом найефективнішого і найкращого використання ресурсів. Економічний і бухгалтерський підходи до оцінки діяльності фірми відображаються в альтернативних витратах виробництва.
Альтернативні витрати це витрати на виробництво продукції, що відображають вартість найкращої з втрачених альтернатив використання ресурсів, за допомогою яких вони створені.
Основними видами альтернативних витрат є:
Зовнішні витрати (явні) – це платіж зовнішнім постачальником
Внутрішні витрати(неявні) – витрати на ресурси, якій належать самому підприємцю, а також нормальний прибуток, який припадає на такий важливий ресурс як підприємницька здібність.
Витрати виробника у короткостроковому періоді
Якщо фірма здійснила витрати, то їх вартість уже не повинна враховуватись у прийнятті майбутніх рішень, оскільки їх уже неможливо компенсувати. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними, а в короткостроковому вони поділяються на постійні і змінні.
Постійні витрати (FC) – це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції.
До постійних витрат відносять:
орендна плата;
витрати на капітальний ремонт споруд;
амортизаційні відрахування;
адміністративні витрати;
виплати податків;
страхові внески;
відсотки за кредит.
У графічному вигляді постійні витрати являють собою пряму лінію, де FC – постійні витрати; С – витрати.
Середні постійні витрати (АFC) – це кількість постійних витрат виробництва яка, приходиться на одиницю випуску продукції.
Це
відношення постійних витрат до кількості
виробленої продукції:
де, АFC – середні постійні витрати;
FC – постійні витрати;
Q – обсяг випуску продукції.
Змінні витрати (VC) – це витрати, величина яких змінюється залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.
До змінних витрат відносяться:
витрати на сировину;
витрати на енергоресурси;
оплату праці;
витрати на паливно – мастильні матеріали.
Змінні витрати
а) У початковий період організації виробництва змінні витрати зростають значно швидше чим обсяги виробництва (Q1).
б) При досягненні оптимального випуску продукції відбувається відносна економія змінних витрат (Q2).
в) При подальшому розширенні виробництва відбувається нове зростання змінних витрат, ніж зростання обсягів випуску продукції (Q3).
Середні змінні витрати (АVC) – це кількість змінних витрат, яка припадає на одиницю випуску продукції:
де, АVC – середні змінні витрати;
VC – змінні витрати;
Q – обсяг випуску продукції.
Свого мінімального значення АVC досягають при оптимальному випуску продукції (Q1).
Сукупні витрати (ТС) – сукупність постійних і змінних витрат у зв’язку з виробництвом продукції в короткостроковому періоді.
Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q): ТС =s(Q)
TC = FC + VC
де, TC – сукупні витрати;
FC – постійні витрати;
VC – змінні витрати.
Сукупні середні витрати можна одержати шляхом ділення сукупних витрат на кількість виробленої продукції.
де, АТС – сукупні середні витрати,
ТС – середні витрати;
Q – кількість продукції.
АТС можна визначити шляхом додавання середніх постійних і середніх змінних витрат:
Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції.
,
де, МС – граничні витрати;
ΔТС – приріст сукупних витрат;
Δ Q – приріст випуску продукції.
Граничні витрати можна визначити:
Ми бачимо, що FC не впливає на величину МС, граничні витрати є похідною функцією тільки змінних витрат короткостроковому періоді.
Якщо МС < ATC, то крива середніх витрат іде донизу: виробництво кожної нової одиниці продукції зменшує середні витрати;
Якщо МС > AТС, то крива середніх витрат іде доверху: виробництво нової одиниці продукції збільшують середні витрати;
Якщо АС = min, то МС =АС.
Фірма як досконалий конкурент в умовах рівноваги
Сучасна економічна теорія стверджує, що максимізація прибутку або мінімізація витрат досягається тоді, як граничний дохід дорівнює граничним витратам (МR = MC). В умовах досконалої конкуренції ціна дорівнює граничному доходу, а також кривій попиту (Р = МR =Д). В умовах короткострокового періоду можна визначити чотири типи фірм.
Фірма якій вдається покрити тільки середні граничні витрати – називається граничною фірмою (AVC = Р).
У такому випадку фірма може працювати в умовах тільки короткострокового періоду.
При AVC = Р, фірма може покрити середні змінні витрати, при виробництві Q1 продукції.
У випадку збільшення ціни вона в змозі покрити не тільки AVC, але і всі витрати.
2) Фірма якій не вдається покрити середні змінні витрати повинна бути закрита (Р<AVC) називається заграничною фірмою.
У
цьому випадку фірма не може бути
конкурентоспроможною.
Вона
не може своїм доходом покрити середні
змінні витрати.
3) Фірма яка може покрити не тільки середні змінні витрати, але і середні сукупні витрати називається дограничною фірмою з нормальним прибутком
При ATC =Р фірма може покрити середні сукупні витрати.
Фірма, якщо ціна на її продукт значно вище середніх сукупних витрат, то вона буде отримувати надприбуток.
У цьому випадку (P>ATC) фірма може покрити як АТС так і AVC і отримувати при виробництві Q.
Надприбуток. Фірма є дограничною фірмою з надприбутком.
На основі цих випадків можна зробити висновок:
якщо MC<P, то виробництво можна збільшити;
якщо MC>P, то таке виробництво здійснюється в збиток і його потрібно припинити.
Витрати виробництва в довгостроковому періоді
В умовах довгострокового періоду фірма може змінити всі свої ресурси (всі фактори стають змінними), галузь поповнюється новою кількістю фірм.
Фірма може при зміні своїх параметрів розширити виробництво, знижуючи при цьому середні витрати.
У випадку зростання продуктивності середні сукупні витрати зменшуються (перехід від АТС1, до АТС2) (рис. 58).
При умові спадної продуктивності середні сукупні витрати зростають (перехід від АТС3 до АТС4).
З’єднання точок мінімуму АТС1, АТС2, АТС3 ,АТС4 дозволяє отримати середні сукупні витрати у довгостроковому періоді (ATCL)
|
Капітал (К) машино-години |
Витрати праці (L) | |||||
|
100 |
200 |
300 |
400 |
500 |
600 | |
|
200 |
20 |
40 |
55 |
65 |
75 |
95 |
|
300 |
40 |
60 |
75 |
85 |
90 |
105 |
|
400 |
55 |
75 |
90 |
100 |
105 |
110 |
|
500 |
65 |
85 |
100 |
110 |
115 |
120 |
|
600 |
75 |
90 |
105 |
115 |
120 |
125 |
|
700 |
80 |
92 |
102 |
112 |
125 |
130 |
Якщо має місце постійна віддача від масштабу, то крива має горизонтальний вигляд.
При зростанні витрат від росту масштабу виробництва крива спрямовує до верху.
Охарактеризуйте поняття і параметри виробничої функції. Ізоквантна варіація факторів виробництва.
Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції.
Економічна діяльність фірми може бути описана виробничою функцією
Q =f (F1 ,F2… Fn)
де, Q максимальный обсяг виробництва при даних витратах;
F1 - кількість використаного фактора f1
F2 – кількість використаного фактора f2
Fn – кількість використаного фактора fn
Припустимо, що F1 є змінний фактор, тоді як останні фактори (F2… Fn) постійні.
Q
=f (F1
, F2…
Fn)
const
Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.
Для виявлення впливу змінного фактору на виробництво розглядається поняття сукупного, середнього, та граничного продукту.
Сукупний продукт (Q) з ростом використання в виробництві змінного фактора (F1) буде збільшуватися.
І стадія виробництва (ОА): збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1) В точці А1 МР досягає свого максимуму.
ІІ стадія виробництва (АС): величина МР зменшується, в точці С1 дорівнює АР (МР = АР).
Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис. 7.1).
ІІІ стадія виробництва (СВ): МР<АР сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактора.
ІV стадія виробництва (після точки В): МР<0. Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції (рис. 7.1).
У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.
Він стверджує, що з ростом використання будь-якого виробничого фактора досягається така точка при якої додаткове застосування змінного фактора веде до зменшення відносного і далі абсолютного обсягів випуску продукції.
Закон спадної граничної продуктивності:
несе не абсолютний, а відносний характер;
він використовується у короткостроковому періоді;
технічний прогрес постійно розсуває його межі.
Правило максимізації прибутку:
Фірма буде нарощувати випуск продукції до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це правило визначається - МR =MC
Ізоквантна варіація факторів виробництва.
Якщо дещо ускладнити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів (наприклад, праці і капіталу), то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва. Зробимо аналіз технології виробництва, при якій можуть змінюватися обидва виробничих фактори: капітал (К) і праця (L) (таблиця 7.1)
Випуск
продукції при різних комбінаціях
факторів
Ця таблиця свідчить про те, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборів факторів виробництва. Наприклад, 75 одиниць продукції при K = 600, L = 100; K = 400, L = 200; K = 300, L = 300; K = 500, L = 500.
Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантною.
Ізокванта – це крива, на якій показано багато комбінацій факторів виробництва, які забезпечують однаковий випуск продукції.
Точки А, В, С показують такі комбінації факторів виробництва, які дають змогу виробити 75 одиниць продукції. А точка К – визначає комбінацію, що також дозволяє виробити значно більше продукції. Через цю точку можна провести іншу ізокванту, яка відповідає більшому обсягу виробленої продукції при наявності комбінацій факторів виробництва розташованих на неї.
Карта ізоквант – це ряд ізоквант які показують максимальний випуск продукції, що досягаються при використанні визначених сполучень ресурсів.
Властивості ізоквант:
ізокванти на одній карті ніколи не перетинаються;
ізокванта яка розташована на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції;
ізокванти мають вигляд вигнутих кривих;
ізокванта має від’ємний нахил.
Аналізуючи властивості ізоквант, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим, що є граничною нормою технологічного заміщення.
Гранична норма технологічного зміщення (MRTSLК) – визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.
Це означає, кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці.
Гранична норма технологічного зміщення (MRTSLК) показує кількість зменшення одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що загальний обсяг виробництва не зміниться:
- ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю факторів виробництва;
- ізокванта для виробничої функції з фіксованою структурою факторів виробництва.
Рис. 7.3. Гранична норма технологічного зміщення
АВ – зона технічного заміщення
ІзЗ збільшенням витрат праці зменшуються витрати капіталу, це зазначає, що зменшується гранична продуктивність праці та збільшується гранична продуктивність капіталу.
В процесі виробничої діяльності підприємство намагається збільшити обсяги виробництва продукції залучає все більше ресурсів, що приводе до збільшення масштабу виробництва. При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва, тобто виникає різний ефект.
Це лише показує темпи зростання співвідношення між факторами в процесі розширення виробництва.
Якщо відстань між ізоквантами зменшується, це буде свідчить про те, що існує зростаюча економія від масштабу, тобто збільшення випуску досягається при відносній економії ресурсів.
Дане є характерним для тих виробництв, де можлива широка автоматизація виробничих процесів, застосування поточних і конвеєрних ліній.
В такому випадку фірмі необхідно нарощувати обсяг виробництва. Все це приводить до відносної економії ресурсів.
Якщо відстань між ізоквантами збільшується, то це свідчить про спадаючу економію від масштабу.
Спадаюча економія від масштабу свідчить про те, що мінімальний ефективний розмір вже досягнутий і подальше нарощування виробництва не доцільно.
При від’ємному ефекті масштабу виробництва невигідно створювати крупне виробництво. Причиною низької ефективності у цьому разі, як правило, є додаткові витрати, що пов’язані з керівництвом подібним виробництвом, труднощами координації крупного виробництва.
У випадку, якщо збільшення виробництва потребує пропорційного збільшення ресурсів це свідчить про те, що існує постійна економія від масштабу. Збільшення витрат двічі викликає подвоєння випуску продукції.
Таким чином ізокванта дозволяє не тільки економно використовувати ресурси для досягнення даного обсягу виробництва, та і визначити мінімально ефективний розмір підприємства в галузі.
Покажіть особливості взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція показують форму вираження, які формуються під впливом різних факторів бажань і рішень споживачів товарів та послуг.
Однак ці рішення передбачають взаємного узгодження, що здійснюється шляхом взаємодії попиту і пропозиції.
Рис. 5.6. Рівновага попиту та пропозиції
Точка перетину кривих попиту та пропозиції відображає ціну рівноваги В цієї точки обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту.
Рівноважна ціна – ціна, яка урівноважує попит і пропозиція в результаті взаємодії конкурентних сил.
Якщо ціна буде нижче рівноважної то на ринку буде складена ситуація дефіциту (попиту > пропозиції).
Якщо ціна буде вище рівноважної та на ринку буде відзначена ситуація надлишку (пропозиція > попиту).
Стійка рівновага досягається у тому випадку, коли відхилення ціни попиту від ціни пропозиції поступово погашається, прагнуть до рівноважної ціни, а обсяг продукції пристосовується до обсягу попиту.
В умовах ринку можливі різні ситуації де визначаються інші варіанти рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції.
а) При незмінній кривій пропонування внаслідок моди крива попиту зрушується праворуч. У цьому випадку ціна (P2) буде вище, а також обсяг продажу товару буде зростати.
Рис. 5.7. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої попиту праворуч
б) У ситуації де спадає інтерес до блага, крива попиту зрушується ліворуч. При цьому поряд з падінням обсягу продажу також знижується ціна.
Рис. 5.8. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої попиту ліворуч
в) При постійній кривій попиту зрушення кривої пропозиції праворуч приводить до зростання обсягу продаж. При цьому рівноважна ціна буде нижче.
г) І навпаки, якщо крива пропозиції зрушується ліворуч при зниженні обсягу продаж, рівноважна ціна також буде зростати.
Рис. 5.10. Зміна рівноваги у випадку зміни кривої пропозиції ліворуч
Дайте характеристику попиту і закону попиту, пропозиції і закону пропозиції. Еластичність попиту і пропозиції.
Закон попиту і пропозиції
В загальному плані попит визначають як поняття, що пов’язує кількість товарів, яка купується, з тими затратами які доводиться робити для їх придбання. Такі затратами можуть бути як грошові, так і не грошові (черга, фасування товарів, близькість магазину або ринку, якість обслуговування). Але при економічному аналізі попиту, як правило, враховуються тільки грошові витрати.
Попит (D) – це потреби людей в товарах і послугах, що забезпечені платіжними засобами.
Такий попит отримав назву платоспроможний попит. Із визначення видно, що не можна визначити попит тільки як кількість будь-якого товару. Попит це завжди зв’язок між двома конкретними змінними: ціною товару і кількістю покупок.
Розрізняють два види попиту: індивідуальний і ринковий.
Індивідуальний попит – це попит окремого покупця на певний товар.
Ринковий попит – це попит всіх покупців на певний товар. Ринковий попит визначається шляхом складання індивідуальних попитів всіх покупців на певний товар.
Попит може бути представлений у вигляді шкали попиту або у вигляді кривої попиту. Вони показують, яку кількість певного товару можуть придбати покупці за різними цінами на протязі деякого періоду часу.
За даними шкали попиту можна побудувати криву попиту (рис. 5.1). Кожна точка на кривій попиту характеризує величину попиту.
Обернена залежність між ціною та величиною попиту називається законом попиту.
Цей закон стверджує, що по мірі того, як ціна на товар підвищується, то попит на певну кількість товару зменшується і навпаки.
Крива попиту – це крива, що показує яку кількість товару готові придбати споживачі по різним цінам у даний момент часу.
Загальновизнане визначення кривої попиту
D (Demand). Крива попиту має від’ємний нахил, що свідчить про бажання споживача купити велику кількість товарів при меншій ціні.
Функція попиту Qg =f (P) – функція яка визначає попит в залежності від факторів що впливають на нього.
На величину попиту впливають наступні фактори:
1. Цінові фактори зміни величини попиту - чим нижче ціна тим вище попит; зміна ціни показує рух по кривій попиту.
Ефект доходу - зміст його в тому, що зміна ціни товару веде до зміни реального доходу споживача, при незмінній його номінальній величині. В даному випадку розрізняють номінальний і реальний доход.
Ефект зміщення - вказує на те, що зниження ціни товару робить його відносно інших товарів більш привабливим і тим самим збільшує схильність споживача до заміни ним інших більш дорогих товарів, аналогічного призначення і якості.
Дія закону спадної граничної корисності.
2. Нецінові фактори:
збільшення чи зменшення доходів споживача;
зміни смаків та уподобання;
цінові та дефіцитні очікування;
коливання витрат на рекламу;
зміни цін товарів – субститутів та комплементарних товарів;
зростання кількості покупців
Попит є функцією всіх цих факторів:
Qg =f (P, І, Z, W, PS, PC, N, B),
де Qg – обсяг попиту на товар
P – ціна товару;
І – доход;
Z - смаки та уподобання;
W - очікування;
PS - ціна товару – субституту;
PC – ціна комплементарного товару;
N – кількість покупців;
B – інші фактори.
Пропозиція і закон пропозиції
Пропозиція (S) – це кількість товарів, яку продавці пропонують до продажу чи готові продати за певними цінами на протязі деякого проміжку часу.
Пропозиція – це зв’язок між двома змінними: ціною і кількістю продаж.
Розрізняють два види пропозиції: індивідуальна і ринкова пропозиція.
Індивідуальна пропозиція – це пропозиція одного товару за певними цінами окремим продавцем.
Ринкова пропозиція – це пропозиція одного товару за певними цінами всіма продавцями.
Можна відмітити, що на ринку з боку пропозиції виявлена пряма залежність між її обсягом та ціною. Тобто чим вище ціна тим вище обсяг виробленої продукції.
Пряма залежність між ціною і обсягом виробленого для продажу товару називається законом пропозиції.
Графічно цей взаємозв’язок представлений у вигляді висхідної кривої пропозиції. Зміна Qs на графіку показується у вигляді переміщення з однієї точки в іншу уверх або вниз на постійній кривій пропозиції. Уверх – це збільшення величини пропозиції, вниз – зменшення величини пропозиції.
Кожна точка на кривій пропозиції характеризує величину пропозиції.
Крива пропозиції – це крива що показує, яку кількість товару можуть продати виробники за різними цінами в даний період часу.
Крива S характеризує рівень цін та обсяг продажу блага в певний період часу, яка має позитивний нахил. Це означає чим вище ціна товару, тим більше його пропонується до продажу, і навпаки. Крива ринкової пропозиції складається з кривих індивідуальної пропозиції і будується аналогічно кривій ринкового попиту.
Функція пропозиції QS = f (P) – функція яка визначає пропозицію у залежності від факторів, що впливають на неї.
На пропозицію здійснюють вплив наступні фактори:
1. Ціновий фактор - зміна ціни визначає рух по кривій пропозиції.
2. Нецінові фактори:
Ціни на ресурси - підвищення цін на ресурси приводить до збільшення витрат на виробництво і транспортування товарів. Це в свою чергу, приводить до зменшення пропозиції товару, і навпаки.
Техніка, технології і організація виробництва - впровадження їх більш нових і ефективних зразків веде до збільшення пропозиції товару, і навпаки.
Державна економічна політика в області оподаткування і дотацій - збільшення податкових ставок негативно впливає на ринкову пропозицію товарів; за рахунок дотацій держава з свого бюджету покриває виробнику певну частку його витрат, в результаті чого витрати виробника зменшуються.
Ціни на інші товари - за інших рівних умов, підприємці будуть намагатися виробляти і реалізовувати ті товари, ціни на які вищі.
Цінові очкування продавців - очікування підвищення цін на товари в майбутньому може привести до зменшення поточної пропозиції, і навпаки.
Кількість продавців на ринку.
Величина пропозиції є функцією всіх цих факторів:
QS = f (P, Pr, K, T, N, B),
де Pr – ціни ресурсів;
K – технологія;
T – податки та субсидії;
N - кількість виробників;
B – інші фактори.
Еластичність попиту і пропозиції
Важливу роль у вивченні всіляких реакцій з боку економічних агентів на зміни ціни грає поняття еластичності.
Еластичність – це ступінь реакції однієї змінної на зміну іншої, яка виражена відношенням відсоткових змін.
Практичне значення при цьому мають не абсолютні величини, а відносні.
В якості змінних тут виступають такі фактори як ціна та величина попиту.
Еластичність попиту за ціною (Еdp) – це відношення відсоткової зміни у величині попиту на товар до даної відсоткової зміни його ціни.
Наприклад, Р1 = 10 грн. Q1 = 200 шт.
Р2 = 12 грн. Q2 = 150 шт.
Якщо Р1 зростає до Р2 то:
Еdp = [(150-200)/200] / [(12-10)/10] = - 1,25
Якщо Р зменшується з 12 до 10 грн., то
Еdp = [(200-150)/150] / [(10-12)/12] = - 2
Оскільки залежність між ціною і величиною попиту обернена, показник цінової еластичності попиту є величиною від’ємною.
Попит вважається:
еластичний (Еdp >1), якщо дана відсоткова зміна ціни веде до більшої відсоткової зміни величин попиту.
нееластичний (Еdp < 1), якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується меншою відсотковою зміною величини попиту.
одинична еластичність (Еdp = 1) визначає, що деяка зміна ціни приведе до якої ж самої відсоткової зміни величини попиту
досконало еластичний попит (Еdp = ∞) визначає, що незначна зміна ціни може змінити величину попиту від 0 до ∞
досконало нееластичний попит (Еdp = 0) свідчить про те, що зміна ціни не приводить до змін у кількості продукції.
Еластичність пропозиції за ціною показує відносні зміни обсягу пропозиції під впливом зміни ціни на один відсоток.
Слід відзначити, що визначення цінової еластичності пропозиції таке ж саме, як і цінової еластичності попиту. Єдина різниця полягає в тому, що чутливість обсягу пропозиції до зміни ціни позитивна, в той час як чутливість обсягу попиту до зміни ціни на товар від’ємна.
Фактори які впливають на еластичність пропозиції:
мобільність факторів виробництва;
фактор часу;
в умовах короткого ринкового періоду пропозиція буде досконало нееластичною. Ринковий період настільки малий, що товаровиробники не в змозі відреагувати на зміну ціни виробництвом додаткової продукції;
в умовах короткострокового періоду пропозиція буде більш менш еластичною. Це період достатній щоб змінити деякі фактори виробництва для росту випуску продукції;
у умовах довгого періоду пропозиція буде більш еластичною. За цей час фірма може значно нарощувати свої виробничі потужності і значно збільшити обсяг випуску продукції.
Покажіть реакцію споживача на зміну доходів та цін товарів. Побудуйте лінії “доход-споживання”, “ціна-споживання”, розкрийте їх особливості. Крива Енгеля.
Реакція споживача на зміну його доходу
Вибір споживача залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення грошового доходу означає зміщення бюджетної лінії праворуч вгору. Аналогічний результат може бути досягнутий при зниженні цін, що також означає збільшення реального доходу. При зменшенні грошового доходу бюджетна лінія буде зміщатися ліворуч донизу.
Збільшення грошового доходу означає зміщення бюджетної лінії праворуч вгору. Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, що проходить через ці точки, то отримаємо криву «дохід споживання».
Точки К1, К2, К3, К4 показують послідовність зміни рівноваги споживача. Крива «доход-споживання» має назву кривої рівня життя.
Лінія “доход-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідає різним рівням його доходу.
Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу споживача. Характер кривої «доход-споживання» залежить від оцінки товару споживачем. Якщо крива «доход-споживання» виходе з початку координат під кутом 45о, то це означає, що з збільшенням доходу споживач в однаковій пропорції збільшує споживання і блага У, і блага Х. Якщо придбання товару збільшується непропорційно, то змінюється кут нахилу кривій.
Товари, що споживаються у більшій кількості, коли зростає доход споживача, є нормальні товари.
Товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача є неякісні товари.
Для нормальних товарів крива “доход-споживання” має зростаючий характер, для неякісних – спадний.
Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.
Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.
Тому для нормальних товарів крива «дохід – споживання» матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.
Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива «дохід – споживання» для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії.
Від кривої «дохід – споживання» легко перейти до, так званих, кривих Енгеля.
Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит.
1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім’ї.
2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.
Згідно з цим крива Енгеля передбачає те, що при незмінних цінах на всі блага частка бюджету сім’ї, якій витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання сімейного доходу.
Закон Енгеля:
певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару Х.
для певної групи товарів (предмета розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає доход споживача) крива Енгеля може зростати з прискоренням.
Реакція споживача на зміну цін товарів
При дослідженні кривої «дохід - споживання» дохід був величиною змінною, але ціни були постійними. Передбачимо, що дохід остається величиною постійною, а змінюється тільки ціна одного з товарів.
Припустимо, що змінюється ціна блага Х. Визначаючи точки дотику кривих байдужості U1, U2, U3, U4 з бюджетним обмеженням точками К1, К2, К3, К4 поєднуючи їх, ми визначаємо криву «ціна – споживання». Крива «ціна – споживання» показує, як змінюється обсяг закупок товару Х (точки К1, К2, К3, К4) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту. Від цієї кривої можна перейти до кривої індивідуального попиту.
Залежність між ціною на товар (РХ) та розміром його закупок для споживача відображає крива попиту.
У цьому випадку доход є постійним, змінюється тільки ціна одного з товарів.
Охарактеризуйте варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника.
Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції.
Економічна діяльність фірми може бути описана виробничою функцією
Q =f (F1 ,F2… Fn)
де, Q максимальный обсяг виробництва при даних витратах;
F1 - кількість використаного фактора f1
F2 – кількість використаного фактора f2
Fn – кількість використаного фактора fn
Припустимо, що F1 є змінний фактор, тоді як останні фактори (F2… Fn) постійні.
Q
=f (F1
, F2…
Fn)
const
Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.
Для виявлення впливу змінного фактору на виробництво розглядається поняття сукупного, середнього, та граничного продукту.
Сукупний продукт (Q) з ростом використання в виробництві змінного фактора (F1) буде збільшуватися.
І стадія виробництва (ОА): збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1) В точці А1 МР досягає свого максимуму.
ІІ стадія виробництва (АС): величина МР зменшується, в точці С1 дорівнює АР (МР = АР).
Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис. 7.1).
ІІІ стадія виробництва (СВ): МР<АР сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактора.
ІV стадія виробництва (після точки В): МР<0. Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції (рис. 7.1).
У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.
Він стверджує, що з ростом використання будь-якого виробничого фактора досягається така точка при якої додаткове застосування змінного фактора веде до зменшення відносного і далі абсолютного обсягів випуску продукції.
Закон спадної граничної продуктивності:
несе не абсолютний, а відносний характер;
він використовується у короткостроковому періоді;
технічний прогрес постійно розсуває його межі.
Правило максимізації прибутку:
Фірма буде нарощувати випуск продукції до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це правило визначається - МR =MC
Оптимум виробника
Максимізувати випуск при даних витратах дозволяє пряма однакових витрат. При фіксованих цінах на фактори виробництва можна знайти багато різних наборів капіталу і праці.
Графічне зображення таких наборів є ізокостою.
Ізокоста – це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів при фіксованих витратах виробництва. Це множина альтернативних комбінацій витрат капіталу і праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними
Якщо Р1 - ціна фактора виробництва F1
P2 - ціна F2
При наявності бюджету виробник може придбати Х одиниць фактора F1 і У одиниць фактору F2 .
С=Р1*Х+Р2
*Х
або,
Для
праці і капіталу: С
=WL+rK,
або,
Дане рівняння визначає комбінації ресурсів, використання яких веде до однакових витрат витрачених на виробництво.
Зростання бюджету виробника або його зниження зрушує ізокосту праворуч або ліворуч.
Рівновага виробника показує такий стан, при якому він досягає максимального обсягу виробництва продукції з раціональним використанням у виробничому процесі факторів виробництва з урахуванням більш оптимального їх співвідношення.
Для цього потрібно сполучити ізокосту з картою ізоквант. Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку.
Точка дотику ліній бюджетних обмежень до ізокванти (F) визначає положення рівноваги виробника, оскільки дозволяє досягти максимального обсягу виробництва при обмежених засобах, які можна витратити на придбання ресурсів.
Враховуючи те, що в точки F ізокванта і ізокоста мають однаковий кут нахилу і що нахил вимірюється граничною нормою технологічного заміщення, то можна записати умову рівноваги як рівність:
а
оскільки MRTSLK = MPL/MPk , то MPL/MPk = PL/Pk і MPL/PL
= MPk /Pk
Розкрийте особливості аналізу функції корисності з кардиналістських та ординалістських позицій. Дайте характеристику кривих байдужості як інструментарія мікроекономічного аналізу поведінки споживача.
В економічної теорії виділяються два основних підходи до визначення корисності:
- поведінка споживача визначається за допомогою кардиналістської теорії корисності, тобто ця теорія допускає кількісне її вимірювання;
- ординалістська теорія передбачає, що блага для споживача можуть бути виміряні тільки порядково.
В кардиналістській теорії корисності:
за початковий пункт економічного аналізу приймається потреби людини та закони їх насичення;
вартість або цінність будь – якого блага визначається ступенем важливості тої потреби, яка задовольняється у суб’єктивної оцінки споживача;
суб’єктивна оцінка будь-якого блага залежить від двох факторів: від ступені рідкості блага та від ступеню насиченості потреби у ньому.
Потреби варто пов’язати з законом спадної граничної корисності, розглядаючи при цьому, що собою являє корисність товару та гранична корисність.
Корисність – це здатність товару задовольняти потреби споживача.
Сукупна корисність (ТU)– це загальна корисність, що отримується у результаті споживання товарів або користування послугами.
Гранична корисність (MU) – це приріст до сукупної корисності за умов споживання додаткової одиниці товару.
MU= ∆TU/∆Q
де, ТU – сукупна корисність;
Q – кількість товару
Будь-який вибір передбачає існування певних можливостей, або альтернатив, одній з яких надається перевага в даній ситуації. Від яких конкретних факторів залежить такий вибір, як оцінюються різні альтернативи вибору, на основі яких аргументів приймаються рішення про вибір – все це залежить від специфічних умов поставленої проблеми.
Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються і рівнем корисності якого досягає споживач:
U =f (Qx, Qy...Qn)
де, U – корисність;
Qx – кількість товару Х;
Qy – кількість товару У
В основі ординалістської теорії поведінки споживача лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):
1. Порівнянність - з двох наборів благ людина вибирає для себе привабливіший набір, або вказує на їх еквівалентність з власної точки зору (не бачить між ними відмінності).
2. Транзитивність - споживач встановлює певний порядок уподобань.
Якщо набір благ A привабливіший для суб'єкта, ніж набір B, а набір В, у свою чергу, переважає привабливістю набір C, то набір A буде привабливішим також і за набір C.
3. Ненасичуваність - люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення.
Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежить від доходу і від цін товарів і послуг.
Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.
В основі споживацького вибору знаходяться такі чинники, як:
1. Бюджетне обмеження.
2. Ціни.
3. Споживчі передбачення.
Підхід до пояснення споживчої поведінки з позиції ординалістів ґрунтується на використанні лінії споживчого бюджету та кривих байдужості.
З позиції ординалістської теорії граничної корисності:
1) Гранична корисність не може бути виміряною.
2) Суб’єкт вимірює не корисність окремих благ, а корисність наборів благ.
3) Суб’єкт в змозі виміряти тільки порядок переваг наборів благ.
4) Всі набори благ можна згрупувати, розподілити їх по множині на основі граничної корисності.
5) Графічно набір варіантів, які мають однакову граничну корисність відображається у виді набору кривих байдужості.
6) Теорія граничної корисності постає у цілому як модель кривих байдужості.
Криві байдужості, їх властивості
Підхід до пояснення споживчої поведінки з позиції ординалістів ґрунтується на використанні лінії споживчого бюджету та кривих байдужості.
З’ясувавши основні особливості споживчого вибору на основі граничної корисності блага, слід розглянути його здійснення за допомогою набору байдужості, тобто набору варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність. Графічним зображенням набору байдужості є крива байдужості.
Крива байдужості – це крива, яка виявляє комбінації економічних благ, які забезпечують однаковий рівень задоволення.
Крива байдужості визначає багато комбінацій м’яса і сиру, які носять однакову, з точки зору споживача, корисність. Тобто між наборами товарів А, В, С, Д споживач не вбачає ніякої різниці.
Набір товарів, що відповідає координатам точки F забезпечує більший рівень задоволення споживача ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості.
Безліч кривих байдужості утворюють карту кривих байдужості.
Криві байдужості мають певні властивості:
криві байдужості мають негативний нахил;
криві байдужості випуклі до початку координат;
криві байдужості не перетинаються, через будь яку точку можна провести лише одну криві байдужості;
набори товарів на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживчого задоволення.
Гранична норма заміщення
Розглядаючи криві байдужості, треба звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. Наприклад, беремо для аналізу набір споживача, який складається лише з двох благ, наприклад, молока і хліба (У,Х), то зменшення споживання молока (У) на певну кількість може бути компенсоване збільшенням споживання хліба (Х) і навпаки. При цьому споживач буде знаходиться у своєму вибору на одній і тій самій кривій байдужості та буде отримувати однакове задоволення.
Гранична норма заміщення (MRSxy) – це кількість товару У на яку згоден відмовитись споживач, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.
Зменшення граничної норми заміщення при переміщенні вздовж кривої байдужості до низу є важливою передумовою її формування.
Взаємна
заміна благ Х
та У
має
сенс
тільки у межах відрізку ВС.
Це
є зона субституції:
Гранична норма заміщення завжди виражається від’ємним числом (MRSxy<0), адже ΔХ<0,оскільки Х2<Х1.
Гранична норма заміщення пов’язана з граничними корисностями блага Х і блага У. Заміна одного блага іншим також може бути визначена відношенням МUX до MUY .
У такому випадку, якщо гранична корисність товару збільшується, то його кількість буде у споживанні скорочуватися.
Покажіть ознаки “чистої монополії” та дайте її характеристику. Вибір монополістом ціни й обсягу виробництва. Рівновага фірми – монополіста в довгостроковому періоді.
Модель «чистої» монополії та її характеристик
На практиці можливості ринку досконалої конкуренції використовуються досить рідко. І причиною цього є елементи монополізму у поведінці фірм на ринку. Фірми завдяки своїм власним діям впливають на ринкову ціну. Але якщо на ринку існують продавці або покупці, які здатні впливати на ринкову ціну, то така конкуренція вже приймає форму недосконалої конкуренції.
Недосконала конкуренція – це ринкова структура, що характеризується можливістю продавців або покупців впливати на ринкову ціну.
Основними типами недосконалої конкуренції є монополія, олігополія, монополістична конкуренція.
Розглянемо особливості такій ринкової структури як монополія.
Монополія - це ринкова структура, в якій одна фірма є постачальником на ринок універсального продукту.
Існують такі види монополій:
Закрита монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. У багатьох державах захищені від конкуренції такі державні монополії, як поштово-телеграфна служба, компанії, що постачають населенню газ, паливо. До таких монополій слід віднести компанії, які відмежувались від конкуренції патентами або авторськими правами на видання друкарської продукції.
Відкрита монополія. У цьому випадку фірма на деякий час залишається єдиним постачальником якого-небудь продукту, не володіючи захистом від конкуренції. Звичайно такими монополіями є фірми, які виходять на ринок з якісно новою продукцією. З часом інші фірми можуть пропонувати аналогічну або кращу продукцію, і тим самим лишають попередню фірму можливості бути єдиним постачальником товару на ринок.
Звичайна монополія - галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує увесь ринок цілком. Вона виживає в тих галузях, де одна фірма або корпорація обслуговує увесь ринок, наприклад, коли вона володіє єдиними джерелами корисних копалин або сировини. Середні витрати такої монополії мінімальні в силу масштабу виробництва. Тому поділ ринку з іншими фірмами призвів би до неефективності виробництва.