Контрольні питання

1. Що розуміють під світовою валютною системою та які її складові?

2. Що розуміють під конвертованістю валюти?

3. Чим відрізняється внутрішня конвертованість валюти від 137н.137137ньої?

4. Що розуміють під валютою і яка існує класифікація валют?

5. У чому полягає сутність валютного курсу?

6. Які існують види розрахункових валютних курсів і для чого їх використовують?

7. Які існують режими валютних курсів і від чого залежить їх вибір?

8. Що розуміють під валютними відносинами та валютною політикою?

9. У чому суть та особливості міжнародних розрахунків?

10. Які основні форми міжнародних розрахунків?

11. В чому суть та які є види валютного ринку?

12. У чому особливості золотого та 138н.138138138прокат138138ію стандарту?

13. Які основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи?

14. Які головні відмінності Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської?

15. Які характерні риси Європейської валютної системи?

Список літератури до розділу

1. Міжнародна економіка [Текст] : навч. Посіб. / Ю. Г. Козак, Д. Г. Лук’яненко Ю. В. Макогон, Ю. І. Граматик, К. І. Ржепішевський; вид. 2-ге, перероб. Та доп. – Київ : Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

2. Міжнародна економіка [Текст] / 138н.138. Ю. Г. Козак – 2-ге вид., перероб і доп. – К.: ЦУЛ, 2008. – 1118 с.

3. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях [Текст] : навч. Посіб. / Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, К. І. Ржепішевський, Н. С. Логвінова, В. М. Осипов. – Київ : Центр навчальної літератури, 2004. – 676 с.

4. Киреев А. П. Международная экономика [Текст]: в 2-х ч. : учеб. Пособ. Для вузов / А. П. Киреев. – М. : Международные отношения, 2001. – Т. 2. – 416 с.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения [Текст] : учебник / 138н.138138н.138. Л. Н. Красавиной. – 3-е138н.., перераб. И доп. – М. : Финансы и статистика, 2007. – 576 с.

6. Пебро М. Международные экономические, 138н.138138138п и финансовые138н.138138138пния [Текст] / М. Пебро; пер. с фр.; общ.138н.138. Н. С. Бабинцевой. – М. : Прогресс, Универс, 1994.

7. Суэтин А. А. Международные валютно-финансовые отношения [Текст] : учеб. / А. А. Суэтин. 3-е 138н.., испр. И доп. – М. : КНОРУС, 2006. – 360 с.

Розділ 5. Фінансова і монетарна політикаєвропейського валютного союзу

5.1. Валютно-фінансова конвергенція як передумова створення Європейського валютного союзу

В основу економічної та валютної стабільності Європейського валютного союзу закладено рамкові умови правового та 139н.139139139прокатльного характеру, до яких, в першу чергу, належать:

• Договір про Європейську спільноту, що визначає засади економічної (139н.. 98–104) та валютної (139н.. 105–124) політик і зобов’язує країн-членів до координації своїх національних економічних політик через співробітництво у Європейській раді;

• Маастрихтський договір (1992), що визначає обов’язкові до виконання державами-членами Європейського валютного союзу або тими, які хочуть до нього приєднатися, критерії конвергенції(139н.. 121);

• Пакт про стабільність та економічне зростання (1997), що доповнює положення Маастрихтського договору і визначає правила проведення податково-бюджетної політики, а також декларує регламент накладення санкцій у випадку порушення бюджетних обмежень;

• Лісабонський договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз і Договору про установу Європейського Співтовариства (2007), метою якого є підвищення ефективності Євросоюзу, зміцнення його демократичної легітимності і уніфікація діяльності ЄС. Відповідно до положень договору ЄС отримує право визначати моделі координації економічної політики країн-членів єврозони. Комісія може виступити з попередженням держави про те, що її економічна політика не відповідає загальним рамкам економічної політики ЄС.

Головною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання країнами певних стабілізаційних ви­мог. Ці вимоги складаються із дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Мета цих вимог відповідає філософії Маастрихтського договору: учасники валютного союзу мають гарантувати, що країни, які передають компетенції з проведення грошової політики Європейському цен­тральному банку (ЄЦБ), будуть здатними забезпечити тривалу економі­чну стабільність у спільному грошово-валютному просторі.

Під конвергенцією слід розуміти зменшення розриву (зближен­ня) у показниках економічного розвитку між національними держа­вами. При цьому слід розрізняти поняття номінальної і реальної конвергенції. Під номінальною конвергенцією розуміють різницю між такими номінальними змінними, як ціни, виробничі витрати та валютні кур­си. Реальна конвергенція характеризує такі реальні змінні, як зни­ження різниці у продуктивності праці, доходах та рівні життя.

Створення європейського спільного ринку сприяло посиленню як реальної, так і номінальної конвергенції країн ЄС. Проте немож­ливо гарантувати стабільність номінальної та реальної конвергенції доти, доки вони не супроводжуватимуться інституціональною кон­вергенцією. Остання гармонізує діяльність економічних інститутів та існуючої практики, а також встановлює рамкові умови, які слу­жать орієнтиром для поведінки окремих суб’єктів ринку. Заснування Європейської системи центральних банків (ЄЦБ) є важливим компонентом інституціональної конвергенції у сфері грошової політики. Проте компетенції у таких сферах, як, наприклад, фіскальна політика або регулювання ринку робочої сили залишаються на національному рівні. Для підвищення ефективності економічної політики у межах інтегрованого союзу ці елементи на наступних етапах інтеграції мають також бути перенесені на наднаціональний рівень.

Ст. 109j Маастрихтського договору передбачає певну процедуру відбору наступних членів Європейського валютного союзу, яка являє собою послідовність, представлену на рис. 5.1.

Рисунок 5.1 – Процедура відбору країн-членів Європейського валютного союзу

Маастрихтський договір визначає критерії валютно-фінансової конвергенції, які було поділено на дві групи – монетарні та фіскальні. До перших відносять кри­терії рівня інфляції, відсоткових ставок та обмінних курсів, до других – показники заборгованості країн. В цілому критерії конвергенції виглядають наступним чином:

1) досягнення належного рівня цінової стабільності. Рівень ін­фляції (потенційного члена Європейського валютного союзу) за рік, що передував року пере­вірки, має не більше, ніж на 1,5 % перевищувати середній показ­ник інфляції, який досягнуто у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

2) забезпечення належного стану фінансових показників у дов­готривалому періоді з метою запобігання надмірного бюджетного дефіциту та надмірної державної заборгованості. Під надмірним дефіцитом мається на увазі відношення фактичного дефіциту до ВВП, яке не повинно перевищувати референтної величини дефі­циту, що встановлюється на рівні 3 % від ВВП. Згідно зі 141н.. 104с Маастрихтського договору ця вимога може вважатися виконаною також тоді, коли виконується одна з наступних умов:

• рівень дефіциту перевищував встановлену референтну величину, але протягом останнього часу невпинно наближався до неї й на час перевірки досяг величини, що знаходилася поруч із 3-відсот­ковою позначкою;

• референтна величина тимчасово перевищу­ється, але фактичний розмір дефіциту знаходиться поруч із 3-відсотковою позначкою. Під надмірною державною заборговані­стю мається на увазі відношення фактичних державних боргів до ВВП, яке не повинно перевищувати референтної величини забор­гованості, що встановлюється на рівні 60 % від ВВП. Ця умова згідно з Маастрихтським договором також може вважатися ви­конаною тоді, коли рівень заборгованості перевищував встанов­лену референтну величину, але протягом останнього часу не­впинно наближався до неї й на час перевірки досяг величини, що знаходилася поруч із 60-відсот­ковою позначкою;

3) дотримання протягом останніх двох років діапазону коли­вань валютних курсів у межах механізму валютних курсів Європейського валютного союзу без девальвації валют відносно ін­ших членів;

4) наближення довготермінових відсоткових ставок. За рік до перевірки рівень номінальних довготермінових відсоткових ста­вок (наприклад, з державних цінних паперів) потенційного члена Європейського валютного союзу повинен не більше, ніж на 2,0 % перевищувати середній рівень довготермінових відсотків, який досягнуто у трьох країнах ЄС, де ці відсотки є найнижчими.

Поряд із економічними критеріями оцінки зрілості потенцій­них членів валютного союзу Маастрихтський договір встановлював критерії інституціонально-правової конвергенції (142н.. 107–108). Європейська комісія та Європейський центральний банк мають доповідати Європейській Раді голів держав та урядів перед прийняттям на­ступних членів, наскільки останнім вдалося привести національне законодавство у відповідність до вимог Маастрихтського до­говору, а саме: наскільки в національних законодавствах визначається політична незалежність центральних банків і фінансових інститутів.

Дотримання макроекономічної конвергенції означає не тільки своєчасне виконання встановлених критеріїв на момент перевірки дотримання умов вступу до валютного союзу. Конвергенцію слід розуміти як процес, який із створенням валют­ного союзу тільки розпочинається. Саме від збереження довго­тривалої конвергенції залежатиме стабільність подальшого економічного розвитку та успіху 142н.142142142проккої інтеграції у цілому.

Більшість авторів, які присвятили свої роботи питанням європейської економічної інтеграції, відзначають, що ці критерії є неповними, неточними і недостатньо сформульованими, невірно обраними, не можуть бути дотримані без суттєвих втрат для окремих країн. Так, до 1993 р. Комісія та апологети Європейського валютного союзу наголошували на необ­хідності суворої конвергенції, однак зрозуміло, що суворе дотримання критеріїв кон­вергенції є практично неможливим. І хоча ніяких формальних змін щодо стандартів цих критеріїв не передбачається, було запропоно­вано низку переоцінок з урахуванням, наприклад, циклічних коли­вань унаслідок економічного спаду на початку 90-х pp. Зокрема, передбачалось більше уваги приділити 142н.142142142протю та його впливу на бюджетний дефіцит, що звичайно гальмувало розвиток еконо­мічного і валютного союзу. Маастрихтська угода передбачала по­142н.142142142п оцінки щодо виконання даних критеріїв. Сюди, наприклад, належать оцінки, пов’язані з тим,був дефіцит бюджету структу­рним, чи зумовлений циклічними проблемами.

Аналізуючи економічний та фінансовий стан держав ЄС за останні роки, слід відзначити прагнення більшості з них до дося­гнення будь-якою ціною критеріїв конвергенції, передбачених Маастрихтським договором, метою яких є дотримання стабі­льного 143н.143143143дарства внутрішнього ринку за рахунок, у першу чергу, стабільної валюти. Довготривале дотримання останнього критерію передбачається за підтримки ЄЦБ, основними завдан­нями якого є визначення і проведення грошової політики Співто­вариства, розпоряджання офіційними валютними резервами країн ЄС, а також сприяння безперешкодному функціонуванню платі­жної системи.

У цілому ж, простежуючи розвиток настроїв щодо створення єдиного валютного союзу з часів підписання Маастрихтського договору, можна зробити висновок про постійну невпевненість багатьох його ініціаторів щодо часу початку функціонуван­ня валютного союзу і кола його учасників.

У своєму початковому форматі валютний союз ЄС був реалізований за участі 11 із 15 країн Європейського Союзу, які виконали маастрихтські критерії і утворили єврозону з офіційним введенням євро у безготівковий обіг з 1 січня 1999 року. На поточному етапі до складу єврозони входять із 27 країн-членів ЄС лише 16 країн з більш ніж 320 млн населення (143н.143143. 5.1, 5.2).

Таблиця 5.1 – Країни-члени Євросоюзу

№ пор.	Країна	Рік вступу до Євросоюзу
		1957	1973	1981	1986	1990	1995	2004	2007
1	Бельгія
2	Німеччина
3	Італія
4	Люксембург
5	Нідерланди
6	Франція
7	Великобританія
8	Данія
9	Ірландія
10	Греція
11	Португалія
12	Іспанія
13	Австрія
14	Фінляндія
15	Швеція
16	Угорщина
17	Кіпр
18	Латвія
19	Литва
20	Мальта
21	Польща
22	Словаччина

Продовж. Табл. 5.1

№ пор.	Країна	Рік вступу до Євросоюзу
		1957	1973	1981	1986	1990	1995	2004	2007
23	Словенія
24	Чехія
25	Естонія
26	Болгарія
27	Румунія

Одинадцять країн ЄС (Данія, Швеція, Великобританія, Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія) поки що не використовують євро, однак проголошують наміри щодо 144н.144144144пнього приєднання: Естонія, Угорщина – з 2011, Польща – 2012, Румунія – з 2014, Латвія, Чехія – з 2015 року.

Таблиця 5.2 – Країни – члени єврозони

№ пор.	Країна	Рік приєднання до єврозони	Кількість населення країни
1	Австрія	01.01.1999	8 316 487
2	Бельгія	01.01.1999	10 584 534
3	Кіпр	01.01.2008	766 400
4	Фінляндія	01.01.1999	5 289 128
5	Франція	01.01.1999	63 392 140
6	Німеччина	01.01.1999	82 314 906
7	Греція	01.01.2001	11 125 179
8	Ірландія	01.01.1999	4 239 848
9	Італія	01.01.1999	59 131 287
10	Люксембург	01.01.1999	476 200
11	Мальта	01.01.2008	404 962
12	Нідерланди	01.01.1999	16 372 715
13	Португалія	01.01.1999	10 599 095
14	Словаччина	01.01.2009	5 431 363
15	Словенія	01.01.2007	2 013 597
16	Іспанія	01.01.1999	45 116 894
Єврозона			325 714 137

Окремої уваги заслуговує аналіз стану валютно-фінансової конвергенції країн Європейського валютного союзу.

На початкових етапах валютної конвергенції майже усі країни ЄС не перевищували рівня допустимої інфляції (2,7 %), окрім Греції (5,2 %). Однак, незважаючи на цей оптимістичний результат, історія цінової стабільності в Європі є відносно недав­ньою. Станом на 2009 рік системними порушниками визначеного параметра інфляції залишаються Латвія, Литва, Румунія, Польща, Угорщина. В цілому протягом останнього десятиріччя (145н.145145. 5.3) майже всі європейські країни мали більш значні показники інфляції, ніж на момент вступу доЄвропейського валютного союзу. З цього можна зробити висновок, що досягнення цінової стабільності є результатом здебільшого консолідації зусиль напе­редодні створення Європейського валютного союзу, а не забезпечення довготривалої ціно­вої стабільності де-факто. Таким чином, існуюча цінова стабільність може бути порушена 145н.145145145док дії будь-яких асиметричних шоків.

Таблиця 5.3 – Інфляція в країнах ЄС*

№ пор.	Регіон	Період (рік)
		1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1	Бельгія	0,9	1,1	2,7	2,4	1,6	1,5	1,9	2,5	2,3	1,8	4,5	0
2	Німеччина	0,6	0,6	1,4	1,9	1,4	1	1,8	1,9	1,8	2,3	2,8	0,2
3	Ірландія	2,1	2,5	5,3	4	4,7	4	2,3	2,2	2,7	2,9	3,1	–1,7
4	Греція	4,5	2,1	2,9	3,7	3,9	3,4	3	3,5	3,3	3	4,2	1,3
5	Іспанія	1,8	2,2	3,5	2,8	3,6	3,1	3,1	3,4	3,6	2,8	4,1	–0,3
6	Франція	0,7	0,6	1,8	1,8	1,9	2,2	2,3	1,9	1,9	1,6	3,2	0,1
7	Італія	2	1,7	2,6	2,3	2,6	2,8	2,3	2,2	2,2	2	3,5	0,8
8	Кіпр	2,3	1,1	4,9	2	2,8	4	1,9	2	2,2	2,2	4,4	0,2
9	Люксембург	1	1	3,8	2,4	2,1	2,5	3,2	3,8	3	2,7	4,1	0
10	Мальта	3,7	2,3	3	2,5	2,6	1,9	2,7	2,5	2,6	0,7	4,7	1,8
11	Нідерланди	1,8	2	2,3	5,1	3,9	2,2	1,4	1,5	1,7	1,6	2,2	1
12	Австрія	0,8	0,5	2	2,3	1,7	1,3	2	2,1	1,7	2,2	3,2	0,4
13	Португалія	2,2	2,2	2,8	4,4	3,7	3,3	2,5	2,1	3	2,4	2,7	–0,9
14	Словенія	7,9	6,1	8,9	8,6	7,5	5,7	3,7	2,5	2,5	3,8	5,5	0,9
15	Словаччина	6,7	10,4	12,2	7,2	3,5	8,4	7,5	2,8	4,3	1,9	3,9	0,9
16	Фінляндія	1,3	1,3	2,9	2,7	2	1,3	0,1	0,8	1,3	1,6	3,9	1,6
17	Болгарія	18,7	2,6	10,3	7,4	5,8	2,3	6,1	6	7,4	7,6	12	2,5
18	Чехія	9,7	1,8	3,9	4,5	1,4	–0,1	2,6	1,6	2,1	3	6,3	0,6
19	Данія	1,3	2,1	2,7	2,3	2,4	2	0,9	1,7	1,9	1,7	3,6	1,1
20	Естонія	8,8	3,1	3,9	5,6	3,6	1,4	3	4,1	4,4	6,7	10,6	0,2
21	Латвія	4,3	2,1	2,6	2,5	2	2,9	6,2	6,9	6,6	10,1	15,3	3,3
22	Литва	5,4	1,5	1,1	1,6	0,3	–1,1	1,2	2,7	3,8	5,8	11,1	4,2
23	Угорщина	14,2	10	10	9,1	5,2	4,7	6,8	3,5	4	7,9	6	4
24	Польща	11,8	7,2	10,1	5,3	1,9	0,7	3,6	2,2	1,3	2,6	4,2	4
25	Румунія	59,1	45,8	45,7	34,5	22,5	15,3	11,9	9,1	6,6	4,9	7,9	5,6
26	Швеція	1	0,5	1,3	2,7	1,9	2,3	1	0,8	1,5	1,7	3,3	1,9
27	Велико-британія	1,6	1,3	0,8	1,2	1,3	1,4	1,3	2,1	2,3	2,3	3,6	2,2
		– членство в єврозоні

* Джерело: Eurostat http://europa.eu/geninfo/legal_notices_en.htm.

Дотримання критерію дефіциту бюджету по-різному вигляда­ло у країнах ЄС (146н.146146. 5.4).

Таблиця 5.4 –Дефіцит (–)/профіцит (+) бюджету країн Євросоюзу, % до ВВП*

№ пор.

Регіон

Період (рік)

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

1

Бельгія

–2,3

–0,9

–0,6

0

0,4

–0,1

–0,1

–0,3

–2,7

0,3

–0,2

–1,2

2

Німеччина

–2,6

–2,2

–1,5

1,3

–2,8

–3,7

–4

–3,8

–3,3

–1,6

0,2

0

3

Ірландія

1,1

2,4

2,7

4,8

0,9

–0,4

0,4

1,4

1,7

3

0,3

–7,2

4

Греція

:

:

:

–3,7

–4,5

–4,8

–5,6

–7,5

–5,2

–2,9

–3,7

–7,7

5

Іспанія

–3,4

–3,2

–1,4

–1

–0,6

–0,5

–0,2

–0,3

1

2

1,9

–4,1

6

Франція

–3,3

–2,6

–1,8

–1,5

–1,5

–3,1

–4,1

–3,6

–2,9

–2,3

–2,7

–3,4

7

Італія

–2,7

–2,8

–1,7

–0,8

–3,1

–2,9

–3,5

–3,5

–4,3

–3,3

–1,5

–2,7

8

Кіпр

–5

–4,1

–4,3

–2,3

–2,2

–4,4

–6,5

–4,1

–2,4

–1,2

3,4

0,9

9

Люксембург

3,7

3,4

3,4

6

6,1

2,1

0,5

–1,1

0

1,3

3,7

2,5

10

Мальта

–7,7

–9,9

–7,7

–6,2

–6,4

–5,5

–9,9

–4,7

–2,9

–2,6

–2,2

–4,7

11

Нідерланди

–1,2

–0,9

0,4

2

–0,2

–2,1

–3,1

–1,7

–0,3

0,5

0,2

0,7

12

Австрія

–1,8

–2,4

–2,3

–1,7

0

–0,7

–1,4

–4,4

–1,6

–1,6

–0,6

–0,4

13

Португалія

–3,5

–3,4

–2,8

–2,9

–4,3

–2,8

–2,9

–3,4

–6,1

–3,9

–2,6

–2,7

14

Словенія

–2,4

–2,4

–3

–3,7

–4

–2,5

–2,7

–2,2

–1,4

–1,3

0

–1,8

15

Словаччина

–6,3

–5,3

–7,4

–12,3

–6,5

–8,2

–2,8

–2,4

–2,8

–3,5

–1,9

–2,3

16

Фінляндія

–1,3

1,6

1,6

6,9

5

4,1

2,6

2,4

2,8

4

5,2

4,5

17

Болгарія

:

:

0,2

–0,3

0,6

–0,8

–0,3

1,6

1,9

3

0,1

1,8

18

Чехія

–3,8

–5

–3,7

–3,7

–5,6

–6,8

–6,6

–3

–3,6

–2,6

–0,7

–2,1

19

Данія

–0,5

0,1

1,5

2,4

1,5

0,3

0,1

2

5,2

5,2

4,5

3,4

20

Естонія

2,2

–0,7

–3,5

–0,2

–0,1

0,3

1,7

1,6

1,6

2,3

2,6

–2,7

21

Латвія

1,2

0

–3,9

–2,8

–2,1

–2,3

–1,6

–1

–0,4

–0,5

–0,3

–4,1

22

Литва

–11,9

–3,1

–2,8

–3,2

–3,6

–1,9

–1,3

–1,5

–0,5

–0,4

–1

–3,2

23

Угорщина

–5,9

–7,8

–5,4

–3

–4

–8,9

–7,2

–6,4

–7,9

–9,3

–5

–3,8

24

Польща

–4,6

–4,3

–2,3

–3

–5,1

–5

–6,3

–5,7

–4,1

–3,6

–1,9

–3,6

25

Румунія

–4,5

–3,2

–4,4

–4,7

–3,5

–2

–1,5

–1,2

–1,2

–2,2

–2,5

–5,5

26

Швеція

–1,5

1,1

1,3

3,7

1,6

–1,2

–0,9

0,8

2,3

2,5

3,8

2,5

27

Великобританія

–2,2

–0,1

0,9

3,6

0,5

–2

–3,3

–3,4

–3,4

–2,7

–2,7

–5

– членство в єврозоні

* Джерело: Eurostat http://europa.eu/geninfo/legal_notices_en.htm.

Дві країни ЄС – Ірландія та Люксембург – мали у 1997 р. профіцит бюджету. Дефіцит майже в усіх 11 країн ЄС був нижчим від референтної величини (крім Іспанії, Франції), хоча у більшості випадків цей критерій було дотримано лише у рік перевірки. Протягом десятиріччя у більшості країнах величина де­фіциту знаходилась у межах між 2,5 та 3 %. Греція – єдина країна ЄС, дефіцит якої стабільно перевищував референтну величину (4 %). За результатами 2008 року шість країн-членів ЄС, з яких чотири – країни-члени єврозони, не дотримали регламентованого діапазону. Найбільш проблемною виявилася ситуації у Греції та Ірландії, де розмір дефіциту сягнув 7,7 % ВВП, а в 2009–2010 рр. у Греції показник дефіциту бюджету становив майже 13 % ВВП, що вимусило Європу замислитися про доцільність застосування більш жорстких заходів, ніж передбачені Пактом стабільності і ровитку. Ця позиція була озвучена у заяві канцлера Німеччини Ангели Меркель на брюссельському саміті ЄС у березні 2010 р. щодо необхідності прийняття нового закону ЄС, яким було б дозволено виключати із зони євро країни, не здатні виконувати фінансово-економічні зобов’язання за Маастрихтським договором.

Стосовно критеріальних вимог обсягів державної заборгованості, на початковому етапі конвергенції лише шість країни ЄС дотрималися критерію заборгованос­ті, в яких він не перевищив референтної величини у 60 % (Фін­ляндія, Франція, Люксембург, Великобританія, Німеччина та Португалія). Для інших дев’яти країн цей крите­рій залишився неподоланним бар’єром (147н.147147. 5.5, рис. 5.2.).

Таблиця 5.5 – Державна заборгованість країн Євросоюзу, % до ВВП*

№ пор.	Регіон	Період (рік)
		1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
	Європейський Союз (27)	68,3	66,4	65,8	61,9	61	60,4	61,8	62,2	62,7	61,3	58,7	61,5
	Єврозона (16)	73,3	72,9	71,7	69,2	68,2	68	69,1	69,5	70,1	68,3	66	69,3
1	Бельгія	122,3	117,4	113,7	107,9	106,6	103,5	98,5	94,2	92,1	88,1	84,2	89,8
2	Німеччина	59,7	60,3	60,9	59,7	58,8	60,4	63,9	65,7	68	67,6	65	65,9
3	Ірландія	64,3	53,6	48,5	37,8	35,6	32,2	31	29,7	27,6	25	25,1	44,1
4	Греція	96,6	94,5	94	103,4	103,7	101,7	97,4	98,6	100	97,1	95,6	99,2
5	Іспанія	66,1	64,1	62,3	59,3	55,5	52,5	48,7	46,2	43	39,6	36,1	39,7
6	Франція	59,2	59,4	58,9	57,3	56,9	58,8	62,9	64,9	66,4	63,7	63,8	67,4
7	Італія	118,1	114,9	113,7	109,2	108,8	105,7	104,4	103,8	105,8	106,5	103,5	105,8
8	Кіпр	46,7	51,2	51,8	48,7	52,1	64,6	68,9	70,2	69,1	64,6	58,3	48,4
9	Люксембург	7,4	7,1	6,4	6,2	6,3	6,3	6,1	6,3	6,1	6,6	6,6	13,5
10	Мальта	48,4	53,4	57,1	55,9	62,1	60,1	69,3	72,1	70,2	63,6	62	63,8
11	Нідерланди	68,2	65,7	61,1	53,8	50,7	50,5	52	52,4	51,8	47,4	45,5	58,2
12	Австрія	64,4	64,8	67,2	66,5	67,1	66,5	65,5	64,8	63,9	62,2	59,5	62,6
13	Португалія	56,1	52,1	51,4	50,5	52,9	55,6	56,9	58,3	63,6	64,7	63,6	66,3
14	Словенія	:	:	:	:	26,8	28	27,5	27,2	27	26,7	23,3	22,5
15	Словаччина	33,8	34,5	47,9	50,3	48,9	43,4	42,4	41,5	34,2	30,5	29,3	27,7
16	Фінляндія	53,8	48,2	45,5	43,8	42,3	41,4	44,4	44,4	41,8	39,3	35,2	34,1
17	Болгарія	105,1	79,6	79,3	74,3	67,3	53,6	45,9	37,9	29,2	22,7	18,2	14,1

Продовж. Табл. 5.5

№ пор.	Регіон	Період (рік)
		1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
18	Чехія	13,1	15	16,4	18,5	24,9	28,2	29,8	30,1	29,7	29,4	29	30
19	Данія	65,2	60,8	57,4	51,5	48,7	48,3	45,8	44,5	37,1	31,3	26,8	33,5
20	Естонія	6,2	5,5	6	5,1	4,8	5,7	5,6	5	4,6	4,5	3,8	4,6
21	Латвія	11,1	9,6	12,5	12,3	14	13,5	14,6	14,9	12,4	10,7	9	19,5
22	Литва	15,6	16,6	22,8	23,7	23,1	22,3	21,1	19,4	18,4	18	16,9	15,6
23	Угорщина	62	59,9	59,8	55	52	55,6	58,4	59,1	61,8	65,6	65,9	72,9
24	Польща	42,9	38,9	39,6	36,8	37,6	42,2	47,1	45,7	47,1	47,7	45	47,2
25	Румунія	15,2	16,6	21,7	22,5	25,7	24,9	21,5	18,7	15,8	12,4	12,6	13,6
26	Швеція	71	69,1	64,8	53,6	54,4	52,6	52,3	51,3	51	45,9	40,5	38
27	Великобританія	49,8	46,7	43,7	41	37,7	37,5	38,7	40,6	42,2	43,2	44,2	52

* Джерело: Eurostat http://europa.eu/geninfo/legal_notices_en.htm.

Рисунок 5.2 – Заборгованість у % до ВВП Євросоюзу та єврозони

На відміну від попередньо розглянутих критеріїв конвергенції, заборгованість протягом 90-х 148н.148148поступово зростала майже в усіх країнах ЄС. Це було зумов­лено різними причинами. У Німеччині, наприклад, збільшення боргів було викликано об’єднанням з НДР, збільшенням суми трансфертних платежів у нові землі, переїздом уряду до Берліну, виплатами соціальної допомоги жертвам Другої світової війни. У Греції, Бельгії та Італії перевищення максимально допустимої межіу 60 % було особливо відчутним. Питання, коли цим країнам вдасться дотриматися цього критерію, залежить від багатьох чинників. По-перше, від співвідношення ве­личин заборгованості та державного бюджету. Чим вище заборгованість, тим нижчим має бути бюджетний дефіцит. По-друге, від подальших зусиль фінансової консолідації. По-третє, від ефектив­ності дії стабілізаційного пакту. По-четверте, від використання кредиторської позиції на міжнародному ринку капіталів (таку по­зицію мають, зокрема, Бельгія, ФРН, Нідерланди, Португалія).

Підсумовуючи настрої 149н передбачення багатьох аналітиків валю­тної інтеграції ЄС, можна сказати, що найсерйозніші їх застереження пов’язані з тим, що зростання кон’юнктури може призвести до ігнору­вання країнамиЄвропейського валютного союзу необхідності проведення структурних реформ ринку робочої сили, а також податкової системи та системи соціаль­ного страхування. Разом з тим нова валюта, на думку багатьох експе­ртів, є запорукою чесної конкуренції.

Створенню Європейського валютного союзу передував багатоетапний процес валютно-фінансової інтеграції. На початку 1998 р. шляхом зусиль консолі­дації напередодні перевірки дотримання умов участі у валютному союзі країни ЄС досягли значних макроекономічних результатів. Проте для успіху та стабільності Європейського валютного союзу номінальна конвергенція має бути підтверджена забезпеченням довготривалої реальної та інституційної конвергенції.

Незважаючи на майже технічне дотримання фінансових критеріїв переважною більшістю кандидатів, за рекомендацією Європейської комісії майже всі країни-порушники отримали зелене світло для членства у Європейському валютному союзі. А це є відверте порушення умов фінансової конвергенції, яка допускає перевищення рівнем заборгованості встановленої референ­тної величини лише за умови, якщо квота заборгованості швидко знижується та невпинно наближається до референтної величини.