13.2. Характеристика похідних фінансових інструментів

Фінансові деривативи є досить різноманітними за своїми характеристиками: ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику тощо. Крім того, кожен з цих інструментів має свої переваги та недоліки.

З метою дослідження сутності та механізму функціонування фінансових деривативів звернемося до розгляду особливостей кожного 387н.струмента:форвардних контрактів, ф’ючерсів, опціонів, угод “своп”.

13.2.1. Форвардні операції

Одними з найбільш розповсюджених строкових торговельних операцій є операції “форвард”.

Операція “форвард” – це угода щодо купівлі-продажу базового активу (наприклад, іноземної валюти) за встановленою ціною в майбутньому.

Елементи форвардних контрактів існували у Індії близько 2 000 років до нашої ери. У середньовіччя форвардні контракти існували як засіб гарантування для купців продажу та ціни товарів перед тим, як ці товари доставлялися до них. Більш сучасні види форвардних угод з’явилися в Англії та Франції у XIV 388н.. Форвардна торгівля цибулинами тюльпанів у 1 600 році була частиною спекулятивної діяльності по цьому товару, результатом чого стався колапс цін на тюльпани. Говорячи про організовані ринки, слід згадати зростання Чикаго у 1 840 році як транспортного та розподільчого центру Середнього Сходу США, який став згодом світовим центром торгівлі строковими контрактами. Основним призначенням деривативів була допомога продавцям та покупцям у пом’якшенні цінових коливань протягом року (у період, коли збирався врожай і пропозиція переважала попит, та у період, коли попит переважав пропозицію).

Протягом останніх десятиріч одержали розвиток форвардні контракти, предметом яких є фінансові інструменти. Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найбільшого поширення набули форвардні контракти за відсотковими (процентними) ставками (FRA) та валютними коштами (FXA). Так, у серпні 1985 р. Асоціація британських банкірів (ВВА) видала правила щодо регу­лювання угод на міжбанківському ринку (FRABBA terms), якими і дотепер керуються банки при укладанні форвардних контрактів.

Укладення форвардного контракту означає, що одна із сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладення угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти поставку за обумовленою ціною. Отже, всі умови форвардної угоди визначаються контрагентами в момент її укладання, тобто наперед. Форвардні угоди належать до позабіржових інструментів, адже біржова торгівля неможлива через індивідуальні умови укладання контракту. Форвардні контракти належать до твердих строкових угод, тобто є обов’язковими до виконання обома контрагентами.

Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструмента, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним.

Терміни форвардних угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців, найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М тощо. Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, комерційні банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати – “short dates” (до одного місяця) та ламані дати – “broken dates” (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Однак ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий харак­тер за домовленістю контрагентів.

Основним призначенням форвардних валютних угод є забезпечення надійного страхування май­бутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами. Наприклад, мета­лургійне підприємство, експортуючи свою продукцію, розрахунки веде в доларах США, а об­ладнання та устаткування закуповує (імпортує) за євро. Якщо відомий чіткий графік постачан­ня товарів і надходження платежів, то підприєм­ство може захеджувати свій валютний ризик від зміни курсу американського долара до євро, уклавши угоду про купівлю євро за американські долари в майбутньому, враховуючи дату купівлі облад­нання чи устаткування. За таких умов менед­жери підприємства мають чітку інформацію щодо майбутніх витрат і можуть формувати відповідну стратегію фінансового менеджмен­ту. Використання форвардних угод дає змогу визначити вартість і ефективність експортних чи імпортних операцій, нейтралізуючи можливі коливання валютних курсів.

Типова схема проведення форвардної операції за дорученням та за рахунок клієнта наведена на рис. 13.1.

Рисунок 13.1 – Схема здійснення валютної операції “форвард” за дорученням клієнту [1]:

1 – звертання клієнта – юридичної особи до уповноваженого банку з клопотанням про здійснення валютної операції “форвард”;

2 – укладення валютної операції “форвард” з конверсії валют у майбутньому з визначенням обмінного курсу в момент часу Т0;

3 – проведення конверсії валют (виконання угоди) за визначеним курсом в момент часу Т1;

4 – передача валюти клієнту

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються для проведення неторговельних опе­рацій, пов’язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

Форвардні угоди є твердими, тобто обов’язковими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу базового активу.

Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкри­тих валютних позицій, але часто їх використовують зі спекулятивною метою.

При цьому валютні операції “форвард” мають певні особливості:

• валютний курс фіксується в момент укладання форвардної операції;

• вибір валют не є стандартизованим;

• реальна поставка валюти здійснюється, як правило, через обумовлений контрагентами (необов’язково стандартний) проміжок часу;

• це міжбанківські валютні операції;

• під час укладання угоди ніякі авансові платежі не здійснюються;

• обсяги контрактів не є стандартизованими.

Специфікою форвардних операцій є те, що фор­вардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, не просто безпосередньо фіксуються, а розраховуються. Інформація про форвардні курси 390н.390390390прно публікується у провідних економічних виданнях світу.

Форвардний контракт за відсотковими ставками (FRA – forward rate agreement) – це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією із сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов’язаного із зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

Останнім часом широке використання здобули нетрадиційні форми форвардних угод:

• пролонговані форвардні операції;

• форвардні опціони з відкритим терміном виконання;

• непрямі форвардні угоди;

• покриті валютні операції “форвард”;

• форвардні контракти з опціоном анулювання тощо.

Використання форвардних угод на вітчизняному валютному рин­ку поки що поширення не набуло, однак згідно з постановою Правління НБУ “Про затвердження Змін до Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України” від 11.12.2002 № 497 уповноваженим банкам дозволяється за дорученням і за рахунок коштів клієнтів-резидентів, які є суб’єктами господарської діяльності України (з метою хеджування ризиків зміни курсів гривні та іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання цими клієнтами-резидентами зовнішньоекономічних договорів), проводити операції з купівлі-продажу іноземних валют першої групи Класифікатора за гривні та інші валюти першої групи Класифікатора на міжбанківському ринку України та міжнародних валютних ринках за угодами, укладеними з банківськими установами, на умовах “форвард” [3].